Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

Люди, які дійсно захоплені своєю справою, – це досяжні «рольові моделі» для власних дітей. Їхні діти можуть спостерігати зблизька, як справді що робиться – не за допомогою магії, але крок за кроком – реальним кроком. І стосується це будь-чого: від гри на піаніно до майстрування книжкової полиці. Понад те, батьки, що є «переможцями» (і які зовсім не схожі на тих, у кого завжди «немає часу» на захоплення своїх дітей), найімовірніше, заохочуватимуть їх отримати задоволення від речей, якими вони люблять займатися. Такі батьки знатимуть, як допомогти дітям у набутті потрібних умінь, інформації та ресурсів, бо самі це робили. Люди, які на щось наважувалися, зазнавали невдачі (за що їм ніхто не докоряв), пробували знову, в інакший спосіб, і досягали успіху – а всі переможці без винятку через це пройшли, і то не раз, – будуть здатні допомогти своїм дітям подолати зневіру й учитися на власних помилках.

Оскільки інформації про те, як знайти шлях до перемоги, немає у вільному доступі в нашому суспільстві, здається, єдина можливість навчитися цього – опинитися поряд із людьми, котрі знають, як це зробити. Якщо вам не пощастило народитися в родині переможців, залишався тільки один спосіб дізнатися секрет досягнення успіху. Мені самій довелося пройти цей довгий і важкий шлях – шлях спроб і помилок, долаючи потужні внутрішні й зовнішні перешкоди: страх, самотність та незнання.

Я хочу все це змінити. Думаю, вам не слід іти таким само довгим, тернистим шляхом. Життя надто коротке, й унікальний людський потенціал кожного з нас надто цінний, аби марнувати його. Мета цієї книжки – поділитися з вами секретною інформацію про те, як справді досягають перемоги. Але насамперед я хочу, аби ви поставили собі, можливо, трохи болісне запитання. Мати сміливість відповісти на нього, попри біль, – важливий перший крок на шляху до успіху.

Припустімо, що ви – з родини переможців, людей, котрі отримали від життя що хотіли, котрі знають, як допомогти вам досягти бажаного, і готові беззастережно радіти вашим успіхам.

Як у такому разі могли б змінитися ви та ваше життя? Де б ви були зараз?

Зараз я ще раз перелічу риси ідеальної родини, щоб дати вам можливість зібрати докупи всі думки, які виникали під час читання цього розділу.

Вправа 3: Ким би ви могли стати

Пам’ятаєте, що ви дізналися в попередньому розділі про «вашу оригінальну сутність»? Тепер уявіть, що талановита дитина – ви – зростали в родині, у котрій:

• до вас ставилися так, як до того, хто має унікальний дар, який люблять і поважають…

• казали, що можна робити все, чого прагне душа, – і що вас при цьому будуть любити й захоплюватися вами незалежно від ваших уподобань…

• вам насправді допомагали й заохочували до того, щоб з’ясувати, чим ви хочете займатися, – пояснюючи при цьому, як цього досягти…

• заохочували вас досліджувати всі ваші таланти й захоплення, навіть якщо вони змінювалися кожного дня…

• дозволяли вам скаржитися, коли щось ішло не так, і співчували замість того, щоб переконувати кинути все…

• ви отримували допомогу, коли щось було вам не до снаги, – без дорікань…

• поряд із вами були переможці, які раділи вашим успіхам.

Чим би, на вашу думку, ви тоді займалися зараз? Чого б ви вже досягли? Якою б людиною були?

Відкиньте всі обмеження! Сягайте думкою так далеко й високо, як хочете. Мені потрібна зараз ваша найбільша, найсміливіша мрія, яку б ви здійснили, коли б усе було на вашому боці. Якщо ви справді вважаєте, що могли б стати президентом, так і скажіть. Зрештою, ми зараз говоримо про те, «що, якби…» Усі правила «реальності», «можливостей» чи «скромності» – навіть закон гравітації, якщо він вам заважає, – треба відкинути на час виконання цієї вправи. Ми подбаємо про це згодом. Просто зараз я хочу, аби ваша уява звільнилася й полетіла якомога далі в тому напрямку, який вона обере.

Ви можете відчути біль тієї миті, коли усвідомите, як багато могли б зробити за інших обставин. Але, попри такі неприємні відчуття, це добрий знак. Це означає, що ви починаєте цінувати й поважати себе – а без цього ви ніколи не дізнаєтеся, скільки всього ще вам під силу. Тому дозвольте гніву та болю позичити вашій уяві зухвалі крила. Ваша здатність діяти залежатиме від здатності мріяти, тож доведіть, що принаймні це вміння лишилося цілим і неушкодженим.

Ким би ви могли бути?

Я б стала відомою кінозіркою, якій би так обридла слава, що я б уже давно покинула цю кар’єру!

Ось іще низка відповідей абсолютно «звичайних» людей:

«Я була б чи то Джуді Коллінз[8], чи то президентом якої-небудь великої корпорації».

«Я став би фантастично багатим».

«Видатним хірургом».

«Сарою Бернар нашого часу».

«У мене була б власна компанія».

«Став би журналістом-міжнародником і мандрував би по всьому світу».

«Працювала б у керівництві місцевого відділу освіти».

«Я був би архітектором».

«Усесвітньо відомим органістом».

«Телеведучою».

«Це дуже нескромно з мого боку, але я б стала президентом компанії „Дженерал Міллз“[9]».

Хвилинку уваги! Я попросила вас відкинути скромність, однак ця жінка сказала: «…дуже нескромно». Це прикметна жіноча риса: варто нам зізнатися, що ми маємо великі мрії чи амбіції, нас охоплює почуття ніяковості або провини. Покажіть мені чоловіка, який відчуває, що це «нескромно» – досягти вершин будь-якого бізнесу чи професії! Не треба обов’язково мріяти про те, аби стати телезіркою чи президентом корпорації. Відкрити квіткову крамницю або навчитися грати на гітарі – це теж непогано як для мрії, але якщо це те, чого ви справді прагнете, не вибачайтеся!

«Я б знімав фільми, подорожував світом, записав кілька хітів».

«Позмагалася б із самою Марією Кюрі».

«Став би триразовим олімпійським чемпіоном».

«Упевнена, була б не гіршою ведучою, ніж Джонні Карсон[10]».

«Видала б роман, грала б на фолк-гітарі та барабані, вивчала б пантоміму, мову жестів, а заразом іспанську та японську мови!»

«Знала б кілька мов і працювала б перекладачем в ООН».

«Заснувала б та очолила дуже незвичайний текстильний центр, де б не лише виготовляли тканини й створювали візерунки, але й навчали людей цієї справи. Або ж стала художником. Чи антропологом. А може, на додачу, співала б народні пісні двадцятьма мовами».

Так. Усе це свідчить про те, що кожен із нас, принаймні потенційно, – «людина Відродження»; що в глибинах нашого мозку криється