Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Енн Аппельбаум

Також у травні ЦК ВКП(б) та РНК СРСР спільно видали директиву «Про припинення масового виселення селян, впорядкування здійснення арештів та розвантаження місць ув’язнення». Цей таємний документ надіслали всім партійним керівникам та ОГПУ судам і прокуратурі. Директива відображала рішення «припинити, як правило, застосування масових виселень та гострих форм репресій на селі» та зробити режим у сільській місцевості менш жорстоким. Таке рішення мало прагматичні причини: на момент прийняття директиви під арештом у СРСР перебувало 800 000 людей, тюрми та табори були переповнені, держава ледве могла впоратися з такою кількістю в’язнів. Отже, режим визнав, що для збору врожаю були потрібні люди. Директива також сигналізувала про завершення жорстокого поводження із селянами, а саме — кінець політики вилучення продовольства.[1080]

Як і в попередні роки, наприкінці літа 1933 року проходила кампанія державних заготівель. Як і в минулому, плани не виконували, але цього року порівняно з попереднім, обговорювали плани стримано. У жовтні 1933 року генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор написав Сталіну про добрий врожай, і вказав на його «покращення», порівняно з попередніми роками. Однак він також зізнався в існуванні «проблем». Врожайність так і залишилась низькою.[1081] До того ж Косіор попросив зменшити план хлібозаготівель для України.

18 жовтня 1933 року Політбюро в Москві задовольнило його прохання. План для України в 1934 році зменшили на 415 000 тонн. Через кілька тижнів Косіор і Постишев, сталінський посланець й очільник Харківського обкому, зустрілися з більшовицьким лідером — цього разу в його розкішному особистому вагоні, де він підтвердив додаткове зниження на 500 000 тонн частки України в хлібозаготівлях. Хоча від республіки все ще вимагали здати велику кількість зерна державі, зміна у ставленні до неї була важливою.

У відповідь на ці поступки українські комуністи також змінили свою риторику. У численних промовах і статтях вони виступали за непримиренну боротьбу радянської влади з «націоналізмом», який відтепер став причиною всіх «помилок» у сільськогосподарській політиці. У листопаді на пленумі Косіор повідомив, що «в деяких республіках СРСР, зокрема в Україні, на ґрунті відчайдушного спротиву куркуля нашому переможному соціалістичному наступу головну небезпеку становить помітне зростання місцевого націоналізму».

Проте таке визнання «помилок» не було достатньо переконливим для більшовицького лідера. Сталін особисто відредагував промову і для більшого ефекту наголосив на таких моментах: «У деяких республіках СРСР, особливо в Україні, в даний момент головну небезпеку становить український націоналізм, що змикається з імперіалістичними інтервентами».[1082] Сталін ще раз актуалізував цей аргумент у січні 1934 року на XVII партійному форумі, що увійшов в історію як «з’їзд переможців». У прикінцевому слові своєї довгої промови, котра викликала бурхливі оплески присутніх, Сталін ознаменував завершення найжахливішого в радянській історії голоду гострою критикою націоналізму:

... Слід відзначити, що пережитки капіталізму в свідомості людей набагато тривкіші в царині національного питання, ніж у будь-якій іншій сфері. Вони більш тривкі через те, що мають можливість добре заховатися в національному вбранні...

Ухил до націоналізму відображає спроби «своєї», «національної» буржуазії підірвати радянський лад та відновити капіталізм... Це — відхід від ленінського інтернаціоналізму... [Бурхливі оплески][1083]

На цьому ж з’їзді Постишев, «другий перший секретар» ЦК КП(б)У поклав на республіканську парторганізацію повну відповідальність за «грубі помилки та промахи» в українському сільському господарстві, звинувативши ще й націоналізм, контрреволюціонерів та невидимі іноземні сили, але при цьому так і не згадав про голод:

КП(б)У не врахувала усіх особливостей класової боротьби в Україні та своєрідності внутрішньопартійної обстановки в КП(б)У Що це за особливості?

Перша особливість полягає в тому, що на Україні класовий ворог маскує свою підривну діяльність проти соціалістичного будівництва націоналістичним прапором і шовіністичними лозунгами.

Друга особливість — та, що український куркуль пройшов добру школу боротьби проти радянської влади, адже в Україні Громадянська війна була особливо запеклою та довготривалою, через те, що в республіці політичний бандитизм хазяйнував особливо довго.

Третя особливість — на Україні осіло найбільше ніж будь-де уламків різних контрреволюційних організацій та партій, які особливо тягнуться до України через її близькість до західних кордонів.

Четверта особливість — це та, що Україна є об’єктом зазіхань різних інтервенціоністських штабів і перебуває під їхнім особливо пильним наглядом.

І, нарешті, п’ята особливість полягає в тому, що ухильники в КП(б)У в загальнопартійних питаннях здебільшого сходилися і сходяться з націоналістичними елементами в її рядах, з ухильниками в національному питанні...

На жаль, всіх цих висновків КП(б)У повною мірою для себе не зробила. Цим пояснюються її помилки та прориви як у сільському господарстві, так і в здійсненні ленінської національної політики в Україні...[1084]

Були й інші поступки. Навесні 1934 року не вилучали овочів. Селянам дозволили залишити продукти харчування, вирощені на їхніх власних присадибних ділянках. Українські зверхники навіть зважились відкрито повідомити Сталіна, що деякі поля не буде засіяно — бо немає кому їх засівати — й не вистачає насіння (окрім пшениці), включно з насінням кукурудзи, льону та коноплі. Цього разу Сталін погодився надати Україні насіннєву «позику» та їстівні припаси.[1085]

Колективізація продовжувалась, насправді навіть пришвидшилася: тієї весни одноосібники, котрі пережили голод, масово вступили до колгоспів. Цього разу вже ніхто не говорив про повстання, 151 700 замучених родин віддали свою останню власність державі, а самі стали її наймитами. Ще 51 800 сімей приєдналися до колективів восени. Вимоги хлібозаготівель було пом’якшено, а кількість арештів на селі зменшилась.[1086]

Життя ніколи не стало «нормальним» або таким, як було раніше. Але поступово українці перестали вмирати від голоду.

Пізньої весни 1933 року агроном з Дніпропетровської області Макс Гармаш працював у колгоспі на посівній кампанії за 25 кілометрів від свого села. Після першого робочого дня голова сільради скерував Гармаша до хати, де той мав ночувати. Там він зустрів «дуже худого чоловіка в лахмітті», котрий не відповів на привітання. Окрім чоловіка Гармаш побачив на соломі «велике напівголе розпухле тіло» іншої людини. Уся підлога була закидана лахами, нестерпно смерділо. Гармаш залишив господарям трохи свого хліба, вийшов з хати й побіг назад до сільради. Сторож сказав йому, що в усіх навколишніх селах не залишилося ані крихти хліба. Лише кілька