Століття - Ален Бадью
67
Стосовно зустрічі Гайдеґґера і Целана й, ширше, місця, яке посідає Целан для питань сучасної філософії, відсилаємо до незамінної книги Філіпа Лаку-Лабарта «Поезія як досвід» (Philippe Lacoue-Labarthes, La Poésie comme expérience, Christian Bourgois, 1986).
68
Утім, треба згадати поета, який порушує це закривання, а саме Геннадія Айґі, чуваського поета, який пише російською і чуваською мовами. Близький у поетичних формах, мабуть, до одного Целана, він постає цілковито з іншого досвіду, але вписується в те, що підбиває підсумок століттю в осмисленні мовних можливостей. Антуан Вітез, який знав усіх великих поетів на землі, любив називати Айґі «Маларме з Волги». На почин читайте збірку «Айґі», впорядковану Леоном Робелем, у відомій серії «Поети сьогодні» (Aїgus, Seghers, 1993).
69
Переклав з німецької Петро Рихло. Переклад здійснено принагідно до цього видання. — Прим. пер.
70
У стислому вигляді ідеї Наташі Мішель викладені у важливій книзі «Замислений письменник» (Natacha Michel, L’Écrivain pensif, Verdier, 1998).
71
«Звідки зітхає серце»; мотет — жанр вокальної багатоголосої музики. — Прим. пер.
72
1995 року мільйони людей, демонструючи небачену солідарність, виступили проти ініційованої президентом Ж. Шираком реформи системи соціального страхування, внаслідок чого Ширак мусив відступити і втратив парламентську більшість. — Прим. пер.
73
Цього рядка «Інтернаціоналу» Ежена Потьє в класичному перекладі Миколи Вороного немає. — Прим. пер.
74
З питання, що з цього випливає стосовно поняття суб’єкта, сущого, детермінованого логікою, яка є не його центр, а швидше побічний наслідок, канонічними залишаються дві статті Жака-Алена Мілера. Перша називається «Шов» [La suture], друга — «Матриця» [Matrice].
75
Je est un autre — граматично неправильна фраза, де дієслово «бути» належить займеннику не першого роду, а третього (він, вона, воно). — Прим. пер.
76
Щодо «Нестямної любові» Бретона див. другий розділ. — Прим. пер.
77
Уречевлення, матеріалізація, відчуження. — Прим. пер.
78
На тему імен та їхніх видозмін у думці століття важливу працю написав Ж.-К. Мільнер; сама назва вже вказує на доречність щодо питання, яке нас тут займає: «Нез’ясовані імена» (Jean-Claude Milner, Les Noms indistincts, Seuil, 1983).
79
Школа «Анналів», ініціатором якої виступив Марк Блок, розвивала теорію «довгого часу», маніфестом якої була велика книга Фернана Броделя «Середземномор’я й середземноморський світ за часів Філіпа ІІ» (Fernand Braudel, La Méditerranée et le monde méditerranéen à l’époque de Philippe II, Armand Colin, 1949). Гадати, ніби праці Фюре продовжують цю школу, було б принаймні так само дивно, як вважати творчість Габермаса, що цілковито підпадає під вплив юридизму, за продовження Франкфуртської школи, а отже, негативної діалектики Адорно.
80
Переконливий захист геґелівського мотиву пропонує Мішель Анрі в «Сутності маніфестування» (Michel Henry, L’Essence de la manifestation, PUF, 1963).
81
Точніше, у «Дитячій „хворобі“ лівизни в комунізмі» (1920) Ленін пише: «Усім відомо, що маси поділені на класи <...> що класами керують зазвичай і в більшості випадків, принаймні в сучасних цивілізованих країнах, політичні партії; що політичні партії у вигляді загального правила керуються більш чи менш стійкими групами найбільш авторитетних, впливових, досвідчених, обраних на найвідповідальніші посади осіб, яких називають вождями. Все це абетка. Все це просто й ясно». — Прим. пер.
82
Зокрема, з Кристіаном Жамбе я веду полеміку, чи є антидіалектика століття теорією Двійки, чи, може, вона скоріше є теорією Одного, але парадоксального Одного, про яке розмірковували деякі неоплатоніки, відтак іранські мислителі шиїтського ісламу. З цього приводу звертаємось до книги Жамбе «Велике воскресіння Аламуту» (Christian Jambet, La Grande Résurrection d’Alamût, Verdier, 1990).
83
Мао присвятив діалектиці дві непересічні розвідки: «Щодо суперечності» та «До питання про правильне розв’язання суперечностей всередині народу». Перший текст (написаний 1937 року) дуже сподобався Брехтові, який цитує його в «Робочому щоденнику» на початку 50-х. У середині 60-х його тонко використовує Альтюсер у відомій статті «Суперечність і наддетермінація». Я також коментую обидва тексти в книжці «Теорія суперечності», що з’явилася в середині 70-х років (Alain Badiou, Theorie de la contradiction. Paris: Maspero, 1976). Прикметною ознакою часу було повне й безповоротне зникнення цих робіт з усіх книгарень, коли їх упровадили в деяких навчальних програмах.
84
Тут і далі поезію Фернанду Песоа з португальської переклала Катерина Терещенко (Burshtina Pick). Переклад здійснено принагідно до цього видання. — Прим. пер.
85
З німецької переклала Катерина Міщенко. Переклад здійснено принагідно до цього видання. — Прим. пер.
86
Що стосується теоретичної функції гетеронімів у поезії Песоа й зв’язків між поезією і метафізикою, що вможливлює ця «техніка», треба звернутися до чи не єдиного «доки» з цих питань — Жудит Бальзо. Поки не вийшло друком її велике дослідження «Песоа, метафізичний подорожній», можна читати, наприклад, у збірці присвяченого Песоа колоквіуму в Серизі (Christian Bourgeois, 2000) статтю «Гетерономія: політична онтологія без метафізики».
87
З німецької переклав Леонід Череватенко. — Прим. пер.
88
З німецької переклала Катерина Міщенко. Переклад здійснено принагідно до цього видання. — Прим. пер.
89
Стаття Романа Якобсона має назву «Граматична структура поезії Бертольда Брехта Wir sind sie». Наведений уривок друкували як самостійний вірш.
Додамо ще й таке. Близько тридцяти років тому твори Якобсона й Бенвеніста були широко розповсюджені під всепереможним стягом мовного формалізму. Прийде час, коли вони знову здобудуть популярність, адже, не зважаючи на те, що хибно називають «структуралізмом», який відкрив їм шлях до стрімкої кар’єри, ці твори залишаються чільними у ХХ столітті. Те саме можна сказати й про антропологічні праці Моса й Дюмезиля, розмисли Койре про науку чи Марка Блока та Мозеса Фінлі, присвячені історії. Згадаємо тут тільки кілька великих постатей.
90
Сексуальність як вектор розпаду Я, «привласненого» й долученого до
