Аналітична історія України - Олександр Боргардт
Укорінилося це слово у слов’янстві, також, як ім’я власне. Дві гірські системи з такою назвою – Західні та Східні Бескиди – відокремлюють Словаччину від Польщі, вони є водорозділом притоків Вісли та Тиси.
Гладкий (шв. glatt) позначає якість поверхні, але є ще схоже слово glad – веселий, задоволений. Українська семантика дещо загальніша, бо «гладкий», то не тільки веселий та задоволений (собою), а ще й добре вигодований, що цілком пояснює його попередні стани.
Про слова спільні обом мовам, литовські та шведські, – дещо зауважимо пізніше, а поки відзначимо, що обідві мови мають схожі між собою та схожі до українських, – закінчення географічної або народної приналежності. Це литовські -škas, -škis, або шведське -sk, як у слові svensk – шведський. В українській мові це звелося до альтернативи: «-ський», «-цький». Є й більш цікаве – спільне закінчення жіночого роду в словах, що визначають національну приналежність: шведське grek, grekinna, українське «грек», «грекиня». Однак, при бажанні можна угледіти тут і щось значно більш древнє, угро-фінське, бо таке закінчення прямо нагадує про мадярське nő – «жінка»; те саме буде тут – görög, görögnő. Зауважимо, що український відповідник є дещо ближчий до nő, ніж шведський – «-ня». Отже, це могло потрапити до обох сучасних мов, шведської та української – із ґотської, зміненої під впливом гунів.
А це коротке дослідженя, де вже задіяні аж три сучасних мови, загадом – доволі далекі одна від одної, демонструє нам, як можуть бути насправді переплутані мови, які повинні бути далекими одна від одної; бодай, навіть не порідненими.
Є в обох попередніх словниках і спільні слова: литовське muras – мур, та ґерманське mur, mauer. Але, на цьому ще не кінець. Бо за тією ж «Еддою» «світлі аси» жили колись на Кавказі, та їх леґендарний Асгард – Місто Асів, було, правдоподібно десь там, де бурхливий Терек виходить на рівнину. За хребтом на заході лежить колишня країна ванів «Едди», сталих ривалів світлих асів, – Сванетія. Колись про таких собі суанів, чи не наймогутніший нарід Кавказу, писав іще римський географ Страбон.
Так от, традиційна архітектура Сванетії, якій теж не одна тисяча років, завжди передбачала поруч із кожною домівкою будувати високу оборонну кам’яну башту, до якої, в разі ворожого нападу, – перебиралися люди, разом із худобою. Ті кавказькі башти й досі називаються – «мур».
Розповімо трохи й про шведське слово talan; за семантикою воно не зовсім співпадає з нашим «таланом», та ця семантика є далеко не такою розвиненою та складною, як у нас. Бо шведський talan – то просто промова, зокрема ж – промова на суді. Від якості якої, звертаю увагу, – колись напряму залежала доля обвинуваченого. Бо, хоч у старому ґотському суді були присяглі, але не було адвокатів. Були суддя – godi та знавець законів – lagman; і все. Промовцями були постраждалий та обвинувачений.
В українській мові слово «талан» набуло значно цікавішої семантики. Тепер це – не лише доля (або її посмішка), але й дещо більше, – уміння схилити її на свій бік. «Нащо мені врода, коли нема долі, нема талану» – скаржиться в «Гайдамаках» Т. Шевченка невдаха Ярема Галайда.
В словнику українсько-російському – читаємо: талан – участь, удел, доля, судьба, судьбина. Слів багато, а перекладу все одно, немає, та певно й бути не може. Бо пропустили ще досить важливі слова: «удача, везение». Адже, наш поет, як ми бачили, – не зводить усе до долі, – у нього є ще й талан: ставлення долі.
Не всі мови мають таке слово. Свого часу в ньому відчула потребу розвинена англійська літературна мова. Там є чимало наших ґотських слів, але от українського «талану» – немає. Та письменник Горейс Волпол (1717–1797) і запропонував у листі до одного з сучасників слово serendipity, з семантикою, тотожньою семантиці нашого слова. Воно спало йому на думку, коли він читав якусь східну казку про пригоди та тарапати трьох принців Серендіпу, яких вони долали завдяки власному таланові. Серендіпом арабські мореплавці називали острів Ланку (Цейлон), від старої, ще санскритської назви – Суварандвіпа.
Людина що не має талану, зветься «бесталанною», та є відомий класичний твір з такою назвою. Це слово чомусь потягли до російської, але там воно стало всього тільки синонімом слова «бездарний». Ну, як звичайно: що не поцуплять, те змарнують. Бо тепер це дурство лізе назад, псуючи українську мову.
Є корені надто старі та розповсюджені по мовах. Про слово «мур» ми вже писали. Таким самим є слово «багатий», яке відоме від Льодового океану та по Чорне море, від фінського pohat по румунське bogat, а до того й по всіх слов’янських мовах: то – чиє ж воно? Так само фінське taivas, а бо естонське taeva – небо, ми знаходимо й на півдні, в румунській та болгарській, – taevan; щоправда, тут воно, як і турецьке tavan, – позначає всього лише стелю над головою.
Але, рекорди розповсюдженості б’є, можливо, наше просте слово «сьорбати». Воно є у білорусів – «сьорбаць» та таке ж у поляків: siorbać; є й у болгарів – «сърбам». Зустрічаємо у шведській та фінській: sorpla – хлебати, sarpia – хлебати, прихльобувати. Є воно в еспанській, sorber – прихльобувати, та в румунській, sorbti – пити. Знаходимо його й у латині: sorbeo – втягувати, поглинати; sorbibo – потягувати, відхльобувати або sorbitio – суп. Несподіванкою буде й те, що у наших степових побратимів – казахів є теж слово «шурпа» – суп, або те, чим запивають їжу.
Слово це є й у балтицьких мовах, та теж досить розгалужене: siurbti – сосати, потягувати, siurbsnis – ковток, siurbteleti – ковтнути.
То, хто ж сказав це слово першим?
Але, продовжимо наши мандри по словниках. Однак, ми не маємо в нашому розпорядженні гунського словника, то й спробуємо його якось замістити мадярським та тюркським, пам’ятаючи, що гуни були родичами мадярів та угро-тюрками за походженням. Щоб не перевантажувати читача, обмежимося тією півсотнею спільних слів із сучасного мадярського словника (настанова до читання: с – ц, сz – тс, сs – ч, ly – ль, ny – нь, s
