Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Після відмови Вишневецького хан поставив перед собою завдання знищити «гніздо неспокою» в Пониззі Дніпра. У січні 1557 р. він, скориставшись тим, що річкові води замерзли, з великими силами підійшов до фортеці на Малій Хортиці і взяв її в облогу, яка тривала 24 дні. Твердиню не вдалося взяти. Вишневецький сповістив Сигізмунда Августа про свою перемогу. При цьому він запевняв короля, що татари не нападатимуть на українські землі, доки стоятиме його фортеця. Князь також просив, аби йому допомогли посилити її людьми та зброєю. Натомість, від Сигізмунда Августа він отримав лише обіцянки й похвалу. А також рекомендації не загострювати стосунки з татарами.
Наприкінці літа до Малої Хортиці знову прийшли війська кримського хана, підсилені загонами яничар та молдаван. Вишневецький, не отримавши допомоги, виявився покинутим напризволяще. Твердиню було взято у повну блокаду. Після тривалої облоги князь покинув її, оскільки закінчилися харчові припаси. Його козаки невеликими групами пробиралися крізь турецькі й татарські заслони до Черкаського замку. Фортеця на Малій Хортиці була зруйнована432.
У такій ситуації Вишневецький вирішує шукати для себе нового могутнього покровителя. Погляд його звертається до московського царя Івана Грозного. Пізньої осені, у листопаді 1557 р. він зі своїми людьми переходить на землі Московії433.
Цей вчинок теж «дивує» деяких наших істориків. Хоча якщо розібратися, дивного нічого немає. Вишневецький розумів, що його напади на татарські й турецькі землі не будуть підтримані з боку можновладців Великого князівства Литовського й королівства Польського. А сидіти в приграничному замку, не маючи змоги «погуляти» на ворожих теренах, йому не хотілося. Можливо, князь навіть відчував себе зрадженим. У такій ситуації йому «руку подали» московіти. То чому цим було не скористатися? Тим більше, що в його літньому поході 1556 р. на татарські й турецькі землі брав участь загін московітів.
Московія хоча й визнавала формально зверхність над собою кримського хана як найстаршого Чінгізіда і навіть сплачувала йому «упоминки», однак вела з ханством постійні війни, що мали переважно прикордонний характер. Вишневецький, який мав чималий досвід боротьби з татарами, міг би московітам якраз придатися. З іншого боку, московіти потрібні були князю як покровителі. Зрештою, він отримав пропозицію, від якої важко було відмовитись. Йому надавалися у володіння, «у вотчину», місто Бєлєв та кілька сіл у Підмосков’ї. Також князь отримав 10 тисяч рублів – велику на той час грошову суму.
Як московський воєвода Вишневецький здійснив кілька походів на татар. Найбільш відомим був його похід на турецьку фортецю Азов. У 1559 р. князь Вишневецький тричі зі своїм військом ходив на це місто, що дуже занепокоїло турецьку владу. Був здійснений дипломатичний тиск на Московію. Коли наступного, 1560 р., Вишневецький зі своїм військом пішов на Азов, московська влада на позір відмежувалася від цього, а дії князя подавала як його приватну ініціативу. Схоже, вона навіть поінформувала турків і татар про плани Вишневецького. Водночас турки вдалися до безпрецедентних дій, аби захистити Азов та кримське узбережжя від нападу. Весною 1560 р. до цього міста було відправлено сім військових кораблів. Планувалося також провести мобілізацію, створити із мобілізованих спеціальну армію, підсиливши її загонами яничар, а також воїнами з Кримського ханства, Молдови та Волощини. Це був чи не єдиний випадок в історії Османської імперії, коли такі масштабні приготування проводилися, аби дати відсіч не якійсь ворожій державі, а окремій особі та її війську434. Не дивно, що турецька влада розглядала Вишневецького як одного з найбільших своїх ворогів.
Князеві не вдалося взяти Азов і здійснити рейд на Крим. Сили, які протистояли йому, виявилися набагато більшими, ніж його власні. Та й реальної підтримки з боку московітів не було. Доводилося розраховувати на своїх воїнів, а також підтримку місцевих козаків, що знаходилися на Дону, та черкесів.
Ймовірно, під час приазовської кампанії Вишневецький знову відчув себе зрадженим – на цей раз з боку московітів. Восени 1560 р. він починає переговори з польським королем Сигізмундом Августом про своє повернення на землі України. Влітку 1561 р. покидає Московію і знову опиняється на Подніпров’ї.
Цікаво відзначити, що саме в 1560 р., під час військових виправ Вишневецького на Приазов’ї, було засновано фортецю Черкаськ (нині Старочеркаськ, який був столицею Війська Донського). Тому Дмитра Вишневецького є не менше підстав вважати засновником донського козацтва, аніж козацтва запорізького.
Вважається, ніби Вишневецький зупинився на Монастирському острові (зараз цей острів перебуває в межах міста Дніпро). Вказане місце знаходилося не на дніпровському Пониззі, за порогами, як Мала Хортиця, а перед порогами. За посередництвом свого двоюрідного брата Михайла Вишневецького (1529—1584), на той час старости черкаського, князь домігся від Сигізмунда Августа для себе та своїх козаків ґлейтових листів – письмових гарантій безпечного перебування на українських землях435. Є згадки, що, знаходячись у Подніпров’ї, Вишневецький організував виправу до околиць Очакова. Будівництво фортеці на острові Монастирському так і не було завершене. Схоже, цей терен не надавався для «ідеальної» бази, звідки можна було робити наїзди на турків і татар, як це було з фортецею на Малій Хортиці. А можливо, у Вишневецького з’явилися нові пріоритети.
Князь налагоджує стосунки з Ольбрахтом Лаським (1536—1605). Це був добре знаний у Польщі та й загалом у Європі авантюрист. Таких людей породжувала тогочасна бурхлива епоха, котра часто іменується ренесансною. Один з найвидатніших польських ренесансних поетів Ян Кохановський (1530—1584) навіть оспівував Ласького. Два блискучі авантюристи, Ласький та Вишневецький, зустрілися і знайшли спільну мову. Ласький, зокрема, хотів контролювати молдавський престол. Не без його допомоги молдавським господарем
