Споконвічна земля - Володимир Броніславович Бєлінський
Йордан у своїй праці “Гетика” достовірно розкриває стосунки слов’ян і готів (слід писати гетів. — В. Б.) у IV ст. н. е. Він впевнено зв’язує сучасні йому племена склавинів та антів з венедами… На цьому етапі [Скіфсько–Сарматської держави (IV ст. н. е.)] утворився своєрідний союз (венеди, анти, склавини), який узгоджується з археологічними джерелами, що відображають декілька племінних груп слов’янського населення на території України» [27, с. 182–183].
Отож, ні звідкіля не мігруючи до Скіфо–Сарматської держави (цього не зафіксували давні історики: Пліній Старший, Таціт, Йордан, Прокопій Кесарійський, Меандр Протіктор, Псевдо–Маврикій, Феофілакт Сімокатта) на арені Скіфо–Сарматської держави «з’явились слов’яни під назвою венедів, антів і склавинів». Цілком зрозуміло, що ці угруповання слов’янських племен утворилися із давніх протослов’янських племен, що проживали на теренах Скіфії і були зафіксовані «Батьком історії» Геродотом під іншими іменами.
«Писемні джерела названих та інших авторів… узгоджуються з археологічними культурами, які включають так званий слов’янський культурний компонент, відкриті в Україні і суміжних областях Білорусії та Польщі. На території України і в найближчому довкіллі… існувало більш як десять таких етнокультурних утворень. Для нашої теми, зокрема, найбільш важливими є Зарубинецька, Волино–Подільська, Черняхівська, Київська та Етулійська культури, які безпосередньо стосуються слов’ян венедського періоду..
Зазначимо, що аналіз численних джерел дозволив видатному українському вченому М. С. Грушевському висунути припущення, що предками українців можна вважати наддніпрянський союз східних слов’ян, відомий візантійським історикам під назвою антів» [27, с. 183].
До владної верхівки Скіфської держави належав відомий, завдяки візантійським історикам, «наддніпрянський союз східних слов’ян під назвою антів».
Тому автор пропонує проаналізувати відомі історичні джерела і встановити, як до влади у Скіфській державі приходили царі різних племен. Звичайно, наш ряд царів із різних племен скіфської держави буде неповним, що не завадить наїм зрозуміти, чому сусідні держави та історики по–різному йменували одну і ту саму державу впродовж майже двох тисяч років.
Згідно із твердженням Геродота та скіфськими переказами, першим царем Скіфії був Цар Гет із племені гетів за тисячу років до 512 року до нової ери. Отож:
1. Гети (1500 років до н. е.).
Про киммерійців, яких у VII столітті до н. е. немовби прогнали скіфи, поговоримо пізніше. Зазначимо тільки — Велика Радянська Енциклопедія визнавала, що давні «греч(еские) историки и географы нередко путали к(иммерийцев) и скифов» [25, т. 12, с. 112].
Згідно з тією ж «Історією» Геродота, у V столітті до нової ери Скіфською державою правив цар із племені царських скіфів. Тому маємо:
2. Царські скіфи (VI ст. до н. е.).
Саме у ті часи античні греки Причорномор’я йменували державу — Скіфія.
Згідно з археологічними розкопками стародавньої Ольвії, її минуле зафіксувало існування двох епох: догетський період [VII ст. до н. е. — І ст. до н. е.) та післягетська епоха (І ст. н. е. — IV ст. н. е.)
«В середине І в. до н. э. Ольвия была разгромлена гетами, о чем свидетельствуют следы многочисленных пожаров, фиксируемые раскопками в различных частях грода» [77, с. 38].
Отже, племена гетів у середині І століття до н. е. знову брали владу до своїх рук. Але держава у ті часи носила ім’я — Сарматія і почала так іменуватися з III ст. до н. е.
Тому маємо таку картину правлячих племен Скіфської держави:
3. Сармати (III ст. до н. е.).
4. Гети (І ст. до н. е.).
Гети могли зруйнувати Ольвію тільки в часи, коли їхній цар посідав царський престол держави.
5. Скіфи (І ст. н. е.).
Саме скіфи в союзі з сарматами у І ст. н. е. перебрали царський престол держави до своїх рук. Як те відбувалося кожного разу — невідомо. Могло бути і воєнне захоплення влади, і цілком мирна передача трону. Хоча перше — вірогідніше.
У деяких істориків часів Римської імперії поруч із Сарматією вживається стара назва держави — Скіфія, тому що племена скіфів із сарматами перебували у постійному союзі. Разом вони й прогнали гетів із престолу.
«После гетского разгрома население вернулось в город (Ольвию. — В. Б.) по просьбе скифов, заинтересованных в возрождении Ольвии как торгово–посреднического центра… судя по сообщению Диона Христома, в городе поселилось большое количество негреческого населения, которое оказало значительное влияние на культуру Ольвии; облик города сильно изменился» [77, с. 38].
Слухаємо далі:
«Создание производственного района говорит о восстановлении экономического положения Ольвии в I в. н. э.» [77, с. 39].
Звичайно, ні готи у II ст., ні гуни у IV столітті нової ери на теренах Скіфії (Сарматії) не з’являлися. Римська імперія усі східні народи, разом з північними, називала — варварами.
І для Сарматії (Скіфії) винятків не робила. Автор уже зазначав, що тюркські племена гунів, для того щоби тричі пройти територію Сарматії, мусили мати хоча би 20 мільйонів населення. Появу такого скупчення населення в середині IV століття нової ери від річки Уралу до Дону історія не зафіксувала.
Навпаки, в IV столітті нової ери на тій території починали гуртуватися племена майбутнього Хазарського каганату. Тож гунам там місця в IV столітті не було.
Не зафіксували історична та археологічна науки також передислокації у І–II століттях нашої ери із Прибалтики до Причорномор’я так званих німецьких племен готів.
Отож, красномовні описи німецько–російських істориків про походи гунів та готів є звичайними «доважками брехні» до історичної науки. Не будемо черговий раз пояснювати навіщо подібне фальшування чинилося в науці.
Та в європейських аналах зафіксовані війни, що точилися між «варварськими племенами» у Причорномор’ї та на дальніх кордонах Римської імперії.
Тому автор пропонує розглянути та дослідити й це питання.
В черговий раз програвши боротьбу за титул царя Сарматії (Скіфії), гети не змирилися з поразкою. Боротьба тривала далі. З одного боку, гуртувалися скіфи, сармати та слов’яни, яких уже починають називати венедами та антами, а з другого, — східні та західні гети.
Не забуваймо, у 330 році Римський імператор Костянтин заснував місто Константинополь і переніс до нього свою столицю. Невдовзі з’явилася Візантійська імперія, яка успадкувала східні володіння Римської. Ще за часів Римської імперії імператор Троян (106 рік) підкорив задунайські племена гетів та включив їх до нової провінції — Дакія. Частина гетських племен, що мешкали у придунайських степах та в Причорномор’ї, залишилася у Сарматській державі. Саме вони ділилися на східних та західних, яких із примхи істориків почали іменувати вестготами та остготами, а антів та скіфів, які з ними іноді ворогували, — гунами.
На початку V століття скіфо–сарматсько–слов’янські племена, що володіли престолом Сарматії
