Повна академічна збірка творів - Григорій Савич Сковорода
Іноді Сковорода докладно пояснював жанрові особливості своїх творів у дусі старих українських поетик. Так, про двадцять п'яту пісню «Саду...», яка є так званим апобатеріоном, він писав: "Апобатеріон походить від грецького слова атторсиѵЕіѵ, що означає 'відходити, від'їжджати'. У цій пісні тих, хто від'їжджає, проводжають побажаннями добра й різних благ". На досвід попередньої української силабічної поезії зіперта й техніка віршування Сковороди. Водночас він був одним із найра-дикальніших реформаторів українського вірша за всю його історію. По-перше, жоден український поет ХѴІІ-ХѴІП століть не користався так рясно неповними римами (за підрахунками Дмитра Чижевського, неповні рими в ранніх віршах Сковороди становлять 25 %, а в «Саді божественних пѣсней» - 17 %). Натомість він дуже рідко вдається до характерних для української силабічної поезії "перенесень". По-друге, на відміну від класичної української силабіки, що культивувала тільки жіночі рими (чоловічі рими вживалися тут лише як факультативні), Сковорода часто послуговується чоловічими римами. Скажімо, у 2-ій, 3-ій, 9-ій, 10-ій, 26-ій, першій строфі 22-ої пісні «Саду...» немає жодної жіночої рими, а мішані жіночі та чоловічі закінчення є в 1-ій, 5-ій, 7-ій, 11-ій, 12-ій, 13-ій, 16-ій, 17-ій, 18-ій, 19-ій, 20-ій, 21-ій, 22-ій, 23-ій, 24-ій,
25-ій, 27-ій, 28-ій та 30-ій піснях «Саду...». Загалом беручи, поезія Сковороди має 45 % чоловічих рим. По-третє, для поезії Сковороди характерне особливе розмаїття строфіки: «Сад божественних пвсней», де кожен твір посідає власну строфічну форму, не має паралелей в українській силабічній поезії ХѴН-ХѴПІ століть, з огляду на що цю збірку можна назвати "садом модерних поетичних форм".
Не має паралелей в українській бароковій літературі також збірка байок Сковороди «Басни Харьковскія». Звісно, байка була добре знана в нашому письменстві задовго до нього: теорію байки докладно розглядали в шкільних курсах поетики, а українські барокові проповідники залюбки використовували байкові сюжети у своїх казаннях (тільки в збірках Антонія Радивиловського «Огородок Марій Бого-родицы» та «Вѣнец Христов» можна знайти близько двох десятків байок). Проте якраз Сковороду слід уважати за "батька" української байки, оскільки саме він уперше потрактував її як самостійний літературний жанр філософського Гатунку. Говорячи про єство байки, Сковорода покликався на "стародавніх любомудрців", передусім на Сократа, котрий, за переказом, під кінець життя завіршував декілька езопівських сюжетів. Байка для Сковороди - це розумна забавка, така собі картинка, "зверху смішна, але всередині чудова". "Ни одни краски, - писав він у передмові до циклу «Басни Харьковскія», - не изъясняют розу, лілію, нарцысса столько живо, сколько благоліпно у их образует невидимую Божію истину, тѣнь небесных и земных обра-зов. Отсюду родились hieroglyphica, emblemata, symbola, таинства, притчи, басни, подо-бія, пословицы... И не дивно, что Сократ, когда ему внутренній ангел, предводитель во всВх его двлах, велѣл писать стіхи, тогда избрал Езоповы басни". Сковорода має тут на думці історію, викладену в платонівському діалозі «Федон»: до Сократа у в'язницю приходять його приятелі, зав'язується розмова, в ході якої зринає ім'я Езопа, і тоді Кебет запитує Сократа, чи то правда, що він недавно склав віршові переробки езопівських байок? Сократ відповідає, що боги не раз спонукали його до мистецтва, тож він і спробував був складати вірші, а оскільки, мовляв, "творчої уяви в мене обмаль, я вдався до того, що було мені найдоступніше - до байок Езопа. Знаючи їх напам'ять, я завіршував ті, які мені пригадалися перші". Байки самого Сковороди теж значною мірою засновуються на езопівських сюжетах. Так, іще 1760 року в стінах Харківського колегіуму філософ написав по-латині й по-українському віршовану «Басню Есопову» («Fabula de haedo et lupo tibicine»23), що є оригінальною переробкою сюжету про Вовка та Ягня. Сковородинські «Жаворонки» мають за основу сюжет Езопової байки «Орел і Черепаха», байка «Навоз и Алмаз» - сюжет байки «Півень та перлина», у байці «Оленица и Кабан» згадано езопівську байку «Галка та інші птахи» тощо.
На «Баснях...», особливо "бабаївського" циклу, виразно позначився досвід роботи Сковороди над філософськими діалогами. Недаром мораль, або "сила", цих байок годна часом набагато перевершувати обсягом саму фабулу, а за стилістикою нагадує власне філософський текст. Прикметно й те, що майже всі фабули своїх байок Сковорода будує у формі яскравих діалогічних сценок. Філософською є також основна тема, якою переймається Сковорода-байкар, - "сродність". Добра половина всіх «Басен...» присвячена саме їй: «Жаворонки», «Колеса часовій», «Орел и Сорока», «Голова и Тулуб», «Оселка и Нож», «Орел и Черепаха», «Собака и Кобыла», «Пчела и Шершень» та інші. Персонажами байок виступають передовсім тварини й птахи, а також люди, стихії, приладдя, коштовне каміння тощо. Почасти вони взяті Сковородою з традиційних езопівських сюжетів, як-от, приміром, Орел та Черепаха, Гній; почасти - з популярних емблематичних енциклопедій (Змія, що скидає із себе линовище, Верблюд та Олень), а почасти є цілком оригінальними, як-от дзиґарські коліщата, Вітер чи Брусок.
Близькими "родичками" байок Сковороди є притчі «Благодарный Еродій» та «Убогій Жайворонок» (обидві написані 1787 року). Власне кажучи, це ті самі байкові фабули, тільки що куди більші за обсягом - своєрідне поєднання байки та філософського діалогу. Сковорода написав їх уже під кінець життя й присвятив передовсім проблемі виховання. Так, у притчі «Благодарный Еродій» розмову про виховання ведуть двоє: мавпа на ім'я Пішек та молодий лелека Єродій (обидва ці образи
