Аналітична історія України - Олександр Боргардт
bajus – байка, bėda – біда, cemerys – чемерис, dėka – дяка, dvaras – двір, gatavas – готовий, galva – голова, gojus – гай, gontai – гонт, groti – грати, gruodis – грудень, kilim – килим, koplicia – каплиця, lanka – ланка, lėlė – лялька, liubistas – любисток, maišyti – мішати, marmuras – мармур, miesta – місто, migla – мла, mitus – міт, muras – мур, nykti – зникати, paciupti – поцупити, pasiuti – пошити, perti – прати, pyragas – пиріг, plūgas – плуг, retas – рідкий, rudas – рудий, savavale – сваволя, siėti – сіяти, siekti – сягати, siurbti – сьорбати, sodyba – садиба, stirta – скирта, suknia – сукня, šalmas – шолом, širdytis – сердитись, šliundra – шльондра, špule – шпуля, šratai – шрот, švita – свита, tad – тоді, tinkas – тинк, ugnis – вогонь, vartai – ворота, vyšnia – вишня, žveris – звір, žvyras – жвир і т. д.
Ми навмисно ввели сюди й два іноземні (для обох мов) слова: «мармур» та «міт», щоб показати, що й вони тут в обох мовах є ближчі, ніж будь-де. Не так перекручені, як, скажімо, – у мові російській. Привертає увагу й те, про що ми вже писали: спільне дієслівне закінчення «-iti» – «-ити». Слова, як бачимо є прості та старі за семантикою, не було великої потреби займати щось одне в одного.
Так само стоять справи й з не меншим ґерманським спадком.
Іще Геродот, мало не за півстоліття до нашої ери описує нам звичаї скитів, звичай уклонятись мечеві, застромленому ручкою до землі, звичай знімати скальпи убитих ворогів та їх колекціонувати; описує обряд поховання короля, тризну та могилу, обставлену мертвими вершниками на мертвих конях.
Про те ж саме щодо людей Скитії пишуть інші, пізніше. Про скальпи, що ними аси старої «Едди», які на той час стали аланами, прикрашують збрую свого коня, – пише у IV ст. н. е. римський історик Амміан Марцеллін; так само описує оте шанування меча.
Але, – є ще ґерманська «Едда», або розлеглі витяги з неї Сноррі Стурлусона (1179–1241). Неоціненне значення цього джерела полягає на тому, що то є свідоцтво тих людей, про яких ідеться, – про самих себе. Про скальпи чи шанування меча, там – здається – не пригадується; можливо, на той час ці звичаї заникли. Можливо, просто не було нагоди пригадати, – але ж і не все має бути. Але поховання конунга є таке саме: навіть з обсадою могили мертвими вершниками на мертвих конях. До яких, пам’ятаєте, в розпачі звертається дружина Гельґі Убивці Гундінга: «Навіщо острожите коні? Хіба вам дане повернутись додому?» Тільки от – зауважимо до цього не абияку важливу обставину: ці люди не були принесеними в жертву рабами, або навіть полоненими. Ні, всі вони добровільно згодилися піти за конунгом, та покінчили самогубством на його могилі.
З цього приводу теж можна ще раз навести переконливе свідчення з «Едди». Це – історія любові Сігурда та Брюнгільд, власне – її кінець. Помираючи Брюнгільд намовляє двох своїх улюблених служниць піти з собою, саме в такий спосіб. Але, вони їй відмовляють: «Навіщо? – чи мало піде з тобою?» Як бачимо, це не було навіть примусом, можна було й відмовити, навіть коли дуже запрошують. Втім, про це вже йшлося.
Є, однак, і географічна подробиця, яка пов’язує Геродота з «Еддою». Бо він із чималим здивуванням, так зрозумілим для людини з давно вже безлісної, загалом, Еллади, – описує нам потужний ліс, що околював колись дельту Дніпра, – могутню Гілею. Її залишки у плавнях Дніпра існували іще у минулому сторіччі та були остаточно донищені вже за совєтів.
Про цей великий ліс Європи пригадує й «Едда»: «…І ліс той славетний, / що Мюрквидом зветься…» Бо, землі ґотів та гунів поділяли Великі Пороги, які тягнулися на сотню кілометрів, від Кодаку на півночі до Данпарстаду на півдні. Потім ішов Вал Ґревтунгів, а до самого моря – ліс Мюрквид. Весь його, чи частину, обіцяє подарувати Гунарові та Гюкі підступний гунський конунг Атлі, аби якось заманити їх до себе, а потім зрадницьки вбити, порушуючи степовий кодекс гостинності.
Шведською мовою Mörkvid – то темне, морочне (mörk) місце або простір (vid – вид). Проста семантика, в дусі прямослів’я минулих часів. Цілком відповідає лісові; високому та густому, а значить – темному.
Але, познайомимося тепер дещо й з ґерманською власне – ґотською частиною нашої української лексики (словного запасу). Постараємося й тут представити не більше півсотні слів, – достатньо для ознайомлення та не надто обтяжливо. Отже – шведський словник:
bagare – пекар, balja – балія, balk – балка, beskydd – охорона, захист, blåk – блакитний, borga – боргувати, fack – фах, gapa – гапитись (німецьке gaffen), garn – гарн, прядиво (нім. Garn), glad – веселий, задоволений (гладкий), glatt – гладкий (нім. glatt), goda – годувати, hake – гак, hjord – гурт (нім. Herde), hov – двір (нім. Hof), hеmma – гамувати, hеrta – гартувати (нім. härten), hеna – насміхатися, ганити, kost – кошт (нім. Kost), kram – крам (нім. Kram), krеka – крук, kopa – купувати (нім. kaufen), läkare – лікар, lan – лан, mord – морд (нім. Mord), mur – мур (нім. Mauer), nota – нотувати (нім. nоtieren), olja – олія (нім. Ol), plundra – плюндрувати (нім. plündern), prеkäre – прикре, rina – бігти, текти, ринути (нім. rеnnen), röpa, röpe – репетувати, ruta – рута, rеd – рада (нім. Rat), skada – шкода (нім. Schade), skin – скриня, smak – смак (нім. Geschmak), smеtt – шмат, stack – стіг, steg – стежка, stirta – скирта, strapats – тарапати, strom – струм, styvna – штивне, stеl – сталь (нім. Stahl), stäpp – степ, tak – дах (нім. Dach), talan – талан, vagare – вагарь, vag – ваги (нім. Waage) і. т. д.
Зазначимо тут досить рідке явище по мовах: перехід «t» – «k» у слові stirta, властивий і литовській мові – skirta. Зустрічаємо тут і наш блакитний колір – blå, blåk (в англійській він переходить у чорний; нагадаємо, що шведська літера «å» вимовляється як середнє між «о» та «а», а «y» шведською та фінською, як тверде
