Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

Грушевський подав доволі переконливе, базоване на джерелах, психологічне пояснення неповернення Хмельницького. «Не треба забувати, – писав він, – що раз вискочивши з ханом з табору з кількома товаришами, випустивши з рук провід військом в такий критичний момент і стративши з ним зв’язок, Хмельницький через се саме вже мусів себе почувати досить невірно, не кажучи, що йому й фізично не так то легко було проїхати до козацького табору без більшого татарського полку. Виїздив він з табору мабуть не для того щоб рятуватися з нього. Але вернутись до війська він не міг з голими руками. Що йому дійсно вдалось було завернути Татар назад, тільки вони не дійшли табору, про се доносили Полякам язики, і потвердила їх розвідка, так що се можна вважати за певне»563.

Отже, Хмельницькому, виїхавши з козацького табору до татар, назад було складно повертатися з порожніми руками. Це могло б спровокувати бунт проти нього й замішання у козацькому війську. Імовірно, будучи розумною й хитрою людиною, він не захотів цього робити. Тому зімітував своє ув’язнення в хана, розпустивши відповідні чутки. Грушевський з цього приводу писав: «…неправдивими, можливо – навіть умисно пусканими й сімульованими Хмельницьким й його товариством уважаю чутки про його в’язненнє в кайданах і т. д., хоч вони розсівались, можливо, навіть найближчим його окруженнєм. Анонімний писар, що писав лист хана до короля з-під Константинова, з пропозицією битви під Константиновим («покриваючи такий великий стид своєї утечі»), і користаючи з нагоди положив нібито конфіденціяльну приписку про ситуацію, а в ній такі звістки: «Козакам велено тікати, а помочи не сподіватись; Хмеля в кайданах відіслав до Чигрина по скарби», – міг се зробити з доручення Виговського, або когось з його людей»564.

Однозначної відповіді на питання про «зраду хана» і «ув’язнення» ним Хмельницького ми не маємо. І, певно, мати не будемо.

Але які б не були причини «зради хана», вона стала сильним ударом для козацького війська. Воно опинилося без татарської кінноти, а також без свого провідника. Козаки змушені були відступити. Вони розташувалися табором біля річки Пляшівки, притоки Стиру, де їхній тил прикривали болото й чагарі. У вкрай складних погодних умовах, під дощем, вони вирили рови й насипали земляні вали, що захищали їх від урядових військ. Почалася десятиденна облога табору.

Іван Богун (?—1664)565, що взяв на себе функції наказного гетьмана, вирішив здійснити переправу військ через болота й річку Пляшівку. Її почали лаштувати в ніч на 10 липня, загачуючи болото возами, наметами, різним спорядженням.

Однак на вечір 10 липня коронне військо зайняло козацький табір. Йому дісталися багаті трофеї – гармати, порох, а також документи канцелярії Хмельницького та його скарбниця й клейноди. Гетьман же від поля бою був далеко566.

Берестецька катастрофа стала «точкою неповернення». До неї ще зберігався хоч якийсь шанс на примирення влади Речі Посполитої з козаками, після неї – вже ні. Хоча в битві перемогли урядові війська, насправді це була піррова перемога. Їм так і не вдалося упокорити українські землі.

Наступ коронного війська в східному напрямку й литовських військ під проводом Януша Радзивілла з півночі відбувалися в умовах партизанської війни. Їм також дошкуляв голод, оскільки місцеве українське населення ховало від вояків продовольство. Воїнів косили хвороби. Тоді ж захворів і помер шляхетський улюбленець Ярема Вишневецький567. Великих масштабів набуло дезертирство. Шляхетська армія зменшувалася на очах.

Тим часом Хмельницький 17 липня розіслав із Білої Церкви наказ полковникам прибувати до нього з уцілілими військами568. Під цим містом гетьман почав закладати табір. Наприкінці серпня під його рукою було близько 25 тис. козаків. Також йому на допомогу було прислано близько 6 тис. татар-ногайців.

Цікаво, що саме на 1651 р. припадає активізація контактів Хмельницького з османами. У цьому ж році гетьман звертався до султана з просьбою не лише забезпечити йому протекцію, а й вплинути на кримського хана, щоб той надав допомогу. Умови протекції були змінені на користь османів. Тепер Хмельницький змушений був платити данину, як Молдавія та Волощина, й давати воїнів для війни з Венецією569.

Польська сторона розуміла, що козаків «голими руками не взяти». 15—28 вересня в Білоцерківському замку відбувалися переговори урядової та козацької депутацій570. Першу очолював Адам Кисіль, другу – Іван Виговський. Переговори велися у вкрай напруженій атмосфері. Дійшло навіть до того, що кілька тисяч заколотників разом з татарами оточили цей замок, вважаючи, що старшина з гетьманом хоче зрадити їх. Хмельницькому з допомогою чималих зусиль вдалося придушити бунт, стративши його ватажків.

28 вересня був нарешті укладений документ під назвою «Пункти спорядження й заспокоєння Війська його королівської милості Запорозького на комісії під Білою Церквою»571.

Згідно з «Пунктами…», кількість реєстру Війська Запорізького встановлювалася на