Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) - Михайло Юрійович Відейко
Міфи і фольклор Понту Евксинського
Тетяна Шевченко
Кожен давньогрецький поліс був багато в чому унікальним у своєму розвитку. В усіх античних центрах із часом складався своєрідний пантеон, боги якого з новими міфами набирали нових функцій, і в залежності від обставин утворення міста та його подальшого історичного розвитку, вшановувалися більш або менш активно, або ж ставали суто родовими чи сімейними покровителями.
Базові уявлення про функції еллінських богів, як і їхні імена, пригоди, діяння, були тим загальним, що визначало суть античної міфології. Однак у кожному окремому випадку релігійні уявлення населення античних центрів набували своєрідних рис завдяки автономному розвитку кожного з них. Міфи полісів одного регіону в чомусь відрізнялися від міфів іншого, так само як найголовніші культи одного поліса відрізнялись від культів іншого. Коло божеств, яких шанувала спільнота поліса, не було канонізованим чи незмінним, і не повинно ототожнюватися з олімпійським або «загально-еллінським» пантеоном, змальованим Гомером та Гесіодом. Можна казати лише про вплив цих міфів та епосу в окремих регіонах на уявлення еллінів. Навіть найвідоміші міфотворці ніколи не були одностайними в оповідях про богів. Афродіта — дочка Урана, якщо вірити Гесіоду, або дочка Зевса, як писав Гомер.
На жаль, твори поетів-міфографів причорноморських міст не збереглися. Не вціліло жодного папірусу, а греки цей матеріал використовували для письма найбільше. Зате вціліли почесні написи на мармурі — а в них похвала знаменитим людям міста. Так ми знаємо про поета Сіріска в Херсонесі, завдяки якому ширилися міфи про верховну богиню поліса Партенос. Так ми знаємо, що в містах Таврики проводилися змагання поетів та виконавців віршів, і що на них з’їжджалися іноземні учасники, зокрема й афіняни.
Сіріск згадується в почесному декреті на честь Діофанта кінця ІІ ст. до н. е.: «…Партенос через знамення, які сталися в храмі, знаменувала діяння, що мали статися, і вдихнула сміливість війську…». Наприкінці документа зазначається, що його слід поставити у храмі Партенос. Храм ставав свого роду архівом чи місцем ведення хронік, що стали джерелом для історика Сіріска. Однією з функцій жерців вважалося фіксування знамень Партенос та інших подій поліса. У написі вбачається поширена практика військової мантики (гадання). Це були жертвоприношення й інші ритуали для отримання знаку від божества. Зважаючи на войовничий характер культу Партенос, зрозуміло, чому в таких справах зверталися саме до неї. В Стародавній Греції є багато прикладів проведення військового гадання. Армію в «Іліаді» Гомера постійно супроводжували манти, головного з яких, Калхаса, вшановували і зображали на монеті в Калхедоні. Спартанці зверталися до дельфійського оракула щодо успіху запланованих воєнних походів. Мантика здійснювалася перед боєм, щоб дізнатися, чи боги прихильні до початку дій саме в цей момент. Приводом для гадання було покидання дому, і не лише заради воєнних походів.
Присвята Делія за снобаченням верховній богині теж повинна розглядатися в цьому руслі. «Делій Аполлів (присвятив) Партенос за сновидінням». Мантами часто обирали важливих осіб у політиці. За допомогою знамень, виявлених у снах впливових політиків, нерідко вирішувалися державні справи. Такі сни ставали причиною проведення мантики, принесення жертв і здійснення інших ритуалів. Знаки, отримані під час виконання цих дій були офіційною підставою для прийняття рішення, яке влаштувало би богів. Віщі сни в античності відносять до типу, так званого, натхненного гадання, що іноді доповнювалося оракульним і жертовним гаданням. Очевидно, таке гадання допомагало тому, хто ділився снами державної ваги, не лише визначити прихильність богів, а й збільшити свою владу, ставши посередником між людьми і богами.
Оракул, віщун у загально-грецькому святилищі Дельфів вказав майбутнім засновникам Ольвії, Херсонеса, міст Боспору, де шукати нові землі для заселення. Орієнтирами були місця, змальовані в міфах. Міфи про Ахілла, Геракла, Артеміду — пов’язані з Північним Причорномор’ям. Ахілловим Дромом була теперішня Тендрівська коса. В «Ілліаді» Ахілла названо предводителем мірмідонян, «мурашиних людей» в перекладі. З ними пов’язують населення міста Мірмекій на території сучасної Керчі.
Надалі в нових містах століттями переказували міфи про заснування, вшановували засновника як напівбожество, героя, або ж вшановували божество, на честь якого було названо нове місто. Від назв міст і рік походять імена божеств Борисфен, Тірас. У Херсонесі приносили пожертви на олтарі богині Херсонас. Є підстави вважати жіноче зображення з лірою на херсонеській монеті — епонімною німфою Херсонас.
Багато давньогрецьких центрів дають приклади доволі пізнього впровадження культу епонімного божества. Міфи мали обґрунтувати походження поліса, коли під питання ставилася його незалежність. Можливо, Херсонес є прикладом такого поліса, оскільки з часу заснування нема жодних свідчень про культи історичного і легендарного засновників, як і про пов’язаний з основною богинею поліса культ Херсонас. Можливо, в перших століттях нашої ери заснуванню міста херсонесити завдячували Партенос. Культ Херсонас, який не уявлявся окремо від культу покровительки общини Партенос, у такому разі можна пов’язувати з епонімним божеством поліса. З Херсонас пов’язують печеру німф на херсонеському акрополі, згадану в творі 43/44 р. н. е. Припускається, що печера була присвячена німфам Артеміди Партенос. Можливо, саме вона згадується в Житії Василія, що пов’язує її зі святилищем Партенос на теменосі. Саме ця німфа мала таке значення для Херсонеса, оскільки була легендарним епонімним божеством. Вона залежала від Партенос, але в час, коли важливо було підкреслити політичний статус, зображалася на аверсі монет, тоді як Партенос — на реверсі.
Майже в усіх полісах рано чи пізно давні міфи призводили до впровадження культу епонімного божества, яке було пов’язане з походженням міста і майже в кожному випадку зображалося на монетах. Назви фактично всіх дорійських колоній походять від імені історичного або легендарного засновника. Незалежно від того, чи інформація про засновника дійсно зберігалась століттями, чи легендарного засновника, як і його ім’я, схоже на назву поліса, вигадували пізніше, важливо, що майже кожне місто відправляло культ героя-засновника.
Практика колонізації показує, що ідеологічне підґрунтя заснування нового поселення включало встановлення божественного покровительства над поселенням, окрім усіх інших можливих засобів, і за допомогою введення культу епонімного героя-засновника, або культу божества місцевості.
В античних колоніях культ ойкіста впроваджувався після його смерті і підтримувався протягом усього існування поліса. Іноді існувало два ойкісти — епонімний та історичний. У метрополії Херсонеса Гераклеї Понтійській вшановувався культ епонімного Геракла і двох історичних ойкістів: мегарського Гнесіохоса і беотійського Ідмона, культ якого увібрав у себе елементи культів інших героїв-охоронців, навіть ім’я самого героя було змінене. Та не обов’язково в Херсонесі мали існувати культи кількох засновників, гераклеота і делосця, тим більше, що материнським місто херсонесити вважали лише Гераклею. У більшості полісів, заснованих кількома центрами існувала тенденція до утворення культу одного ойкіста. Культ ойкіста зосереджувався навколо його могили, але залишався не культом героя родини, а полісним культом. Та все ж цей культ зберігає чіткі риси культу героя.
Релігійне життя громадянської спільноти в Ольвії, Тірі, Херсонесі, Пантікапеї, Німфеї та інших міст Боспору зосереджувалося на культі одного
