Прокрастинація - Джейн Б. Бурка
г) «Сподіваюсь, ніхто не дізнається». Час спливає, а справи залишаються нерозпочатими — і прокрастинаторам стає соромно. Вам не хочеться, щоби хтось дізнався про вашу ситуацію, тож ви шукаєте спосіб, як це приховати. Ви можете створювати видимість зайнятості, навіть коли не працюєте; створюєте ілюзію прогресу, навіть якщо не зробили жодного кроку; ви можете ховатися — не з’являтися в офіс, уникати людей, телефонних дзвінків або будь-яких інших контактів, що можуть розкрити вашу таємницю. Продовжуючи своє маскування, ви можете придумувати складні вигадки, аби приховати свою затримку, і почуватися дедалі більшим злочинцем. (Скажімо, люди висловлюють співчуття через смерть вашої бабусі, а ви знаєте, що вона жива й здорова і грає в бридж десь у Флориді).
4. «Час іще є».
Навіть попри почуття провини, сорому або ж шахраювання, ви продовжуєте триматися за надію, що час на виконання проекту все ще є. Земля може втікати з-під ваших ніг, але ви намагаєтеся залишатись оптимістом і чекати на магічне подовження терміну, яке все ще може виникнути.
5. «Зі мною щось не так».
А тепер ви вже в розпачі. Хороші наміри розпочати раніше не спрацювали; сором, провина і страждання не спрацювали; віра в магію не спрацювала. Переживання про те, як реалізувати проект, змінюється на ще жахливіший страх: «Це через мене… Зі мною щось не так!» У вас може виникнути відчуття, що вам бракує чогось важливого, що є у всіх інших, — самодисципліни, сміливості, розуму чи везіння. Врешті-решт, вони би зробили це!
6. Остаточний вибір: робити або не робити.
На цьому етапі вам потрібно вирішити: чи йти до останнього, чи втікати з корабля, який іде на дно.
Шлях перший: не робити
а) «Я цього не витримаю!» Напруга стає нестерпною. Часу вже вкрай мало, і виглядає на те, що зробити проект у ті останні лічені хвилини чи години вже неможливо. Через надмір напруження вам здається, що ви не маєте сил і терпіння видобути із себе зусилля й впоратися з роботою. Із думкою «Я більше цього не витримаю!» ви вирішуєте, що біль від намагання довести справу до кінця, надто сильний. Ви втікаєте.
б) «Чого напружуватись?» На цій пізній стадії гри ви можете озирнутися назад, побачити втрачений час і вирішити, що для здійснення цього проекту вже надто пізно. У світі просто немає способу, яким можна завершити проект так, як планувалося спочатку, — його неможливо зробити добре із цим мінімумом часу. Яких зусиль ви би не доклали, вам не вдасться зробити те, що вимальовувалося в уяві. То який вже сенс витрачати сили на якісь спроби? Ви здаєтеся.
Шлях другий: зробити — йти до останнього
а) «Довше чекати вже не можна». На цей момент напруга зросла вже настільки, що ви більше не можете чекати ані хвилини. Або дедлайн вже зовсім поруч, або ваша бездіяльність стала настільки болючою, що врешті-решт нічого не робити є гіршим, ніж почати діяти. Тож ви, як злочинець, засуджений до страти, вирішуєте здатися на милість долі, якої не уникнути… і беретеся до роботи.
б) «Це не так і страшно. І чого я не почав раніше?» На ваше здивування, все не так страшно, як ви собі уявляли. Навіть якщо це тяжко, боляче або нудно, принаймні проект вже в процесі роботи — і це неймовірне полегшення. Ви можете навіть відкрити для себе, що отримуєте від нього задоволення! І тоді всі ваші страждання виглядають геть даремними. «Чому я просто цього не зробив?»
в) «Просто заверши це!» Завершення вже на носі. У гонитві наввипередки із часом ви вже не можете гаяти й секунди. Коли ви граєте в ризиковану гру балансування на межі, вам не доступна розкіш додаткового часу на планування, шліфування чи покращення того, що зроблено. Ви вже зосереджуєтеся не на тому, як добре могли би це зробити, а на тому, щоб взагалі це зробити.
7. «Я більше ніколи не прокрастинуватиму!»
Коли проект врешті-решт скасовано або завершено, прокрастинатор, зазвичай — із полегшенням і знесиленням — падає з ніг. Це було тяжке випробування. Та воно кінець кінцем завершилося. Думка пройти через цей процес ще хоч раз настільки ненависна, що ви вирішуєте більше ніколи не потрапляти всередину цього циклу. Ви присягаєте, що наступного разу почнете завчасно, будете організованішим, дотримуватиметеся графіка, контролюватимете свої переживання. І твердо стоїте на своєму переконанні… до наступного разу.
Отож цикл прокрастинації підходить до завершення з емоційною обіцянкою більше ніколи не допускати такої поведінки. І все ж, попри свою щирість і рішучість, більшість прокрастинаторів повторює цей цикл знову й знову.
Корені прокрастинації
Коли ми просимо прокрастинаторів подумати про чинники, які змушують їх іти шляхом затримок, вони часто відповідають: «Ми живемо у конкурентному суспільстві! Від нас постійно очікують бездоганних результатів. А з таким тиском просто неможливо впоратись». І справді, нас діймають вимогами, дотримуючись яких, ми у своєму прагненні досягнути успіху були би зайняті без перерви і без вихідних. А бути успішним у контексті сучасної культури — означає мати гроші, владу, престиж, красиву зовнішність, видатні здібності. Коротко кажучи, успіх вимірюється досконалістю. Але за цим стоїть приховане послання: «Якщо у тебе чогось із цього нема, з тобою щось не так». Культура рухається вперед на шаленій швидкості й нав’язує до неможливості високі стандарти, то хіба дивно, що багато з нас ховаються під прикриттям прокрастинації?
Але щоб стати прокрастинатором, має бути щось більше, ніж просто життя у перфекціоністичному суспільстві з високим тиском. Якби цього було досить, від прокрастинації страждали б усі. Існує чимало людей, які реагують на культурний тиск іншими проявами психологічних проблем, окрім неспроможності ефективно працювати, — трудоголізм, депресія, психосоматичні захворювання, алкоголізм, наркотична залежність і фобії. А ще є люди, які із задоволенням живуть під тиском без перерв і вихідних.
Щоб зрозуміти, як ви обрали прокрастинацію своєю основною стратегією для вирішення завдань, нам потрібно розглянути більш особисті виміри вашого життя. Ми хочемо, щоб ви зрозуміли, коли це все почалося.
Найперші спогади
Чи пам’ятаєте ви, коли вперше відклали щось на потім? За яких обставин це було? Ви відклали якесь шкільне завдання чи щось таке, про що вас попросили батьки? Скільки вам було років? Ви були у старших класах… в молодшій школі? Ще раніше? Як розвивалися події в тій ситуації і що ви відчували з цього приводу? Ось вам кілька прикладів перших спогадів, які розповіли нам прокрастинатори:
Я пам’ятаю, що був у другому класі і нам
