Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Кордон було закріплено після великої поразки Риму в Ґерманії, коли самонадіяний трибун (генерал) Варус вторгнувся на землі ґерманів за Райном на чолі трьох легіонів (більше як 20 000 солдатів) та зазнав нищівної поразки. Бо римляни, як і всі агресори – їх наступники, – погано воювали в лісах та горах. Всі римляни, крім Варуса, полягли в Тевтобурґському лісі, вибиті ґерманами. Операцію спланував та здійснив без великих утрат конунг херусків Армін. Генерала доставили до Кьольну (римська Колоніа), де він, склавши короткого рапорта імператорові, – заколовся власним мечем. Був тиждень національного трауру в Римі, та більше там сумували за тим, що римські солдати полишились непохованими, здобиччю диких звірів. Тільки по смерті Августа ґермани поступилися та допустили до Тевтобурґу римську похоронну команду. Перший Рим, то був не «трєтій Рім», кістки солдатів якого, що доблесно пали в останній війні – ще й досі валяються деінде непохованими по лісах.
Числа трьох загиблих легіонів – XVII, XVIII та XIX – не поновлювались, за римським звичаєм, бо їх знамена полишились у руках варварів. Такі були справи в Ґерманії, західній сестрі Скитії.
Агресія Риму проти скитського світу починалася ще за Юлія Цезара, коли пригадуються військові конфлікти Риму з державою даків та ґетів на теренах сьогоднішньої Румунії, яку на той час очолював конунг Буревіста (Той, хто віщує бурю або Вісник Бурі). Перші ж дацькі війни розпочинаються за Доміціана (81–96), але не мають успіху, даки навіть оточують та знищують цілий римський легіон (V – Алауда). Вони покінчуються миром 89 із тодішнім конунгом даків та ґетів, Декебалом.
Війни поновлюються тільки за імператора Траяна (98–117), другого імператора після Августа, який полишає по собі добру пам’ять у Римі. Траян розуміє, що зі скитами потрібно воювати ґрунтовно та великими силами, виділяючи на це 10 відбірних легіонів, що складає більше 50 000 бійців; залучається майже стільки ж «ауксілій» – допоміжних та інженерних військ. Адже, без них ні фортеці не взяти, ні через широченний Дунай не переправитись. Дацькі війни тягнуться 5 років, але покінчуються кінцевою перемогою та вбивством конунга Декебала. У 106 році нарешті наступає мир та в Римі святкують повну перемогу: до Риму приєднано нову провінцію, розмірами десь більше 200 000 км кв. Даків, яких не донищили, – кудись виселяють, депортують.
На честь імператора Траяна в степу Доброґеї (місцевість між тим відтинком Дунаю, де він тече з півдня на північ, та морем) споруджується величний монумент: на сорокаметровому кубі, викладеному з каменю ставиться подоба Траяна у вигляді Марса, 15 метрів заввишки; славетний римський «Тропеум Траяні». Він згадуватиметься й тисячу років потім: пам’ятаєте оту загадкову для коментаторів «Тропу Траяню» у «Слове о полку Ігореве»? – ото ж він і є – Тропеум Траяні. Для степових варварів він був добрим орієнтиром.
Насьогодні від цього, чи не найвеличнішого (хоч і не піраміда Хеопса), колись монумента Європи, – полишилось не надто багато: досить іще вражаючі руїни кубу та рештки розбитої фігури Траяна у музеї сусіднього румунського містечка Адамкліссі.
Свари Риму зі скитською Україною починаються та не завершуються захопленням Дакії, агресія просунулася була й за Прут, хоч ми й не знаємо її подробиць; коли римські війни не завершувались перемогою, – про них відповідно мало й пригадувалося. На наш час полишились тільки деякі матеріальні свідоцтва того, що римська агресія проти Скитії була широко закроєною. Старіший римський вал проти скитів проходить саме Доброґеєю, на південь від порту Констанца – до Дунаю; іще два – також у широтному напрямі, знаходяться за Дунаєм, на теренах власне Скитії, – за Прутом.
Перший з них проходить теренами України та Молдови, від озера Сасик, на південь від Татарбунар, другий розтягся на південь від Бендер у Молдові, та доходить Пруту. Обидва вали місцями порядно постраждали підчас останньої війни.
Але, що б там не було, а підбадьорений успіхом Рим створює нове інавґураційне поздоровлення, побажання цезарям, що вступають до влади: «Будь великодухішим за Августа та щастивішим Траяна!», а тим часом пильно придивляється, а чого б там собі ще прихопити у варварів?
Минає час та наступає 13 років Маркоманських воєн Риму (167–180), коли імператор-філософ (зі школи стоїків, за сучасними енциклопедіями) Марк Аврелій (161–180) вирішує захопити державу маркоманів та квадів на півночі, на теренах Чехії, Словаччини та почасти Угорщини. Проти них та їх конунга Маробода, крім військових дій, імператор-філософ застосовує весь арсенал римської підлоти: змови, провокації, скритовбивства… Одне слово, все те що стане згодом чи не головнішою зброєю наступних двох Римів. Але, справи йдуть гірше гіршого, бо війна хутко переноситься до імперії. Цього разу варвари наїздять до Північної Італії та облягають її міста, під загрозою Рим. З римських хронік ми не без здивування довідуємось про обложні машини варварів, а це вщент руйнує наші уявлення про технічну перевагу Риму. Одночасно чуємо про наїзди спільників маркоманів, кінних скитів – костобоків з України. Вони палять та плюндрують римські Балкани вздовж Адріатики – найпритульніший закуток імперії, весь забудований мармуровими віллами римських можновладців. Вони приходять на допомогу з України, з-за Пруту, за добру тисячу кілометрів (по прямій!), але – це ж варвари: «Для кінських ніг – немає далеких доріг!» Бо, як писав десь двісті років по тому про тодішню Україну римський історик Амміан Марцеллін: «Там живуть алани і костобоки, і незчисленні скитські племена, розсіяні землями, край яких невідомий…»
Костобоками цих людей прозвали за їх платівкову броню, нашиту на шкіряну підкладку. Ці платівки виготовлялись з розпрямленого на пару волов’ячого рогу: легка, але непіддатна на сталь броня; одне слово – «костяні боки». Рогу на такий одяг потрібно чимало, та певно, не бідними вони були, оті варвари. Хто саме вони були, – балти чи ґермани? Оскільки історик відрізняє їх від добре йому знайомих аланів, то радше вони були сарматського походження, щось близьке гунам.
У маркоманських війнах Римові вже нічого не вдається прибрати, та вони покінчуються ремісом. Для Риму, звичного захоплювати чуже такий виник нічого доброго не віщує: далі підуть самі поразки.
Тим часом відбувається подія, якою свідомо нехтує офіційна російська історія. Ідеться про вислів одного з батьків церкви, александрійського єпископа Тертулліана (160–240), який написав, що Скитія, то загалом християнська країна. А в такій справі негоже не вірити
