Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Виконуючи вказівки Адама Чарторийського, Чайковський у 40-х рр. ХІХ ст. розгортає свою діяльність на Балканах383. Його завданням було послабити вплив Росії в цьому регіоні. Не виключена причетність Чайковського до державного перевороту в Сербії в 1842 р., після якого керівництво цієї країни відмовилося від проросійської орієнтації. Тоді ж Чайковський виношував плани підняти повстання в Україні. Можливо, він справді укладав агітаційну літературу, зорієнтовану на українців. Серед неї міг би бути один із варіантів «Книги битія українського народу».
Зустрівшись із певним нерозумінням у польському еміграційному середовищі, Чайковський поступово дистанціюється від нього й починає шукати для себе нових покровителів384. Не останньою причиною цих непорозумінь було й те, що його козакофільство негативно сприймалося серед значної частини емігрантів. 18 грудня 1850 р. Чайковський приймає іслам і бере собі ім’я Мехмеда Садика, тобто Мехмеда Вірного (правда, в літературі він часто фігурує як Садик-паша)385. Тоді ж розпочинає переговори з турками про формування козацьких загонів («казак алай»). В умовах загострення російсько-турецьких стосунків це було якраз на часі.
Чайковський, чи то вже Садик-паша, отримує чин міріміан-паші, що рівнялося чину бригадного генерала. Він мріяв воскресити давню Січ. Вільна Україна для нього була не локальною проблемою, а важливою ідеєю для всієї Європи. Чайковський навіть ладний був розглядати відроджене козацтво як силу, що порятує європейську цивілізацію. Тут мимоволі напрошуються певні паралелі з «Книгою битія українського народу», адже в ній Україна теж постає як рятівниця Європи. Чайковський опрацював власний варіант ідеї політичного слов’янофільства, допускаючи можливість слов’яно-турецького співіснування – добровільного об’єднання слов’янського світу під егідою турецького султана. Відповідно, Україна мислилась під протекторатом Османської імперії. Тим паче, що досвід такого протекторату існував у часи минулі. Себе ж Чайковський бачив гетьманом відновленої козацької України.
У 1853 р. почалася т. зв. Кримська, або Східна, війна, яка велася за панування в районі Чорноморського басейну і на Балканах386. Проти Росії в цій війні воювали Османська імперія, Велика Британія, Франція та Сардинське королівство. Особливу позицію займала Австрійська імперія, яка загалом була на боці противників Росії. Воєнні дії велися не лише в Криму. Театром воєнних дій стали також Дунайські князівства (Валахія й Молдавія), що в той час знаходилися під протекторатом Росії.
20 жовтня 1853 р. було створено «Полк козаків оттоманських», який згодом переформатували в дивізію, а ще пізніше – в корпус. До складу цієї військової формації входили поляки, болгари, румуни, угорці, українці, росіяни-некрасівці, турки, євреї тощо. Офіційною мовою полку, за наполяганням Садика-паші, була мова українська, яку розуміли й поляки, й балканські слов’яни. 23 січня 1854 р. оттоманські козаки склали присягу. Їм надали старе гетьманське знамено, яке колись ніби належало Петру Дорошенку. У формування «казак алай» вступило понад тисячу бійців387. У цьому ж війську служили сини Чайковського – Адам і Владислав, які, відповідно, взяли імена Тимур-бей і Музафафер-бей388. На кінець Кримської війни корпус «козаків оттоманських» налічував близько двох тисяч чоловік. Зберігся список керівного складу цього військового формування на 1857 р. Дві третини його становили ніби поляки, одну третину – всі інші. Хоча не виключено, що серед тих, хто записався до списку під польським прізвищем, були й полонізовані українці – як, наприклад, Чайковський, чи то Садик-паша389.
У певному сенсі, Чайковському вдалося не лише відродити, а й реалізувати козацьку ідею. Інша річ, що ця реалізація виглядала «дивно» і багатьма людьми, які стояли на козакофільських позиціях, не сприймалася. Найактивніше формування «казак алай» виявило себе в 1854 р. при знятті облоги Сілістри та зайнятті Бухареста в лютому місяці того року. Чайковський же став управителем Валахії. Він сподівався зі своїм козацьким військом перейти річку Прут і розгорнути діяльність на українських землях. Проте турецька влада, зазнавши тиску з боку Австрії, не дозволила йому цього зробити. Чайковський планував, що організовані ним козаки осядуть у Добруджі, а цей регіон стане осередком політичної антиросійської еміграції. І що саме звідси почнеться визвольний похід на українські землі. Там справді проживало близько шести тисяч нащадків колишніх запорізьких козаків, проте вони не поспішали підтримувати «казак алай»
