Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік
Багато парадоксів виникають тоді, коли наші враження намагаються оцінити грошовим еквівалентом. Отримувати прибуток від благодійних справ – звучить неправильно, принаймні коли таке намагаються вписати в закони. Але якби Верховний суд підтримав позов «Skagenfondene», дотації для благодійних організацій стали б нагадувати схему спонсорства спортивних команд, коли з того отримують більше самі спонсори. Можливо, завдяки таким податковим відрахуванням для компаній буде краще вкладати кошти у розвиток благодійності, від чого виграли б обидві сторони. Слід визнати, що це забезпечило би більше моментів для спекуляції, мовляв, компанії займаються благодійністю лише доти, допоки самі на цьому виграють. Проте у компаніях, мабуть, найважливішим є те, що вони таки беруть на себе відповідальність за благодійність, і не важливо, через які мотиви до цього дійшли. Одне можна сказати напевно: до тих пір, поки світовим рівнем споживання значною мірою керують внутрішні відчуття, компаніям, схоже, вигідно представляти себе справжніми, незалежно від того, наскільки це правда.
Природні бажання
У 2011 році Андреа Гейльсков відмовилася від успішної кар’єри в Данії та разом із чоловіком та чотирма дітьми переїхала жити до шведського лісу, у простий будиночок без електрики та водопроводу. Коли журналістка данської газети «Information» Аннегрет Расмуссен навідалася до них у 2013 році, вона була зачарована радикальним вибором сім’ї, хоча й ставилася до нього доволі скептично: «Зараз дуже модно таким чином відмовлятися від споживацького способу життя, – розповіла вона. – Кілька моїх знайомих нещодавно приєдналися до групи у Facebook, де люди постановляли собі не купувати одяг протягом року чи півроку. Звідки у креативного класу взялася така тенденція?»
Можливо, в цьому щось є. У тому ж році норвезькі користувачі Facebook могли прочитати таке невелике повідомлення, опубліковане у зв’язку із запуском норвезького онлайн-журналу «Harvest»: «Якби я пішов торованим шляхом, я міг би досягнути успіху в медіакомунікаціях або, можливо, розбагатіти, як дядько Фредерік, батько і дід. Але звернувши ліворуч у ліс, зумів би відшукати ідеальне місце для свого будиночка на дереві!» Не тільки в Скандинавії життя ближче до природи набуло зростаючого культурного престижу за останні роки. Десь у середині 2000-х років в американських засобах масової інформації з’явився архетип «міського лісника», його описували так: молоді бородаті гіпстери в сорочках лісоруба, які часто мешкали в Брукліні та околицях. У Мангеттені з’явився перший за останні десятиліття магазин сокир, опудала тварин стали прикрашати найпопулярніші бари. Журнал «New Yorker» написав про курси з користування бензопилами.
Одним із проповідників такого способу життя є Зак Кляйн, який, за його профілем у Twitter, «працює зараз в інтернеті, щоб згодом мати змогу жити в лісі». Це людина, яка стоїть за фотоблогом freecabinporn, який набрав вражаючої популярності у всьому світі, зокрема і в Норвегії. На ньому – фотографії ідилічних будиночків серед природи з усього світу, усі зазнимковані серед незайманої природи, подалі від технологій. Що мені видається трохи іронічним, адже ті, хто любить проводити час на свіжому повітрі, так радо ведуть блоги про своє життя. Основний дохід Андреа Гейльсков та її чоловіка – блог. Крім freecabinporn (основну аудиторію якого, мабуть, складають застресовані офісні працівники, які дозволяють собі дві хвилинки полазити в інтернеті в перерві між робочими завданнями), Кляйн також веде блог beaverbrook, де він описує роботу над будівництвом будиночка у віддаленій лісовій зоні біля струмка, ілюструючи все фотографіями самого себе та своїх молодих красивих друзів в оточенні колод та старих дерев, іноді на фото у стилі природного романтизму вони – напівголі. Прагнення жити ближче до природи пов’язане з явищем, яке іноді називають трендом «slow living» (повільного життя). Окрім проживання в тихих лісах, такий спосіб життя передбачає їзду на велосипеді, прогулянки, відкладання мобільного телефону, приготування їжі «з нуля» та проведення часу зі сім’єю. Звучить все красиво, але, може, це лише нова стратегія віддалитися від інших та показати свою привілейованість? У той час, коли більшість людей має потребу бути доступними в будь-який час доби, можливість бути недоступними надає нового статусу. Але цілком недоступними не вийде стати – комусь же потрібно вести про це блог.
Журналіст Ендрю Поттер у «Фальшивій автентичності» стверджує, що сучасна версія демонстративного споживання Торстейна Веблена – це демонстративна автентичність. Від Другої світової війни до епохи «MTV» світ поділився на контркультуру та мейнстрім, однак, за словами Поттера, це не було політичною чи ідеологічною суперечністю, а радше наслідком зсуву в часі. Поки старі культурні тенденції доходили з великих міст на периферію, цілий кластер сучасних, крутих, прогресивних людей встигали заповнювати прогалини новими культурними об’єктами. Тепер, коли сучасні технології забезпечують миттєве поширення тенденцій у світі, все стало частиною загального інформаційного потоку, мейнстріму, а непокірний та автентичний образ випарувався. Але погоня за статусом є невпинною, і, за словами Поттера, нова фішка –
легко натякнути, що навіть якщо у вас є робота, сім’я та будинок, наповнений речами, духовно ви з ними не пов’язані. Зараз важливо не купувати речі, а витрачати час на те, аби бути собою, будувати життя на основі ваших унікальних потреб, що є відображенням вашої неповторності та оригінальності. Ви вже підписалися на доставку органічних овочів додому? Гадаєте, що життя надто коротке, аби пити щось окрім терруарного вина? Ваш будинок вже наповнений реліквіями, антикваріатом та творами мистецтва, які не можна придбати ніде та ні за яку ціну? Ви збираєтесь провести свою наступну відпустку далеко від комерціалізованих Європи та Азії, натомість просто орендувати котедж у Британській Колумбії або сільський будиночок у Португалії, далеко від усіх туристів та людей, які намагаються вам щось впарити? Ласкаво просимо до конкурентного та неймовірно прибуткового світу демонстративної автентичності.
Діагноз чарівний. Але парадоксально, адже Поттер чинить як панки, гіпстери, фріки та сподвижники автентичності, яких сам критикує. Він підвищує власний статус за рахунок критики відсутності автентичності інших людей і викриття тих, хто видає себе за справжніх або, що ще гірше, справді вважає себе таким. Подібно до Рамберґа, він сповідує естетику одкровення, але викриває інших, а не себе.
З точки зору науковців, таких як Торстейн Веблен і Пол Фассел, смак виглядає як щось середнє між детектором брехні та вхідним квитком. Речі та стиль людини показують, чи має вона справжню належність до групи, членом якої себе видає. Застосовуючи таке пояснення щодо класового
