Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Може саме тому, коли 249–250 імператор Децій (249–251) розпочинає у себе чергову кампанію переслідування християн, – вибухають жахливі для Риму Ґотські війни (250–278) з Україною, в яких відразу наклав головою сам імператор, разом із сином та співправителем, теж Децієм. У них брали участь усі народи Скитії-України, навіть лівобережні гуни, що морем наїздили до римської Малої Азії. Вони, люди з Лівобережжя – Леведії, не були тоді християнами, бо не були ними й пізніше, 375.
Наслідком цих воєн стає, насамперед, звільнення від Риму Дакії, здобичі щастивого Траяна. За мирним договором із неї, до 1 січня 274 року, має піти останній римський солдат, та має виселитися останній римський колоніст. Це велика перемога варварів над загарбницькою імперією. Адже, звільнено країну, площею більше як 200 000 км кв. На жаль, її власників даків – небагацько по Римові полишилось, та її приєднує балто-ґотське королівство тсервінґів – Візіґода. Остроґоти (східні готи) Наддніпрянщини, – ґревтунги або «царські скити» Геродота, та гуни Леведії, – задовольняються римською здобиччю та римськими контрибуціями, платою за поразку.
Совєцьку історіографію не вчити нахабному фальшуванню історії, та вона нізащо не визнає Ґотських воєн, як таких. Бо, воюючою стороною можуть бути тільки держави, до того – «централізованниє» (імперіалістичні), а жодних держав в Україні раніше від «дрєвнєрусского государства в Кієвє» – бути не може й не повинно; можуть бути тільки «плємєна». Отже, вона й вирішує проблеми Дакії з властивою їй шахрайською зграбністю, зі своїм великим досвідом у перекрученні історії. А саме:
…Відбивши нове вторгнення ґотів на терени дунайських провінцій, Авреліан із метою полегшення захисту дунайського кордону вирішив очистити Дакію. Він наказав відвести війська з Дакії на правий берег Дунаю, а також виселитися римським колоністам, поселеним на дакійських землях.
(История древнего Рима, Москва, 1962, с. 20)
От так, просто та коротко: вирішив і зробив. Нічим отой ґенсек, невдаліший з невдалих: «Ми тут посовєтовалісь і рєшілі…» Та ніколи не напишуть вони, що той же Авреліан (270–275) наказав спорудити навколо Риму величезні стіни (див. Доп. 5). Бо він особисто воював із ґотами, та добре знав, що нема жартів із вільною Скитією; зрозумів це на власному досвіді. Втім, і стіни Авреліана не допомогли Римові вистояти 410 проти ґотів Аларіха.
Найбільш цікавими тут, у Ґотських війнах, видаються чисто військові справи. Кінні скити воюють, як звичайно, на суші, але… Поряд із цим на терени імперії, на її тили, на Пелопоннес (Греція) та на Малу Азію, – висаджуються потужні морські десанти, легіони варварів, бо морська потуга України на той час не знає собі рівних у античному світі. Ось як описує це римський історик, який зовсім не зобов’язаний бути об’єктивним до варварів:
На двох тисячах човнів пройшли крізь Боспор та дісталися до нас орди скитських племен, зробивши жахливого спустошення на землі та на морі. Однак, вони повернулися, втративши більшість своїх людей. В бою з варварами пали два імператори Деції, батько та син. Були обложені памфільські міста, спустошені острови, спалено цілу Македонію, а багато людей обложило Тессалоніки а також Кизікос. Була взята Анхіала, а одночасно й Нікополь, котрого заклав імператор Траян у пам’ять своєї перемоги над даками. Після багатьох крутих поразок, нанесених супротивником, був зруйнований Філіпополіс, а сто тисяч людей в його стінах, якщо не брешуть літописці, – було вимордовано. Іноземні вороги вільно тулялися Епіром, Тессалією та всією Грецією, поки не прийшов до влади славетний імператор Клавдій…
(Амміан Марцеллін, Присмерк Римської імперії, книга XXXI, 5, 15–17)
Дві тисячи човнів, тільки подумати! Але, що ж то були за човни? Бо потім їх, ці самі дві тисячі, – кому ж тільки не приписувано! І Олегові–кагану, що ніби прибив свого щита на брамі Цареграду і Ігореві-князю. Та, тільки не могли вони їх мати у такій кількості; бо, не та вже була на той час Україна…
Поняття про них ми можемо мати з римських описів або безпосередніх археологічних знахідок. Стрункі килеві судна, десь біля 20 м завдовжки, 4–5 м завширшки та більше метра глибиною. Коли ґоти України з часом сколонізували Скандинавію, вони потім, за епохи вікінгів, – відкривають для себе безмежжя Атлантики. На таких саме вітрильниках із простим квадратним вітрилом наїжджають до Європи. На подібному ж судні Ерік Рудий відкрив Ґренландію де заснував Браттаглід; На такому ж його син Лейф Еріксон відкрив потім північний континент Америки (див. Доп. 7).
Такі судна звалися дракарами (драконами), на відміну від десь у півтора рази менших – снекарів (змій), та їх пропроції, розміри та засіб побудови, – майже не змінювалися за відому нам тисячу років. Бо наближувались досконалості. На такому кораблі розміщувалося, звичайно, 40 людей, з усім необхідним; менше – коней. Отже, дві тисячі кораблів могли перевезти, 80 000 солдатів – цілу велику армію.
Пізніші запорізькі чайки є прямими нащадками ґотських суден, зберігають їх пропорції та основні експлуатаційні показники. Та є двоюрідними родичами кораблів вікінгів, на яких був підкорений Атлантик. Бо їх спільні корені лежать у балтицькій та ґотській Україні, колишній морській потузі Європи та світу.
Морська потуга козацької України – відродження національної традиції скитських часів, – дає знати про себе з загостренням відносин Лехістану (Польща) та Туреччини, з посиленням турецького тиску на Україну. Тоді й починаються відповіді, далекі морські рейди з України; зокрема отой леґендарний похід на ближчу кримську Кафу (Феодосію) 1601, що приніс ніби байкову здобич козакам – оте славетне «золото Кафи». Але надобре все розпочинається з приходом гетьмана Петра Конашевича (Сагайдачний) у 1606–1622 роках. То він організував великий морський похід, коли козаки погромили Трабзон та на час опанували Синоп, що був базою турецького флоту; знищивши чималу його частину. Його вершиною стала морська виправа 1615, за якої запорожці захопили та пограбували пригороди самого Істанбулу – столиці турків, колишнього Цареграду. Як досі турецька погоня трапляла на порожнечу, то цим разом султанська ескадра наздогнала чайки та сточився бій, але… Невеличкі рухливі чайки з їх легкими але далекострільними гарматками – без великих втрат потопили важку ескадру переслідувачів. Зауважимо, що саме ця маневреність надавала перевагу іще ґотським суднам
