Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Якщо трюк з «Boarmate» не надто приємний, вазопресин має трішки кращу дію. Пам’ятаєте про прерійну польову мишу, яка, на відміну від своїх близьких родичів, є моногамною? Окрім окситоцину, гормон вазопресин відіграє важливу роль у паруванні, і в 2004 році група дослідників спробувала імплантувати додаткові рецептори вазопресину в мозок самців лугових мишей. Цей вид тісно споріднений з прерійною польовою мишею, з єдиною відмінністю – вони не моногамні. З підвищеною концентрацією вазопресину самці перетворилися на зразкових сім’янинів. Оскільки люди також чутливі до вазопресину, преса одразу почала говорити про можливість розвитку «сироватки вірності» так само, як вони називали окситоцин «сироваткою кохання».

Браян Ерп з Оксфордського центру практичної етики Уегіро навіть припустив, що в окремих випадках подружні пари повинні відчувати моральний обов’язок приймати окситоцин та інші препарати для відновлення почуттів, оскільки в іншому випадку розлучення може погано вплинути на їхніх дітей. У 2012 році в Нью-Йоркському університеті відбулася конференція під назвою «Моральний мозок» (The Moral Brain), на якій деякі з доповідачів розповіли про можливості впливу на наш мозок речовин, що сприяють коханню. Однак тут ніколи не варто забувати про складність мозку та можливі побічні дії, нагадала одна з доповідачок, Моллі Крокет. Наприклад, окситоцин робить нас більш впевненими та щедрими, але також посилює егоцентризм та заздрість. Тож, мабуть, не варто замовляти чудодійні препарати у підозрілих аптеках в інтернеті. Хімія та біологія, як і культура та кохання – також складні.

Існує інтерес до феромонів і у спільноті майстрів пікапу, але в основному вони роблять акцент на соціальній поведінці. Мета та ж сама – обійти свідомий контроль і натиснути безпосередньо на кнопки, які ведуть до бажаної поведінки бажаної особи. І так само, як дія препаратів, тут можна отримати непередбачувані результати. І не лише тому, що спроби маніпулювати іншими зазвичай до цього й призводять, а й тому, що ви самі можете потрапити у пастку. Наприкінці своєї книги по пікапу «Гра» Ніл Штраус критикує тих, які настільки захоплюються мистецтвом пікапу, витрачають всю свою енергію на відпрацювання прийомів, що забувають: їхньою початковою метою було навчитися будувати змістовні стосунки з жінками та пізнати гармонію. Вони віддаляються від реального світу і думають лише про одне: гру, інакше кажучи, вони живуть на карті і забули, як виглядає реальна місцевість. Ніл Штраус називає їх соціальними роботами. Як механічні істоти, вони лише наслідують заздалегідь запрограмовані шаблони. Усі сумніви та двозначності зникають, вони бачать світ чорно-білим, у двійковому коді. І це вже зовсім не звучить романтично чи весело. Як попереджає Штраус: «Будьте обережними, ви можете перетворитися на одновимірну людину».

Приховані наміри

За свою кар’єру Еспен Кушвік провів близько 150 практичних тренінгів з поведінки на побаченнях. Це його повноцінна робота. Але сам він не був від природи таким і описує себе як «простого хлопця», який вперше зацікавився цією темою, коли йому було трохи за двадцять, після одкровення, яке він осягнув на одній мотиваційній лекції.

– Я зрозумів, що можу розвиватися. Можу підняти свою самооцінку та змінити вихідні дані, я можу багато чого досягнути.

Коли за деякий час Кушвік розстався зі своєю дівчиною, він глибоко занурився в традиції американського пікапу. Це було ще до того, як рух сягнув піку своєї популярності, разом з деякими друзями з їхньої «таємної спільноти» він збирав інформацію та випробовував різні прийоми в Осло та містах світу, і навіть на норвезьких гірськолижних курортах Гемседаль та Гаф’єль, де він працював інструктором з лиж та сноуборду.

– Я прагнув підібрати універсальний код, – каже він. – Без багатьох провалів не обійшлося.

Він пояснює свої перші невдачі тим, що сам не мав повного «калібрування» – так пікапери називають уміння оцінювати думки і почуття оточення.

– Я поводився то надто нетерпляче, то загрубо і зухвало, я геть забув, як у суспільстві цінується скромність.

Хоча не було жодного сумніву, що методи працюють. Життя змінилося. Він дійшов до того, що за бажання щовечора міг приходити додому з новою дамою.

– Пізніше до мене дійшло, що успіхи мене вже не тішать. Принаймні не тоді, коли я досягаю їх маніпуляцією. Я зрозумів, що не був справжнім, а прикривався маскою актора. Я вирішив проблему, але не став щасливішим.

В якийсь момент він відкинув усі свої нотатки про перевірені способи і вирішив позбутися того, що йому в собі не подобалося. А тоді знову почав пошуки нових знайомств.

– Я хотів дізнатися, наскільки хороший об’єкт Еспен сам по собі, без будь-яких прийомів та хитрощів. Я вживав фрази, які раніше не спрацьовували, бо тепер я володів мовою тіла і мав впевненість у собі. Ну і більше не був зосереджений на тому, як затягнути дівчину в ліжко.

В американській термінології мистецтва пікапу цей принцип називається незалежністю від розвитку подій (outcome independence). Важливо не ставити за мету затягнути дівчину в ліжко. Як тільки ви зрозумієте, що це не головне, ви самі почнете більше цікавити жінок. Незацікавленість приваблює. Це чудово співвідноситься з мистецтвом дзен і парадоксальностями: припини прагнути отримати жінку, аби її отримати.

– Але тут мова вже не так про жінок, – каже Кушвік, – як про те, якою людиною ти себе бачиш і відчуваєш. Вчора я отримав електронного листа від колишнього студента. Він відновив спілкування з батьком, з яким не бачився приблизно 8–9 років. Який це має стосунок до побачень?

Кушвік зробив паузу, а тоді став перелічувати все тезисно, немов робив презентацію у PowerPoint.

– У нього з’явилися нові друзі. Він відчув себе привабливим. Він налагодив стосунки зі своїми друзями. Все це пов’язано, і мені це подобається. Ми не вчимо людей ставати гравцями, – каже він, немов випльовуючи це слово. – І з часом я відійшов від цього. Це класно, але це не те, що потрібно в довгостроковій перспективі.

Сам Кушвік уже не ходить знайомитися з дівчатами. Останні чотири роки в нього постійна дівчина, нещодавно вони почали жити разом, і, за його словами, «кохають один одного».

– Вона в курсі, чим я займаюся, ми все обговорюємо один з одним. Кілька перших місяців у нас були вільні стосунки, але тоді ми вирішили зблизитися. Ніхто з нас не був особливо зацікавлений у сімейному житті, що було, думаю, хорошим вихідним пунктом. Адже спершу ми шукаємо не дівчину як таку, а незалежну особистість, з якою було би надійно і