Прокрастинація - Джейн Б. Бурка

Ще одним нюансом, який цікавить нас у дослідженні про непринадність завдань і прокрастинацію, є той факт, що більшість досліджень покладаються на відповіді студентів коледжу, які заповнюють опитувальники про те, чому вони прокрастинують. Є два обмеження даних, що були зібрані таким способом. По-перше, дані обмежуються певною категорією людей — студентами коледжу, які можуть бути, а можуть і не бути такими самими, як вся категорія прокрастинаторів. Тож, узагальнюючи ці дані для широкої аудиторії, слід бути обережним. По-друге, відповіді на запитання опитувальників мало чим можуть допомогти в розумінні складної та часто несвідомої мотивації. Наприклад, одним із відкриттів Стіла було те, що 45 % студентів-прокрастинаторів коледжу заявили, що вони «дуже не люблять» писати курсові роботи.[308] При цьому багато студентів, які не люблять писати курсові роботи, все ж таки їх пишуть і вчасно здають. І ми знову повертаємося до запитання «чому?». Може, цьому студентові бракує навичок письма або він пише не рідною мовою і тому боїться отримати ще одну свою роботу назад з купою зауважень і поганою оцінкою? А може, цей студент — талановитий письменник, на якого тиснуть тим, що він має писати кожну роботу на відмінно, тож він вважає провалом усе, за що не отримує найвищу оцінку? А може, у студента проблеми з організацією, пошуком потрібних матеріалів, генеруванням ідей, і тому він почувається страшенно перевантаженим? Тож висновок про те, що «непринадність завдань» пов’язана з прокрастинацією, викликає багато запитань і не дуже може допомогти людям подолати їхню відразу до неприємних завдань.

Коли ми розглядаємо непринадність завдань, питання несвідомої мотивації також має велике значення. Студенти можуть знати, чому вони «дуже не люблять» писати курсові роботи, а можуть і не знати. Ми раз за разом виявляємо, що, навіть коли студенти мають чітке свідоме розуміння того, чому вони відкладають завдання на потім, за цим майже завжди криються інші проблеми, які відіграють велику роль у їхній прокрастинації. Як ми вже зауважували в розділі про нейронауку та прокрастинацію, зараз поширена думка про те, що велика частина нашого психічного життя відбувається за межами нашої свідомості. Люди часто не знають, що відбувається у них в голові; деякі психологічні моменти неможливо фіксувати, адже вони ледь вловимі й неочевидні; деякі речі визнавати некомфортно — і люди їх заперечують. Тому ми стверджуємо, що покладатися суто на свідомі заяви про те, що подобається, а що ні, і приймати це за повноцінне пояснення того, чому люди прокрастинують, було б помилкою. На противагу думці Стіла, що прокрастинатори, мабуть, «просто» вважають багато життєвих вимог непринадними, ми гадаємо, що все це зовсім не просто. Нам здаються нереалістичними очікування, що студенти зможуть точно визначити страхи, які впливають на їхній успіх та щастя, у відповідях на запитання простого опитувальника. Як та жінка, яка уникала потиску рук після того, як її вколола канцелярська кнопка (див. Розділ 7), студенти (й інші люди) можуть не мати свідомих спогадів про болючий досвід минулого, який тепер робить котресь із завдань непринадним для них.

Прокрастинація і здоров’я

Оскільки прокрастинатори часто ризикують власним добробутом, прокрастинація має серйозні наслідки для їхнього здоров’я. Студенти, які відкладають справи на потім, переважно погано харчуються, мало сплять і п’ють більше алкоголю, ніж студенти, які з усім справляються вчасно.[309] Наприкінці навчального семестру студенти-прокрастинатори частіше звертаються до лікаря зі скаргами на застуду, грип і шлункові проблеми.[310] Загалом у прокрастинаторів відмічають вищий рівень стресу, вони частіше страждають від гострих проблем зі здоров’ям і менше дбають про здоровий спосіб життя, ніж непрокрастинатори.[311] Менш «свідомі» люди частіше вдаються до дій, що стають причиною передчасної смертності: низька фізична активність, погане харчування, вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, небезпечне водіння, статеве співжиття, жорстокість та самогубства.[312] Люди, які думають, що прокрастинація — це несерйозно, дуже помиляються: прокрастинація здатна вбити.

Внесок поведінкової економіки

Деніел Канеман 2002 року отримав Нобелівську премію з економіки за те, що довів, що люди не завжди ухвалюють раціональні економічні рішення. Його теорії про ірраціональний економічний вибір стали основою для заснування поведінкової економіки, союзу психології та економіки. Як стверджує Канеман, психологічні мотиви визначають економічну поведінку людей, і «переважно люди ухвалюють рішення залежно від контексту, помилкових суджень і відчуттів, а не на підставі (раціонального) економічного аналізу».[313] Форма вибору, а не фактична чи відносна його цінність, має величезний вплив на те, які рішення люди врешті ухвалюють[314], і тому є вагомим чинником у рішенні вдатися до прокрастинації.

Поблажка за рахунок майбутнього. Є чинник, що тісно пов’язаний із прокрастинацією, — це часовий проміжок до моменту завершення завдання (або отримання винагороди). Якщо кінцевий момент виконання вашого завдання дуже віддалений у часі, дуже ймовірно, що ви відкладатимете початок роботи над ним; що ближче до кінця, то більша ймовірність вашої продуктивної праці. Психологічні дослідження знаходять підтвердження цього в поведінці голубів[315], а ще мавп[316] і студентів.[317] Таку поведінку також досліджували економісти, намагаючись зрозуміти, чому люди відкладають на потім вирішення важливих фінансових завдань, наприклад накопичення грошей на пенсію. Економіст Джордж Акерлоф стверджує, що люди схильні переоцінювати важливість поточних подій і недооцінювати важливість майбутніх. Він називає цю схильність «поблажкою за рахунок майбутнього»[318]. Навіть якщо поточна подія (перевірка пошти) явно менш важлива для вашого добробуту, ніж майбутня подія (завершення роботи до дедлайну, встановленого на наступний місяць), ви вирішуєте виконати поточне завдання, а майбутнє відкласти на потім. Причина, чому поточні події мають більш видиму цінність, полягає в тому, що вони видаються більш «видимими»[319] чи яскравими, а надто порівняно з менш нагальними, безбарвними подіями у віддаленому майбутньому. Прокрастинація виникає тоді, коли майбутнє втрачає колір на фоні теперішнього. Ви хотіли би відкласти гроші, щоб у майбутньому внести передплату за будинок, але на сьогодні у вас є помітніша потреба — купити телевізор з великим екраном, аби дивитись на ньому чемпіонати з баскетболу, — і ця потреба перемагає. Ви хотіли би вразити керівника своїми квартальними показниками, та невідкладне задоволення від гри у покер в інтернеті змушує вас відкласти звіт на інший день.

Безумовно, «люди схильні хапатися за миттєві винагороди»[320], навіть коли за ці миттєві винагороди з часом доведеться заплатити. Наприклад, якщо ви обираєте пограти у відеоігри, винагорода є миттєвою, а розплата за невиконання роботи відкладається на потім. Інші дії можуть потребувати негайної оплати, але дають відкладені винагороди, наприклад, коли ви спершу докладаєте зусиль, щоб вивчити іноземну мову, а пізніше задоволені собою, бо змогли