Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк

села Троян, а звідси до річки Ботна й гирла річки Бик. У 1705 р. було визначено кордон між Московським царством й Османською імперією. З боку першої сторони кордоном служили землі Війська Запорізького. З боку другої – землі від місця впадіння річки Синюха в Південний Буг до річки Дніпро. За Бєлградським мирним договором 1739 р. між Російською та Османською імперіями кордоном стала Ханська Україна – між нижніми течіями Дніпра й Південного Бугу324. Згідно з Кючук-Кайнарджійським договором 1774 р., від Османської імперії до Кримського ханства, яке опинилося під протекторатом Росії, було передано частину Очаківсько-Сілістрійського еялету між нижніми течіями Південного Бугу й Дністра (Єдисан), окрім міста Очаків з округою, а до Російської імперії – територію між нижніми течіями Дніпра і Південного Бугу та містом Кінбурн325. Згідно з Айнали-Кавакською конвенцією 1779 р. між Російською та Османською імперіями до останньої від Кримського ханства відійшла територія Єдисану326. А згідно з Ясським мирним договором 1791 р. кордон між цими імперіями встановлювався по річці Дністер. До Росії відійшла територія Єдисану та місто Очаків, що були зайняті російськими військами ще в 1788 р.327 Після цього Росія зуміла в результаті російсько-турецької війни 1806—1812 рр. приростити до себе деякі інші землі Сілістрійського еялету. Згідно з Бухарестським договором 1812 р., кордон між Російською та Османською імперіями встановлювався по річці Прут. До Росії відійшла територія між Дністром, Прутом та Дунаєм (Буджак), а також територія Бендерського санджаку (Придністров’я)328. За Андріано-польським мирним договором 1829 р. Росії дісталася дельта Дунаю329. Щоправда, цю дельту вона змушена була повернути Туреччині в 1856 р. після укладення багатостороннього Паризького договору330.

У 1864 р. Сілістрійський еялет був розформований. У той час він втратив більшу частину територій. Його північні землі давно вже відійшли до складу Російської імперії. Після Кримської війни 1853—1856 рр. під егідою західних держав була створена держава Румунія, яка мала би бути їхнім союзником і протистояти Росії. До її складу ввійшли Валахія та Молдавія, котрі до того часу фактично знаходилися під російським протекторатом. Також до Румунії приєднали Добруджу, що входила до Сілістрійського еялету. Залишки останнього, які охоплювали болгарські території, відійшли до інших адміністративних утворень Османської імперії.

Жан-Баптист Лампі. «Портрет Катерини ІІ»

Саме з Очаківсько-Сілістрійським еялетом було пов’язано чимало цікавих епізодів української воєнно-політичної та культурної історії.

Як уже говорилося, російська влада 1775 р. пішла на знищення Запорізької Січі. 3 серпня того року імператриця Катерина ІІ випустила маніфест, у якому говорилося таке: «…Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь». Навіть говорилося, що віднині вже немає імені козаків331. Отже, згідно з цим документом, не повинно було існувати ні козацтва, ні його імені.

Правда, враз знищити соціальну, військову та політичну формацію, яка проіснувала не одне десятиліття, було неможливо332. На це потрібно було затратити чимало зусиль і часу. Реально процес ліквідації українського козацтва затягнувся на століття. Зрештою, він не був доведений до кінця – принаймні за часів царської Росії. Однак вдалося суттєво маргіналізувати українське козацтво. Воно зберігало певні інституції, які не відігравали якоїсь помітної ролі й залишалися контрольовані імперською владою.

Поява вільної козацької території на турецьких землях, безперечно, створювало проблеми для російської імперської влади, котра задумалась над тим, як нейтралізувати «турецьких» козаків, а то й переманити їх до себе, зробивши з них своїх підданих. Відповідно, Росія тиснула на Туреччину.

Відразу ж після ліквідації Запорізької Січі спостерігалася еміграція козаків на землі Подністров’я та нижнього Дунаю, які відносилися до Очаківсько-Сілістрійського еялету. Протягом 1777—1778 рр. кількість запорожців, які оселилися в Османській імперії, сягнула 7—8 тисяч333.

У 1778 р. турецька влада, попри протести Росії, взяла їх під свою юрисдикцію. А козаки присягнули на вірність султану. Їм було дозволено вільно рибалити, полювати і навіть оселятися зимівниками й слободами по всіх річках та лиманах від Очакова до Дунаю. Кошовому отаманові надавалися широкі права, а колишнім запорожцям, або, як їх тепер назвали турки, Війську Буткальських