Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
Примітки
1) Найд. русько-лит. лїтопись в І т. Ученыхъ Записокъ по II отд. с. 44.
2) Іпат. с. 550.
3) Recueil IV c. 769.
4) Пор. слова Волинської лїтоп. про незгоду між Телебугою й Ногаєм — Іпат. c. 589 (з 1286 р.); подїї з Ахматом стоять в лїтописях під 1283-4 рр.
5) Цитати до сеї повісти див. вище c. 154.
6) „Тако наведе Богъ ceгo бесурменина злого за неправду нашу, мню бо — и князи ради, зане живяху в которахъ межи собою” — Лавр. 458.
7) Воскр. І c. 176, Никон. II с. 162.
8) Про практику Монґольсько-татарської держави, крім загальних курсів, вичислених в т. II c. 584 спеціальнїйші моноґрафії: Березинъ Очеркъ внутренняго устройства улуса Джучіева (Труды вост. отд. арх. общ. т. VIII), Саблуковъ Очеркъ внутренняго состоянія Кипчакскаго царства (ИзвЂстія общества археол.. ист. и этногр. при казан. унив. т. XIII вип. 3), БЂляевъ О монгольскихъ чиновникахъ на Руси (Архивъ ист.-юрид. свЂдЂній т. I).
9) Собраніе государственныхъ грамотъ и договоровъ II с. 5 і 9
10) Іпат. c. 575, 588, пор. вище с. 170.
11) Воскр. І c. 175.
12) Не зовсїм ясно, звідки брали ся руські вояки, яких стрічаємо в службі Монґольської держави. В хинських джерелах з 1330-х рр. згадують ся такі руські (і аланські) віддїли, що належали до ханської ґвардиї, мали свої оселї коло Пекіна і доповняли ся новими контінґентами, присиланими туди від часу до часу (див. Бретшнайдера Notices of the Mediaeval Geography and History of Central and Western Asia c. 180-1, витяг з заміткою в тій же справі арх. Палядія в Живій Старинї, 1895: Русь и Асы въ КитаЂ). З текстів виходило б, що се були воєнні бранцї, присилані Татарами. Чи поза тим підвластні князї не мусїли давати такі контінґенти в татарську службу, і частина їх попадала аж в Монґолїю, звідти не знати; про рід такого побору в людях бачили ми звістку у Карпінї вище c. 164.
13) 3 них у лїтописях записана смерть тільки одного — Олександра кн. новосильского, але теж без пояснення причини — Воскр. І c. 200 (р. 1326).
14) 1. c. c. 623.
15) Воскр. І c. 205, пор. 206.
16) Воскр. І c. 206, Никон. II с. 212, 228. Повстаннє на кн. Глїба (може сина звістного вже Сьвятослава Глїбовича) могло стояти в звязку з претензіями на стіл кн. Дмитра, що згадуєть ся в Брянську перед тим (1334 р. — Никон. II c. 206) і знову по тім (під 1341 р. — Никон. II c. 209).
17) Декотрі боярські роди дїйсно покликували ся на традицію з часів „руських князїв”, див. Архивь Югозап. Россіи ч. IV т. І c. 175,167, 194.
18) Лавр. 449, 1 Новг. 272, 277, 282, 294, 298, Воскр. I c. 172, 174, 175, Никон. II. 137, 157, 158, Густ. 342.
19) Лавр. с. 461, пор. 500, Воскр. І. 182, Никон. II. 172. В датї переходу м. Максима з Київа в Володимир є ріжниця: в одних лїтописях маємо рік 1300, як в Суздальській, в иньших — 1299. Се треба пояснити так, що митрополит з Київа поїхав ще 1299 р., але задержавши ся по дорозї в Брянську (як каже Суздальська лїтоп.), приїхав у Володимир уже на початку 1300 р. (мартівського числення). Воскресенська лїтоп. каже, що прийшов він у Володимир 18 цьвітня. Пополох в Київі супроти того міг стати ся при кінцї 1299 (нашого, сїчневого) або на початку 1300 року.
20) Що в митрополичих кругах уважали потрібним чимсь оправдати переїзд м. Максима, показує напись одної ікони в володимирській катедрі: на образї Богородиця подає омофор м. Максиму, а напись поясняє, що ся ікона написана 1299 р. (!) і представляє візію Максима, яку він мав приїхавши в Володимир: Богородиця явила ся йому й казала зістати ся в Володимирі (Доброхотовъ Памятники древности во ВладимірЂ кляземскомъ c. 74, Голубинскій II c. 96).
21) Acta patriarchatus Constantinopolitani ed. Miklosich et Müller I. 351 i Русская историческая библіотека VI дод. c. 63.
22) Соболевскій Къ вопросу с. 287.
III. Полїтичний і суспільний устрій українсько-руських земель в XI-XIII в.
Вступні замітки. Державна система — Володимирова династия й її становище, рівноправність князїв, патріархальні відносини, княже старшинство; родова теорія і її корективи; ріжні чинники в княжих відносинах: чинник родовий, брацтво князїв, дїдичність, княжі умови, впливи землї; ріжні типи межикнязївських відносин. Старшинство: права старійшини і функції, титул; відносини старших і молодших князїв в поодиноких землях. Княжі з'їзди. Загальний характер полїтичної системи.
Переглянувши історію полїтичного житя українсько-руських земель та характернїйші, більш індівідуальні прикмети внутрішнїх відносин кождої з окрема, оглянемо тепер полїтичний і суспільний устрій та культурне житє сих земель за часів державної самостійности, в їх загальнїйших прикметах. Сей огляд наш буде безпосереднїм продовженнєм, а де в чім — доповненнєм огляду культури і побуту українсько-руських земель з часів утворення Руської держави, поданого передше 1).
В оглядах внутрішнїх відносин поодиноких українсько-руських земель я, як сказав, підносив спеціальні, індівідуальні прикмети відносин і житя кождої землї. В дальшім оглядї противно збератиму найбільш загальне, спільне, що може служити для характеризовання українсько-руських земель взагалї. Такого спільного, загального було в них безперечно дуже богато — хоч подекуди ми можемо тільки з більшою або з меньшою правдоподібністю догадувати ся про сю загальність з пізнїйших подібностей, що виходили з сих часів. Прецїнь суспільне й культурне житє сих часів розвивало ся в них на тій самій більш меньш етноґрафічній і культурній основі, під тими
