Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер
У нашому суспільстві дуже багато працьовитих, відповідальних людей, котрі дійсно знають, як досягти результату в певній справі, але ніколи не почувалися достатньо вільними, аби дослідити себе та з’ясувати, що б вони хотіли робити. Якщо ви один із них, перша частина книжки стане для вас одкровенням. Вона покаже, як і чому ви могли втратити зв’язок зі своїми мріями, та дасть можливість виконати прості й приємні вправи для того, щоб наново їх відкрити. Далі вона допоможе вам сформувати конкретну мету на основі того, що ви любите. А це, до речі, аж ніяк не можна вважати нереалістичним чи безвідповідальним. Насправді робити те, що вам найбільше до душі, – це ніби знайти нафту та приєднатися до могутнього джерела енергії, яке піднесе вас до вершин успіху.
З іншого боку, якщо ви взяли до рук цю книжку вже знаючи, чого хочете, і просто шукаєте чіткі інструкції щодо того, як цього досягти, у вас може виникнути спокуса взагалі пропустити першу частину. Проте я вам раджу все-таки знайти час і в будь-якому разі прочитати розділи, у яких ідеться про бажання. Ця частина книжки допоможе визначити ваші цілі якнайчіткіше – а отже, половину битви за їх досягнення вже буде виграно. І я обіцяю: це суттєво розширить ваші уявлення про те, чого можливо досягти впродовж одного людського життя.
Відомий психотерапевт Ролло Мей одного разу написав книжку під назвою «Любов і воля». Моя книжка – про любов і вміння, що є двома життєво важливими складниками справжнього успіху. У цьому випадку – вашого.
Частина І
Плекання людського генія
Розділ 1. Ким ви себе вважаєте?
Ким ви себе вважаєте?
Це дуже цікаве питання. Або ж воно могло б бути цікавим, якби люди, котрі ставили його вам у дитинстві чи юності, справді очікували на серйозну, вдумливу відповідь. На жаль, їм узагалі не були потрібні відповіді. У них вони вже були. Ось що вони, наприклад, говорили:
«За кого ти себе маєш? Сару Бернар? Зніми цю шаль негайно та вимий посуд!» Або:
«Хто ти, по-твоєму? Чарльз Дарвін? Прибери цю огидну черепаху з обіднього столу та йди робити математику». Або:
«Ти – космонавт? Науковець, як Марія Кюрі? Кінозірка? За кого ти взагалі себе маєш?»
Знайома ситуація, так? Більшість із нас колись чули це питання в дитинстві – зазвичай у певний вразливий момент, коли ми наважувалися на здійснення якоїсь милої нашому серцю мрії, прагнення або задуму. Але уявіть, що ці слова говорять вам із зацікавленням, щиро, відкрито, а не тим уїдливим, зневажливим тоном, який навіки закарбувався в нашій пам’яті.
Хочу запропонувати простий експеримент. Я поставлю вам це питання знову, тільки цього разу спробуйте почути його як справжнє, тобто таке, що дійсно потребує відповіді. Ким ви себе вважаєте? Хто ви, на вашу думку?
Вправа 1: Ким ви себе вважаєте?
Візьміть чистий аркуш паперу (ми будемо використовувати багато паперу в цій книжці, адже він є опорою всього життя) і кількома реченнями, але не більш ніж на півсторінки, спробуйте дати відповідь на питання: «Хто ви, на вашу думку?» Мене справді цікавить відповідь. Що ви вважаєте чотирма або п’ятьма найприкметнішими характеристиками, які визначають вашу особистість? Немає правильних чи неправильних відповідей, є лиш одне правило: не думайте надто довго й глибоко. Занотуйте перші та найпевніші речі, які спадають на думку й говорять: «Це я».
Тепер подивіться на свою відповідь. Я більш ніж на 50 відсотків упевнена, що ви написали щось на зразок:
«Мені 28. Я католичка, незаміжня, працюю секретаркою у фірмі електроніки й мешкаю в Баффало». Або:
«Зріст – 178 см, вага – 80 кг. Чорне волосся, карі очі, італієць, колишній футболіст, голосую за демократів, ветеран В’єтнаму, продавець електроприладів». Або:
«Колишня вчителька, заміжня за коханим чоловіком; маю ступінь доктора медицини і є мамою трьох чудових дітей: Марті, 13 років, Джиммі, 8 та Еліс, 5 з половиною років». Або:
«Афроамериканець, народився в Детройті, найстарший із п’яти дітей. Батько працював у корпорації „Дженерал Моторз“. Маю ступінь бакалавра університету Вейна, штат Мічиґан. Програміст. Наступного літа одружуюся зі своєю коханою, яку зустрів ще в школі».
Усі варіанти на кшталт: «ким я працюю, де мешкаю, одружений / неодружений, заробляю гроші чи ні, я мати стількох дітей, до якої церкви я належу, де навчаюся тощо» – це звичайні речі, які ми розповідаємо одне одному при зустрічі. Обмінявшись цією життєво важливою інформацією, відомостями про рід занять та «географічного» характеру, ми думаємо, що повідомили основне про себе й тепер знаємо одне одного.
Що ж, ми помиляємося.
Без жодного сумніву, усі ці речі важливі в житті кожного. По суті, вони зазвичай і формують наше життя. Це досвід, історія, життєві ролі, стосунки, засоби до існування, уміння та навички. Деякі з них є нашим вибором. Деякі, зокрема й ті, які ми називаємо вибором, – це насправді компроміс. Деякі – взагалі випадковість.
І жодні з них не є нашою ідентичністю.
Можливо, вас це здивує, але якби я сіла поряд із вами, аби допомогти обрати мету й накреслити схему життя, яке б ідеально вам підходило, то не питала би про жоден із цих фактів. Мене б не цікавило, чим ви заробляєте на життя, якби ви справді не захоплювалися своєю роботою. Не запитувала б і про речі, які є типовими складниками будь-якого резюме: ваше походження, досвід, уміння. Надто вже часто ми кваліфіковано виконуємо те, чого насправді ніколи не обирали, а лише змушені це робити (як-от друкувати чи мити підлогу – це були мої вміння), але не те, що дійсно любимо.
Коли треба обрати справу, яку ми могли б виконувати з радістю й завзяттям, ту сферу, де мали б можливість досягти приголомшливого успіху, повсякденні навички не тільки не мають значення – вони можуть навіть заважати, хіба що ви здатні чітко відвести їм другорядну роль у своїй системі цінностей. Я хочу, аби на якусь мить ви взагалі забули про них.
Що?
Так-так. І просто зараз я хочу, щоб ви забули про роботу (хіба
