Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

У результаті більшість із нас не усвідомлюють, що ми зростали не в тому середовищі, яке плекало б геніїв. Просто думаємо, що ми не генії, і покладаємо провину за те, що чогось не досягли, на спадковість чи брак характеру. Що б не було неправильним у нашому середовищі, ми вважаємо, що «генії» мали такі самі проблеми, а то й гірші. Просто їм була властива та загадкова сила духу, за допомогою якої вони все це подолали. Ми не бачимо тієї дбайливої бабусі чи уважного вчителя, які були поряд із ними, любили їх і допомагали в потрібний момент. Ми нехтуємо очевидністю визначальних чинників середовища, яке здатне плекати геніїв.

У наступному розділі я покажу вам, яким має бути це середовище і як воно відрізняється від того, у якому зростали більшість із нас. Далі я продемонструю вам, що всі по-справжньому успішні люди – ті, хто любить своє життя, – виховувалися в такому середовищі, цілком або частково, або ж їм вдалося створити його самотужки.

І тоді ми почнемо створювати його для вас.

Розділ 2. Середовище, де виростають переможці

Зараз я хочу поставити вам кілька питань стосовно родини, у якій ви зростали.

Якщо ви відповісте «так» на всі або більшість із них, прийміть мої вітання. Я вам заздрю. Ви щасливчик, які трапляються так рідко. Вам страшенно поталанило виховуватися в середовищі, що є колискою переможців, тобто оптимальному для розвитку та розквітання людини.

Річ у тім, що мало хто з нас мав таку щасливу можливість. Я – точно ні. Це не провина наших батьків. Вони також не зростали в подібному середовищі, і вони й гадки не мали, як створити його для вас. Зважаючи на їхнє виховання, дивує і зворушує навіть те, що більшості батьків все ж таки вдалося забезпечити для своїх дітей хоча б одну-дві риси такого середовища – бо вони нас любили.

Кожне «так» у відповідь на запропоновані питання – це одна з опор усередині вас, на якій ви можете побудувати місток між вашим дитячим генієм і його повною дорослою реалізацією. Кожне «ні» – нагода подумати, яким було б ваше життя, якби ви мали змогу відповісти ствердно. Навіть якщо відповідь на всі питання виявиться заперечною, не впадайте у відчай. За допомогою цієї книжки ви зможете побудувати цей міст зараз.

Ну що ж, почнімо!

У вашій родині, коли ви зростали:

1. Чи ставилися до вас так, як до того, хто має унікальний дар, який люблять і поважають?

Сподіваюся, вам пощастило мати змогу відповісти «так» на це питання. На жаль, якщо ви схожі на більшість людей, до вас не лише не ставилися як до унікальної особистості, котру варто цінувати, але й швиденько охолоджували ваш запал, якщо ви самі дозволяли собі таку розкіш.

Найсумніше, що наші батьки робили це з любові, бо хотіли захистити нас від розчарувань і принижень, які самі колись відчули. Упевнені у своїй унікальності та озброєні цією крихкою, але сміливою надією, багато з них намагалися досягти чогось у житті, але зазнали нищівної поразки. Через це вони вирішили обмежити наші сподівання – знищити їх у зародку, так би мовити, – аби вберегти нас від болю. Це щось на зразок гіркого попередження: «Не намагайся цього робити, сонечко, тобі буде тільки боляче. Я вже спробувала і обпеклася, повір мені».

Звичайно, іноді трапляються й більш темні мотиви. Заздрість. У ваших батьків, імовірно, було набагато менше можливостей отримати від життя те, чого вони хотіли. Погляньмо правді у вічі. Скільки наших мам дійсно мали шанс займатися чимось, окрім домашнього господарства, виховання дітей і, у кращому випадку, заробітку, який би трохи доповнював сімейний бюджет? Скільки наших татусів справді мали можливість розкрити свої таланти чи інтереси? Більшість із них уже були змушені заробляти на життя й утримувати родину, коли їхнє доросле життя ледве почалось. У моїх батьків склалося саме так. Якщо у ваших було так само, уявіть, як вони почувалися, коли з’явилися ви. Гордими. Задоволеними. Сповненими надій. Але ви почали рости… і вимагати… і раптом вони побачили, як у вас починають розквітати ті якості, що їм довелося придушити в собі: відкрите, зухвале бажання, вільна фантазія, оригінальність, амбіції, гордість. Вони побачили, що ви притягуєте до себе світло рампи, тоді як їм цього завжди бракувало. Вони навчилися ціною великих внутрішніх зусиль бути скромними та самовідданими й відійшли в тінь – часто заради вас – і тому з повним правом говорили: «Я засвоїв цей урок. Ти це також зробиш».

Навіть маленькими ми вже відчували цей месидж і ладні були забути про своє призначення, щоб не ризикнути образити чи розгнівати людину, любов якої для нас – саме життя.

І тому, мабуть, варто цьому впертому «особливому» відчуттю підвести голову, його відразу змінює хвиля сорому й автоматична маленька платівка всередині нас починає питати: «За кого ти себе маєш?» Якщо подібне траплялося з вами, це певний знак того, що на перше питання ви відповіли «ні».

Подумайте про це: як би змінилися ви та ваше життя за умови, що в дитинстві до вас ставилися б по-іншому? Де б ви були зараз?

2. Чи казали вам, що можна робити все, чого прагне душа, – і що вас при цьому будуть любити й захоплюватися вами незалежно від ваших уподобань?

Це не що інше, як любов і повага в дії. Справді плекати чийсь геній – значить дати йому повну свободу обирати власний спосіб вираження, а далі підтримувати й шанувати цей вибір.

Це означає, що коли ви прийшли додому зі школи й оголосили: «Я вирішила стати лікарем, коли виросту», або «Я мрію бути кінозіркою», або «Я хочу працювати клоуном у цирку», – ваші батьки відповіли зі щирим захопленням: «О, це чудово! Думаю, тобі це справді вдасться».

Натомість більшість із нас чує щось на кшталт такого:

«Лікарем? Ну, дорога, ти можеш стати медсестрою». Або:

«Якби було так легко стати кінозіркою, усі б так і робили. Припини фантазувати й починай думати про бали,