Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. - Анатолій Чабан
На жаль, у бойових донесеннях 25 гвардійської стрілецької дивізії про цей факт нічого не сказано. Скупі рядки документів Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (далі — ЦАМО РФ) свідчать про те, що 4-5 лютого 1944 року підрозділи 25 гвардійської стрілецької дивізії відбивали атаки противника на північно-східній околиці Лип’янки. 78 гвардійський стрілецький полк цієї дивізії (до нього входив взвод гвардії лейтенанта Ю.К. Боброва) разом з учбовим батальйоном оборонявся у східній частині села. 5 лютого близько 70 танків тричі безуспішно атакували позиції 53 армії. 6 лютого противник припинив активні бойові дії в районі Новомиргорода, Товмача.
4 лютого німецькі війська розпочали бойові дії на лисянському напрямку в смузі 1 Українського фронту. За радянською історіографією, там діяли 16, 17 танкові дивізії, танкова дивізія «Адольф Гітлер», два окремі танкові батальйони, дивізіон штурмових гармат 1 танкової армії противника. Силами до 150 танків і двох полків піхоти німецькі війська перейшли в наступ у напрямку Тихонівки, Вотилівки. Воїни Червоної армії відчайдушно захищали свої позиції. Так, бійці 681 стрілецького полку 133 стрілецької дивізії під командуванням майора К. А. Єжова (командир постійно знаходився в бойових порядках полку) знищили 10 танків і самохідних гармат.
Однак завдяки перевазі сил і відсутності ешелонованої оборони у 104 стрілецькому корпусі німецькі війська прорвали оборону 58 та 133 стрілецьких дивізій, розсікли 104 стрілецький корпус навпіл. Командування корпусу втратило зв’язок з 58 стрілецькою дивізією та з 418 стрілецьким полком 133 стрілецької дивізії.
Весь день підрозділи 58 стрілецької дивізії вели жорстокі бої в оточенні, мужньо обороняли свій штаб у Павлівці. У цьому бою загинув начальник штабу. Дивізія втратила всю полкову і дивізійну артилерію, за винятком чотирьох 122-мм гаубиць. Вночі піхотинці вийшли з оточення. Два полки досягли околиць Винограда, де з’єднались з 5 механізованим корпусом 6 танкової армії. Один полк втратив боєздатність (поніс величезні втрати) і був виведений з району бойових дій.
5-7 лютого 58 стрілецька дивізія без артилерії, без тилів і санітарного забезпечення разом з 233 танковою бригадою 5 механізованого корпусу продовжила бої за Павлівку. Оволодівши Тихонівкою, Вотилівкою, німецькі війська вклинились в оборону 40 армії на 20-25 кілометрів. Причини прориву позицій 104 стрілецького корпусу командування армії пояснювало повільним будівництвом оборонних укріплень та мінуванням переднього краю, відсутністю глибини оборони, недостатньою кількістю артилерії, яка до того ж не узгоджувала свої дії і не враховувала характер місцевості під час організації системи вогню.
Наносячи удар по військах 104 стрілецького корпусу, німецьке командування розраховувало відволікти на цю ділянку основні сили 1 Українського фронту, а в той час великою групою танків планувало прорватись до Лисянки в смузі 47 стрілецького корпусу.
Німецькі танки з мотопіхотою перейшли в наступ у напрямку села Винограда, на стику 1194 та 1196 стрілецьких полків 359 стрілецької дивізії їм вдалося потіснити підрозділи Червоної армії. 5 лютого 5 гвардійський танковий та 5 механізований корпуси 6 танкової армії, 359 та 167 стрілецькі дивізії 47 стрілецького корпусу відбивали атаки противника, але втримати Виноград у своїх руках не змогли. Того ж дня лівофлангові частини 40 армії та правофлангові підрозділи 6 танкової армії у районі Тетянівки, Вотилівки оточили понад 40 німецьких танків, що змусило противника перекинути на цю ділянку фронту підкріплення і тимчасово ослабити атаки проти 47 стрілецького корпусу в районі Винограда.
За день боїв війська Червоної армії знищили 23 німецькі танки, які знаходились в оточенні. У другій половині дня 5 механізований корпус відбив дві спроби противника з Павлівки прорватись до оточених. Було знищено 4 танки та 7 самохідних артилерійських установок.
6 лютого німецькі війська, одержавши підкріплення, знову перейшли в наступ і оволоділи Тетянівкою, Кучківкою, Косяківкою, Антонівкою. До кінця дня 136 стрілецька дивізія 47 стрілецького корпусу та 21 гвардійська танкова бригада 5 гвардійського танкового корпусу вибили противника з Антонівки, але більшого успіху досягти не змогли.
Щоб зупинити противника, командування Червоної армії перекинуло на цю ділянку фронту 2 танкову армію (командуючий — генерал-лейтенант С. І. Богданов). Вона прибула з резерву Ставки ВГК, мала у своєму складі 372 танки і САУ, а також з метою випробування в бойових умовах нові важкі танки ІС-2 та самохідні артилерійські установки ІСУ-122. Здійснивши 150-кілометровий марш по бездоріжжю, танкісти з ходу вступили в бій.
7 лютого 51 та 103 танкові бригади 3 танкового корпусу 2 танкової армії разом з двома полками 3 гвардійської повітрянодесантної дивізії вийшли на західну околицю Вотилівки, де з’єднались з частинами 6 танкової армії. О 16 годині в районі Тетянівки 107 та 109 танкові бригади 16 танкового корпусу 2 танкової армії були атаковані 13 танками противника, які непомітно підійшли до позицій і з відстані 100-200 метрів відкрили вогонь. 10 танків 107 танкової бригади були спалені, мотострілецький батальйон, дочекавшись темряви, відійшов до Петрівки — Попівки.
8 лютого продовжувались напружені бої з танками противника, оточеними в районі Тетянівки, Вотилівки. О четвертій годині ранку німецькі війська повністю оволоділи Тетянівкою. Танкісти 107 та 109 танкових бригад закопали свої танки по башти в землю і з відстані 500-600 метрів в упор розстрілювали німецькі танки та піхоту. Впродовж дня відбили 9 атак, знищили 17 танків та бронетранспортерів противника, але втратили 10 своїх машин. 164 танкова бригада 16 танкового корпусу оволоділа західною околицею Тетянівки. Наступного дня ця бригада з 3 гвардійською повітрянодесантною дивізією за підтримки одного СУ-152 намагалася витіснити противника з цього населеного пункту, однак понесла великі втрати і була виведена на північну околицю Федюківки. За два
