Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Зрештою, із задунайцями був пов’язаний польськомовний письменник Михайло Чайковський, який спробував створити власний образ українського козацтва.
Задунайське козацтво, як уже говорилося, провокувало створення українських козацьких інституцій на теренах Російської імперії. Остання в кінці XVIII cт. намагалася закріпитися в Північному Причорномор’ї. Для вирішення цієї проблеми потрібна була збройна сила, спроможна протистояти Османській імперії. Проте після ліквідації Запорозької Січі такої сили в краї не існувало. А утримання на півдні значної кількості регулярних військ, враховуючи розтягнуті комунікації та слабку облаштованість території, було важко й вимагало величезних затрат. До того ж запорожці активно емігрували на територію Туреччини, посилюючи суперника Росії.
Григорій Потьомкін (1739—1791), який з 1774 р. обіймав посаду новоросійського генерал-губернатора, вирішив створити низку військових формувань козацького типу. Саме він став промоутером «відродження» українського козацтва в Росії. Тому цей діяч став популярним у козацькому середовищі. Його навіть іменували козацьким гетьманом349.
Одним з таких формувань стало Бузьке козацьке військо350. Вважається, що його початки сягають російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Ще в 1769 р., з населення Правобережної України був створений Нововербований козацький полк, який мав військову самостійність та козацький устрій. У ході просування російських військ по території Валахії та Молдавії, з місцевого населення (молдаван, валахів, болгар і сербів) створювалися загони добровольців, т. зв. волонтерські або арнаутські команди. У 1775 р. царський уряд поселив козаків Нововербованого полку і арнаутів у межиріччі Інгулу, Єланця і Мертвоводу, надавши їм землю.
1785 р., готуючись до війни з Османською імперією, Катерина II наказала із колишніх козаків Нововербованого полку й арнаутів створити козацький полк, який, щоправда, часто зазнавав реорганізації. Його козаки брали участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр.
Олександр Суворов, якому було доручено командування російськими військами на найбільш важливому Херсоно-Кінбурнському напрямку, активно залучав українських козаків, зокрема їхню флотилію із чайок, яка в різний час становила від 120 до 200 суден. Очільником козаків був кошовий отаман Сидір Білий, який загинув у червні 1788 р. у боях біля фортеці Кін бурн. Його замінив Антон Головатий (1744—1797). Це був талановитий воїн і полководець. Завдяки його діям Суворов отримав низку блискучих перемог. Саме козаки під командуванням Головатого допомогли російським військам штурмувати Очаків, Аккерман, Мачин, Бендери. Козацька флотилія з чайок захопила важливий опорний пункт турків – острів Березань. Саме дії козацького флотоводця Головатого відкрили шлях росіянам до Ізмаїла з боку Дунаю. У жовтні 1790 р. козаки допомогли російським піхотинцям оволодіти фортецею Кілія, а також
придунайськими замками Тульча та Ісикча. Близько 100 козацьких чайок атакували Ізмаїл з боку Дунаю. Сам Суворов відзначав мужність Головатого при штурмі цієї твердині. Зрештою, в тогочасних російських військах, які воювали на теренах нинішнього півдня України, служило чимало українців із козацьких регіонів. Передусім це стосується Стародубського й Чернігівського карабінерного полків351. Тобто можемо твердити, що Північно-Західне Причорномор’я було завойоване в турків при активній підтримці українських козаків.
Олександр Суворов
По закінченні російсько-турецької війни 1787—1791 рр. Бузький козацький полк стояв у Молдавії. Потім, у вересні 1792 р., його перекинули в Польщу для придушення повстання під проводом Тадеуша Костюшка. У 1797 р. за наказом царя Павла І цей полк розформували, а його козаків перевели на державних селян.
На початку XIX ст. російсько-турецькі відносини знову стали напруженими. Тому було вирішено взяти на військову службу колишніх бузьких козаків. Указом від 8 травня 1803 р. Бузьке військо відновили. У адміністративному та військовому плані воно повторювало устрій Донського та Чорноморського козацьких військ. Козаки Бузького війська несли прикордонну службу на Дністрі, брали участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 рр., в осаді Ізмаїла, у військових діях на території Бессарабії, Молдавії і Волощини. Воювали й проти французьких наполеонівських військ.
У російсько-турецькій війні 1806—1812 рр. брав участь зачинатель новочасної української літератури Іван Котляревський (1769—1838). У 1796—1808 рр. він перебував на службі в Сіверському карабінерському полку, дослужившись до чину штабс-капітана. Був учасником битв під Бендерами та Ізмаїлом, де в складі російських військових частин воювали й українські козачі формування.
Іван Котляревський
Молодий Іван Котляревський загалом скептично ставився до козацтва. У той час таке ставлення мало поширення в елітарній українській культурі352. Однак участь Котляревського у російсько-турецькій війні 1806— 1812 рр., де йому довелося зустрітися з козацькими, т. зв. волонтерськими загонами, змусили письменника дещо по-іншому подивитися на козацький феномен.
Якщо в перших частинах поеми Котляревського «Енеїда» простежується іронічне ставлення письменника до козацтва, то в останніх, четвертій, п’ятій і шостій, козаки постають як люди військові. Тут навіть зустрічаємо апологетику Гетьманщини, коли Котляревський малює ідилічну картинку із зображенням козацьких полків:
«Так вічной пам’яти бувало У нас в Гетьманщині колись, Так просто війско шиковало, Не знавши: стій, не шевелись; Так славниї полки козацькі Лубенський, Гадяцький, Полтавський В шапках було, як мак цвітуть. Як грянуть, сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мітлою все метуть».І
