Прокрастинація - Джейн Б. Бурка
Редакторська колегія Da Capo Press керувала нами і водночас прислухалася до нас. Наш редактор, Джонатан Крове, завжди був люб’язним і прихильним до нашого проекту; його м’яке і ввічливе наставництво було дуже приємним. Чіткість, ефективність і пунктуальність — ті риси, яких ми очікували від продакт-менеджера і які ми знайшли в Рене Капуто. Дженіфер Сверінгтон — чудовий випусковий редактор, і ці слова від двох невиліковних перфекціоністок, мама однієї з яких викладала англійську, багато значать.
Висловлюємо безмірну любов і вдячність Полу та Рісу за особливе поєднання родинної та дружньої підтримки. Ви заспокоювали нас, коли ми потребували цього, і завжди були нашими щедрими прихильниками. А вам, Джоне, Ніку, Хлої та Обі, дякуємо за витримку, терплячість, редакторські пропозиції і за те, що ви найкраща сім’я у світі. Нам справді пощастило жити з вами на одній планеті.
Це треба було зробити ще в першому випуску цієї книжки, але щойно зараз висловлюємо свою вдячність службі Federal Express, завдяки якій ми змогли в останню хвилину вкластися в стільки дедлайнів. Також дякуємо тим, хто зробив інтернет доступним для всіх користувачів, і тим, хто розробив редакторську функцію «Відслідковування змін» для рукописів. Як багато змінилося за чверть століття!
До читача
Так заведено, що люди, які пишуть книжки, повинні знати свою тему дуже ґрунтовно. Ми знаємо прокрастинацію вздовж і впоперек: у нас було багатенько недоспаних за роботою ночей, ми роками билися над докторськими дисертаціями, платили штрафи за перевищення терміну сплати податків і вигадували витончені пояснення на роботі за затримки (розповідь про те, що в сім’ї хтось помер, — наш найбільш показовий приклад).
Окрім двох життів особистого досвіду, ми вже багато років працюємо з прокрастинаторами і збираємо досвід професійний. Почали ми 1979 року, коли, працюючи в Консультаційному центрі при Каліфорнійському університеті в Берклі, зібрали докупи всі свої знання і розробили першу програму групової терапії для студентів-прокрастинаторів. У своїх групах прокрастинації ми бачили, як одні й ті самі шаблони і теми повторюються знову й знову. Хоча боротьба кожної людини була унікальною, їх поєднувало чимало схожого. Наприклад, ми з’ясували, що організувати групу вранці, з дев’ятої до одинадцятої, у понеділок у перший день канікул, абсолютно нереально — ніхто не приходить раніше десятої!
Коли ми запропонували проводити тренінги з прокрастинації для широкого загалу, нам вкотре нагадали, якого звіра ми будимо. За тиждень до дати, на яку було заплановано перший тренінг, ми вже були готові його скасувати — адже зареєструвалося дуже мало людей. Та врешті нам довелося проводити його у більшій залі — дві третини учасників записалися в останню мить.
Вже тридцять років ми працюємо з людьми у своїх приватних кабінетах, займаємося психотерапією і психоаналізом, глибинно досліджуємо питання прокрастинації протягом тривалого часу. Наші пацієнти відкривали нам думки й серця, тож нам пощастило бути людьми, з якими вони розділили свою відвертість.
Кожен такий досвід укріплював нашу думку про те, що прокрастинація — це не просто невміння управляти часом чи слабкість характеру, це комплексна психологічна проблема. В самій своїй суті проблема прокрастинації — це проблема ставлення людини до себе самої, яке відображає хитке відчуття самооцінки. У першій книжці ми назвали її проблемою самоцінності. Зараз ми наголошуємо на тому, що самоцінність ґрунтується на вмінні приймати — приймати свою біологію, свою історію, свої обставини і численні обмеження людської природи.
Чому ж через двадцять п’ять років ми вирішили, що настав час оновити нашу першу книжку? Ми хочемо поставити прокрастинацію в контекст культури сьогодення та додати нове бачення поняття прокрастинації. Окрім глибшого розуміння психологічної суті проблем, у нас є нові дані з інших джерел — нейронауки та поведінкової економіки, — які розширюють розуміння прокрастинації.
Двадцять п’ять років тому досліджень прокрастинації практично не було, однак сьогодні вже існують результати досліджень, які пояснюють, звідки вона береться. 2007 року психолог Пірс Стіл із Калгарського університету опублікував огляд майже 800 досліджень з прокрастинації[1], зокрема і нашої книжки 1983 року випуску, що була одним із найперших цитованих джерел. Пірс Стіл, по суті, визначив чотири основних чинники, які можуть призвести до прокрастинації: низький рівень упевненості в успішності виконання завдання, непринадність завдання, схильність відволікатися та імпульсивність, а також дуже віддалені в часі цілі та стимули. Ми із задоволенням відзначили, що результати цього дослідження підтвердили наші клінічні спостереження і рекомендації, але вважаємо, що прокрастинація насправді масштабніша, ніж показують дослідження.
Із часу першого випуску «Прокрастинації» світ суттєво змінився. На початку 1980-х люди не мали доступу до інтернету, а володіння персональним комп’ютером ще не було нормою. Ми писали олівцями у жовтих блокнотах, набирали чернетки на друкарських машинках IBM Selectric (з клавішею «стирання», від якої перехоплювало подих) та обмінювалися розділами при особистій зустрічі. Щоб доставити рукопис до видавця, нам довелося багато разів стрімголов мчатися до офісу Federal Express, аби встигнути на нічну доставку. (Ми добре знали — якщо не встигнути до закриття офісу о шостій вечора, то можна встигнути в аеропорт, де їхній офіс працює до восьмої). Тепер у нас є комп’ютери — це наші блокноти, і олівці, і дослідницькі бібліотеки, і поштові служби.
У ті часи не було Blackberry, електронних записників, мобільних телефонів чи iPhone. Тепер технологічні здобутки дають нам можливість працювати цілодобово і без вихідних, але вони ж і спокушають нас так само цілодобово і без вихідних прокрастинувати! Де б ми не перебували — на роботі чи вдома, у робочий чи вільний час, — ми іноді втрачаємо лік часу, займаючись серфінгом в інтернеті: читаємо новини, безкінечно щось досліджуємо, переглядаємо блоги, дивимося спортивні події, перевіряємо вакансії або ж вмикаємо порно. Кожен має щось своє.
Насправді, з плином років прояви поведінки уникнення почастішали, а інтернет став цьому основною і найпотужнішою причиною.[2] Тепер інформація є не лише необмеженою, а й легкодоступною; інформації є значно більше, ніж ми можемо опрацювати, не кажучи вже про те, щоб її використати. Забагато інформації, забагато рішень, забагато варіантів вибору — цей інформаційний надмір багатьох із нас заганяє в параліч прокрастинації.
Пишучи про неї сьогодні, ми бачимо, що прокрастинація — це проблема значно ширша, ніж здавалося раніше: у ній переплітаються не лише особисті психологічні, поведінкові та емоційні особливості, а й соціальна, культурна і технологічна динаміка, біологічні й неврологічні схильності, а також загальнолюдські тенденції. Тому комплексну природу прокрастинації ми розглядаємо ще ретельніше.
Під час написання цієї книжки ми, як і двадцять п’ять років тому, переконані, що задля ослаблення впливу прокрастинації, яка заволоділа вашим життям, потрібно зрозуміти, через що
