Велика історія України - Микола Голубець

мусіла або помогти відшукати виновника, або взяти на себе кару чи відшкодування. У випадках крадежі чи загублення, в яких не було ні сліду ні підозріння на когось, покривджений «закликав» або «заповідав» про свою втрату на громадському торзі. Коли до трьох днів йому крадене чи згублене не вернулося то той, у кого найшли згубу, не тільки мусів її повернути, але заплатити 3 гривни кари, як за крадіж. Колиж у когось найдено згублену чи крадену річ перед «заповідю» на публичному місці, то він мусів доказати в кого взяв чи купив цю річ. Коли в той спосіб, покривджений найшов злодія, то він мусів не тільки покрити шкоди, що їх потерпіли продавці крадених предметів, але заплатити за всі річи що в когось пропали, хоча їх у злодія не найшли. Крім того платив кару до княжого скарбу. Злодієм уважався той, що не міг чи не хотів довести, від кого набув крадену річ. Подібно, як покривджений мусів сам «гнати слід» так само мусів він власними силами доставити виновника перед суд. Міг, вимагати для цього помочі влади, але коли на суді не довів вини арештантові, то платив кару - 3 гривні за арештування смерда, 12 гривень за боярина. Доказом вини було признання обвинуваченого, при побиттю знаки на тілі покривдженого, зізнання свідків, присяга й нарешті т. зв. божий суд. В справах з місцевими людьми доволі було двох свідків-очевидців, але в процесах проти чужинців, треба їх було більше. Свідоцтво холопа не мало ваги доказу, а тільки підсилювало підозріння. Коли покривджений не міг доказати обвинуваченому вини, цей міг правуватися з ним за образу - «поклеп». Для цього місцевий обвинувачений ставив сімох «послухів», тобто свідків своєї доброї слави; чужинцеві доволі було двох «послухів». В кого не було «послухів», той ішов на «божий суд».

Коли справа була менчої ваги (до двох гривен) можна було очистити себе присягою; в справах до 6 гривен піддавався обвинувачений «пробі водою», в ще вищих «пробі заліза». При «пробі водою», кидали обвинуваченого в воду й коли він потапав, признавався невинним. При пробі розпаленим залізом вважався невинним той, у кого не залишилося слідів від попарення. Крім того існував ще рід «божого суду» в формі двобою «мечем а любо деревом». Хто переміг, доказував тим самим свою рацію.

Як цілий судовий провід, так і екзекуція присуду належали до покривдженого. Державна влада переводила екзекуцію присудів тільки в випадках найбільших злочинів, за які присуджена була конфіската майна й заслання.

Обставина, що чужинці мали перед старо-українським судом упривілейоване становище, свідчить про високий рівень юридичної культури того часу.

Господарство

Староукраїнське господарство рідко виходило поза межі експльоатації природних богацтв землі, звужуючись до найпростіших форм звіро- й риболовлі, бджільництва, скотарства й найкраще розвиненого хліборобства. В основу господарства лягла приватна власність, за якої нарушення були назначені високі кари. При первісному стані природного господарства, велика земельна власність набірала ціни залежно від кількости «челяди», тобто напіввільного, або невільного населення, привязаного до землі. Поруч великої земельної власности, головну підставу, ядро громадянства творила маса вільного й економічно незалежного селянства, що обробляло землю власними руками. Праця вільного селянства була основою добробуту в краю, але в суспільно-громадському життю грало староукраїнське селянство доволі скромну ролю. Куди виразніше позначило себе в суспільно-громадському життю метке й підприємчиве міщанство, що його сила й незалежність спіралася на торговлі й промислі.

Торговля

«Мати українських городів» - Київ, вирісші змогутнів до рівня столиці найбільшої східньо-европейської держави завдяки положенню при такому важному торговельному шляху «з варяг во греки» як Дніпро з вузлом його допливів. Торговля й була тим чинником, що привів до організації державного життя на українських землях. Перші українські князі були на ділі начальниками купецьких караван. Заслуга варяжських пришельців зясовується у військовому забезпеченню тих караван і промощенні українській торговлі шляхів на далекий південь і схід, північ і захід.

Найстаршим, бо природним шляхом для торговельних звязків старої України був Дніпро з такими допливами, як Десна й Припять; мережею поменчих допливів окутували вони цілу українську територію. Поважну звязкову функцію сповняв і, сплавний від Галича, Дністер. Вслід за водними шляхами пішли й сухопутні. Літопис відмічує три з них, найголовніші: «грецький» - з Києва, через Крим до Царгороду, «залозний» на Подоння й до берегів Озівського моря та «солоний», що вів до солоних озер на Криму. Київ лежав на самому перехрестю тих шляхів і через те дійшов до виїмкової могутности та досяг найвисшого, на старій Україні, культурного рівня. При первісному стані українського господарства, предметом вивозної торговлі з Візантією були в першу чергу невільники, т. зв. челядь, а відтак були сирівці, як віск, мід, скіри, футра та збіжжя. Зате ввожено на Україну промислові продукти, як шовкові матерії (паволоки), металеві й скляні виооби, галянтерію й біжутерію, вина, словом предмети виставности й вибагливости.

Торговельні договори українських князів з Царгородом, нерідко вимушувані великими воєнними виправами, свідчать дуже вимовно про ролю, що її в державно-політичному життю княжої України грала Торговля. У відношенні до європейського заходу мала українська торговля ще й т. зв. транзитовий характер. Впоряд з вивозом сирівців і привозом промислових продуктів західньої Европи, Україна посередничила поміж торговлею Европи й глибокої Азії, користаючи з права первокупна й перепродажі. Не диво, що Київ уже в заранні свого історичного життя був місцем осідку цілої низки чужинецьких торговельних агенцій, що користувалися особливими правами (екстериторіяльністю) навіть у моменти воєнних завірюх і княжих міжусобиць. Греки, перси, вірмени, німці й поляки проживали в Києві як «гості», що про них говорить Володимир Мономах у свойому Поученню дітям. До особливої сили дійшли в містах княжої України жиди. Як і сьогодня займалися вони спекуляцією й причинилися до рознуздання кредитової лихви. Про оплакані умови кредиту може свідчити факт, що зниження Мономахом позичкових оплат до 40 відсотків річно, приняло громадянство як радикальну реформу й оздоровлення кредиту!

Монетна справа

Найстаршою українською «валютою» були футра, при чому монетною одиницею була штемпльована «куна». Зчасом заступила її металева валюта, що її одиницею був срібний злиток, ваги одної третини фунта, званий «гривною». Одна гривна мала в собі 20 «ногат» і 50 «різан». В міру того, як срібло дорожіло, гривна легчала: в XII ст. вона важила тільки четвертину фунта. Щойно за Володимира зявляються; перші справжні, золоті й срібні монети, з портретом князя на престолі, державним гербом і написом. Крім Володимира, карбували ще свою монету його безпосередні наслідники - Святополк та Ярослав. З