Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Коли дослідник Маркус Гайнріхс вперше захотів перевірити гормон окситоцин в експериментах на людях у 1990-х роках, це нікого не цікавило. Результати експериментів з гризунами були добре відомими, але ніхто не думав, що вони поширюватимуться й на людей. До такого кроку Гайнріхса підштовхнули результати спостереження за прерійними польовими мишами – видом, який став популярним у дослідницьких колах в основному тому, що його представники моногамні, на відміну від інших їхніх родичів. Більшість гризунів практикують вільне кохання без будь яких зобов’язань, тоді як прерійні миші вступають у тривалі стосунки зі своїми партнерами. Як і у випадку з людьми, це не обов’язково означає, що вони уникають будь-яких статевих стосунків з іншими, однак у них є один партнер, з яким зв’язок найміцніший.
Окрім спарювання, прерійна польова миша відрізняється від своїх близьких родичів ще й тим, що в одній з частин її мозку, nucleus accumbens, яку часто називають частиною «центру винагороди» мозку, знайшли велику кількість рецепторів окситоцину. Досліджувати мозок гризунів вченим набагато легше, як людський, а тому вони провели цілий ряд експериментів, у ході яких тваринам вводили різні комбінації дофаміну, опіоїдів та окситоцину, щоб з’ясувати, як це вплине на їхню поведінку. Словом, у 1990-х роках дослідники виявили, що дофамін та окситоцин виділяються під час статевого акту і приводять до виникнення потягу. Крім того, окситоцин впливає на вироблення молока, формує довіру, підтримує парування, а ще пов’язаний із соціальною пам’яттю, що дає нам змогу запам’ятовувати обличчя.
Дослідниця Дженніфер Ферусен провела експеримент, в якому «заблокувала» вироблення окситоцину в групі мишей, і виявила, що вони втратили здатність запам’ятовувати інших особин, хоча все ще могли відтворити в пам’яті шлях через лабіринти. Як і у людей, соціальна пам’ять мишей відокремлена від іншої – наприклад, пам’яті про те, куди ви поклали ключі від автомобіля чи сир. Коли дослідниця вводила окситоцин мишам, в яких було «заблоковано» його вироблення, то вони повертали здатність створювати соціальні спогади. Окситоцин – це не тільки прив’язаність і закоханість, а й проста здатність пам’ятати, у кого саме ти закоханий. Такий експеримент на людях був би дуже цікавим, однак у Гайнріхса, який збирався його проводити, виникло чимало труднощів, до того ж ніхто з його колег не вірив, що це матиме ефект на людей. Молекули окситоцину настільки великі, що не можуть подолати так званий гематоенцефалічний бар’єр (тобто бар’єр між кровоносною системою та мозком). У 1996 році німецькі дослідники виявили, що хоча ввести любовний еліксир безпосередньо в мозок вони не можуть, його можна ввести по-іншому. А саме вдихнути.
Таким чином Гайнріхс почав працювати над назальним спреєм. Він таки отримав результат, який здивував усіх. Виявилося, що окситоцин знижує стрес у людей так само, як і у тварин. Це спровокувало цілу хвилю досліджень інших вчених, які до того ж з’ясували, що окситоцин робить людей на 50 % більш сприйнятливими до емоційних сигналів. Пари під впливом окситоцину спілкувалися краще і були налаштовані більш позитивно. Люди добре пам’ятали і впізнавали обличчя. Вони виявляли більшу довіру і, наприклад, залишали більші суми грошей незнайомцям. Інформація про окситоцин швидко поширилася за межі дослідницьких кіл, і він завоював свою нинішню репутацію гормона кохання.
Коли я зайшов до університету, то познайомився з експериментаторкою та отримав маленьку пляшечку з розпилювачем. Мені потрібно було бризнути по п’ять разів у кожну ніздрю. Рідина розбризкувалася і постійно стікала носом, тож мені доводилося постійно його витирати і закидати голову. Тоді я подумав, що оскільки вигляд весь цей процес мав не найкращий, успіх такого інгредієнта на романтичних побаченнях здавався сумнівним. Після того, як я залив необхідну дозу в ніс, мені довелося трохи почекати, поки препарат почне діяти, а тоді мене провели в кімнату з іншою учасницею експерименту. Жінка мала світле хвилясте волосся, веснянки, окуляри з металевою оправою і міцне підборіддя, загалом здавалася мені доволі приємною. Однак жодного ейфоричного настрою, на який сподівався, я не відчув. Ніякої солодкої музики в голові, ніякого романтичного настрою. Ми разом зіграли у настільну гру, а потім кожен зайнявся своїми справами. Я пограв у декілька комп’ютерних ігор та пройшов кілька тестів з картинками. Мені було нудно і я був розчарований тим, що, очевидно, отримав плацебо.
Після цього, відчувши одночасно і полегшення, і розчарування, що ніякого непереборного хімічного потягу до іншої учасниці експерименту я так і не відчув, мені вдалося поговорити з кураторкою експерименту. Вона припустила, що вплив окситоцину значно перебільшували, а звіти форумних користувачів в інтернеті могли бути якраз ефектом плацебо. Для виправдання таких очікувань потрібні набагато більші дози, сказала вона. Або просто прийняти екстазі, інший знаний еліксир кохання, який був популярним на танцювальних вечірках 1990-х років. Екстазі серед іншого містить і певну дозу окситоцину, проте значно більше серотоніну, норадреналіну та дофаміну, що робить його схожим до таких наркотиків, як амфетамін та кокаїн. Я взяв із собою запечатаний конверт і відкрив його на виході. На моє здивування, лист підтвердив, що я дійсно прийняв окситоцин. Можливо, я просто не помітив його вплив? Мої очікування якогось любовного удару були безперечно наївними. Можливо, дію цієї речовини свідомо важко помітити? Хто знає. Зараз, три роки по тому, пишучи цей текст, я збентежений дещо іншим – зазвичай я не надто добре запам’ятовую обличчя людей. Проте з точністю можу описати зовнішність тієї жінки з кімнати випробувань. Хоча бачив я її не так довго і пройшло вже немало часу. Світле хвилясте волосся, веснянки, окуляри з металевою оправою і міцне підборіддя.
Прочинені двері
В американському містечку Тампа у 2003 році сталася трагедія, яка шокувала всю родину. Джин Енн Коун заїхала в гараж і заснула, не заглушивши авто. Невдовзі після цього громадськість була шокована тим, що її чоловік Дуґлас Коун одружився вдруге кілька днів після смерті дружини. Виявилося, що, живучи з місіс Коун, чоловік також
