Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
Під час Корсунь-Шевченківської битви млієвсько-городищенська операція була єдиною вдалою операцією з розчленування оточеного угруповання та знищення його по частинах. Одночасно з нею планувалось проведення подібної операції в північному секторі кільця силами 206, 337 стрілецьких дивізій та 54 укріпленого району 27 армії. Стрілецькі дивізії мали завдання, наносячи удари з району села Миколаївки (337 стрілецька дивізія) у східному напрямку та з району села Бровахи (206 стрілецька дивізія) у західному напрямку, зустрітися на лівому березі річки Росі в районі села Саморідні (передмістя Корсуня), замкнути кільце оточення навколо німецьких військ і з допомогою 54 укріпленого району та окремих підрозділів 52 армії знищити їх. Однак слабка 27 армія силами двох стрілецьких дивізій і одного укріпленого району виконати завдання командування не могла. Події розвивались за іншим сценарієм.
337 стрілецька дивізія одержала завдання 9 лютого перейти в наступ, оволодіти Виграєвом і вийти на околицю Саморідні. Виконуючи його, війська дивізії 8 лютого форсували Рось у районі Миколаївки і відразу ж розпочали наступ. Однак дістатися Саморідні вони не змогли. До 13 лютого підрозділи дивізії вели кровопролитні бої за Виграїв. Щодня піхотинці відбивали дві-три атаки противника. Село по кілька разів переходило з рук у руки. У політдонесеннях політвідділу 337 стрілецької дивізії наводиться багато прикладів умілих і відважних дій окремих солдатів і офіцерів під час наступу на цей населений пункт. Так, рядовий Пустовіт знищив дві кулеметні точки противника, які заважали наступу піхоти, і першим досяг висоти на околиці Виграєва.
У лісі поблизу села був тяжко поранений командир 337 стрілецької дивізії генерал-майор Г. О. Ляскін. Солдати винесли свого командира з поля бою. Не виконавши завдання командування, дивізія здала свої бойові позиції 54 укріпленому району.
За 4 дні до цього, наступаючи від Миронівки, батальйони 54 укріпленого району підійшли до села Пішок. Планували взяти село штурмом, тому, незважаючи на безперервний вогонь противника, взвод лейтенанта П.А. Пузаня з 403 окремого кулеметно-артилерійського батальйону увірвався в будинки на околиці села. Під натиском «урівців» противник почав відступати. Однак, коли автоматники, захопившись боєм, відірвались від кулеметників, німецькі війська перейшли в контратаку і змусили 403 батальйон припинити наступ.
Бої точились усю ніч з 9 на 10 лютого. Противник 4 рази контратакував «урівців», але на ранок і радянські, і німецькі підрозділи залишались на тих позиціях, з яких розпочинали наступ. 11 лютого батареї лейтенантів Федорова і Соловйова прямою наводкою відкрили вогонь по противнику. Під прикриттям артвогню бійці пішли в чергову атаку. Тричі перша та третя роти 403 окремого кулеметно-артилерійського батальйону контратакували німецькі позиції, доки, нарешті, о 18 годині закріпились на курганах поблизу населеного пункту. Вночі 12 лютого Пішки були визволені від німецьких військ.
Наступного дня 54 укріплений район підійшов до Виграєва. Три дні точились бої за цей населений пункт. Лише надвечір 15 лютого підрозділи укріпленого району зайняли село.
На лівому фланзі 27 армії 206 стрілецька дивізія одержала завдання 7 лютого зосередитись у районі Драбівки, звідки спільно з лівофланговими підрозділами 52 армії розпочати виконувати завдання по ізоляції та знищенню німецьких військ у північному секторі кільця.
206 стрілецькій дивізії потрібно було оволодіти Будою Бровахівською, Сахнівкою, потім — Корнилівкою (нині — село Кірове), Нетеребкою і, нарешті, — Гарбузином і лівобічною частиною Корсуня. 7 лютого до 17 години дивізія зосередилась на північно-західній околиці Драбівки. Напередодні цей населений пункт визволила 294 стрілецька дивізія.
8 лютого 206 стрілецька дивізія двома стрілецькими полками (737 та 748), які підтримував 713 самохідно-артилерійський полк, оволоділа Бровахами, вийшла на північну околицю Корнилівки та на південно-східну околицю Сахнівки. Взяття Сахнівки мало важливе стратегічне значення: війська 27 армії з’єднались з військами 52 армії.
Під час визволення вищезгаданих сіл підрозділам 206 стрілецької дивізії надавали допомогу бійці партизанського з’єднання «Рижого».
На підставі розпорядження Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова 9 лютого 1944 року 206 стрілецька дивізія з 713 самохідно-артилерійським полком увійшла до складу 73 стрілецького корпусу 52 армії. Дивізія мала завдання до кінця дня 10 лютого вийти в район Саморідні, де з’єднатися з частинами 1 Українського фронту. Виконати цей наказ вона не змогла. 9, 10 лютого її підрозділи вели бойові дії в Нетеребці та Корнилівці. Найбільшим успіхом можна вважати вихід 722 стрілецького полку в район курганів між Корнилівкою та Гарбузином.
10 лютого лінія внутрішнього фронту проходила західніше Буди Бровахівської та Корнилівки, через східну околицю Гарбузина, через Деренківець, Завадівку, Мліїв, звідти понад Миропіллям на Кошмак, далі по південно-західній околиці Глушок, понад Петрушками, Прутильцями, Стеблевом, східніше хуторів Яблунівського і Виграївського, по східній околиці Виграєва, східніше Нехворощі, понад Пішками, Поташнею, Будою Горобіївською, до Буди Бровахівської. Площа кільця оточення становила 400 квадратних кілометрів.
Німецькі війська, які знаходились у північному секторі кільця оточення, виконуючи розпорядження Головного командування 8 армії, з 10 лютого розпочали стягувати свої сили до Корсуня. Тому того ж дня командуючий 1 Українським фронтом генерал армії М. Ф. Ватутін поставив перед військами 27 армії нове завдання. У районі Скрипчинець, Склименець, Сидорівки створити ударну групу в складі 202 стрілецької дивізії, 999 самохідно-артилерійського полку, 315 винищувально-протитанкового артилерійського полку, 1950 далекобійного артилерійського полку, двох дивізіонів PC М-31, 57 гвардійського мінометного полку. Зранку 12 лютого розпочати наступ у напрямку Корсуня і до кінця дня оволодіти Стеблевом і Яблунівкою. 180 стрілецькій дивізії, наступаючи з району Кошмака, також увійти в Яблунівку. 337 стрілецькій дивізії підійти до Корсуня з північного заходу. 54 та 159 укріпленим районам зайняти Сотники та Саморідню. Однак німецькі війська своїми діями внесли в ці плани певні корективи. Зі складу 27 армії у визволенні Корсуня брав участь лише 54
