Коли сонце було богом - Зенон Косидовський
Можна собі уявити, з яким нетерпінням він ждав. «Це був час, — згадує Картер, — який міг довести археолога до нестями. Після стількох років марних шукань я опинився на порозі, можливо, величезного від-, криття. Все, буквально все могло таїтися за цим коридором, і я насилу переборов себе, щоб не виламати двері й не працювати далі».
Нарешті приїхав разом з дочкою Карнарвон, і одразу ж почали відкривати таємничий вхід. Його затуляла тонка перегородка, вимурована з дикого каміння й поштукатурена. Перш ніж її розібрати, Картер помітив унизу ще одну печатку й страшенно зрадів: на ній було вирізьблено ім’я Тутанхамона. Отже, вони знайшли могилу, яку з такими труднощами шукали шість років!
Вхід відкрили й цілий день вибирали каміння, якого було повно у вузькому похилому коридорі. В глибині, метрів за десять од входу, вони побачили другі двері, теж запечатані печаткою Тутанхамона. Тепер настала вирішальна хвилина. Картер продовбав дірку й просунув у неї запалену свічку, щоб впевнитися, чи немає в гробниці отруйних газів. Потім засвітив електричний ліхтарик і заглянув усередину. Товариші напружено чекали.
Спочатку він нічого не міг побачити, але ось у сутінках почали вимальовуватись різні деталі — дивовижні тварини, статуї, колеса, скрині, вази і, насамперед, золото; куди не глянь — золото, щире золото блищало при світлі електричного ліхтарика. Картера це так вразило, що він просто занімів. Карнарвон, втративши терпець, запитав, чи є там щось, і археолог ледве видавив:
— Так, чудові речі.
Вхід розбирали дуже обережно, щоб не пошкодити по той бік жодної старовинної речі. Коли нарешті Картер і Карнарвон увійшли в першу могильну камеру, їх охопило глибоке хвилювання: адже минуло понад три тисячі років, як тут востаннє ступала нога людини. Те, що вони побачили, просто приголомшило обох. Уся камера була завалена безліччю речей невимовної краси. Як тільки очі трохи звикли до цього хаосу, вони почали розрізняти окремі найбільші предмети.
Біля стіни стояли три позолочені ложі, рами яких невідомий різьбяр зробив у формі розплатаних звірів з головами лева, корови або якихось фантастичних істот, схожих на бегемотів чи крокодилів. Під стінами лежала купа розібраних і перевернутих частин чотирьох колісниць, повністю окутих золотою бляхою і оздоблених сюжетним орнаментом. Навіть колеса та осі були окуті золотом.
Проте найбільше враження справили дві постаті натуральної величини, які стояли з обох боків другого замурованого входу, немовби охороняючи його. Дерев’яні постаті, напевне, схожі на Тутанхамона, були одягнені в полотняні шати, золоті фартухи й золоті сандалі, а в руках тримали довгі палиці. На чолі в них був знак царського сану — вуж, викутий з важкого золота. Величні, незбагненні в своїй відлюдності, вони викликали неспокій і забобонну пошану.
В боковій стіні Картер знайшов ще один прихований хід. Відкривши його, дослідники ввійшли до трохи меншого склепу, в якому теж було повно всякого начиння. Воно лежало безладно, ніби порозкидане під час землетрусу. Не лишалося сумніву, що колись сюди вдерлися були грабіжники, але їх сполохнули або ж піймали на гарячому.
Якби тільки перелічити знайдені тут твори мистецтва, то вийшла б чимала книжка; досить сказати, що в списку цих речей було аж сімсот розділів. Але ми обмежимося коротеньким описом лише найцінніших екземплярів.
Насамперед тут було багато найрізноманітніших скриньок, майстерно зроблених із золота, срібла, слонової кістки, алебастру, чорного й кедрового дерева. Це справжні шедеври золотарського й різьбярського мистецтва, багато прикрашені інкрустацією, інтарсією[42] і малюнками, які відтворюють сцени полювання та воєнні епізоди. В цих скринях були царські шати, гаптовані золотом і обшиті намистом, золоті сандалі, тонка білизна, діадеми, оздоблені луки, списи й сагайдаки, одяг жерців із шкур леопардів, облямований золотими та срібними розетками, і ще всяка всячина.
Величезну цінність мали, крім того, алебастрові, золоті та бронзові келихи, вази, де колись були страви, (наприклад, смажені качки), а також золоті та бронзові свічники, в яких ще лишилися гноти з льняного волокна. Були там ложі з чорного дерева, позолочені балдахіни, шафи-каплички з золотими статуетками, скарабеї, інкрустовані кольоровим склом, безліч золотих і фаянсових ювелірних виробів, оздоблених самоцвітами з лазуриту.
Надто треба згадати численні стільці й складані дзиглики, прикрашені золотом, слоновою кісткою, сріблом, склом, фаянсом і напівблагородними металами, з шкіряними сидіннями, на яких витиснено художні візерунки. Ці чудові стільці й дзиґлики — справжні шедеври різьбярського мистецтва.
Серед цих речей виблискував пишнотою трон Тутанхамона, згори донизу інкрустований золотом, сріблом, склом, фаянсом і напівсамоцвітами. Ніжки його мали форму ніг лева й стояли на різьблених опорах, які зображали крилатих зміїв. Чудовий, чи не найкращий з усіх будь-коли знайдених твір єгипетського мистецтва — спинка трону. Ми бачимо на ній золоте зображення зали з колонами, повитими гірляндами. Через отвір у склепінні падає сонячне проміння, і в його світлі, на троні, викладеному подушками, в невимушеній позі сидить Тутанхамон, спираючись однією рукою на бильце. Перед ним стоїть по-дівочому струнка цариця — намазує свого чоловіка пахучою олією. Тіло чоловіка й жінки зроблено з іржаво-рожевого скла, прикраси на голові — з фаянсу кольору теплого туркуса, а шати — із срібла, яке вкрилося від давності благородною павутиною. Царські коштовності виблискують золотом, переливаються різноманітними відтінками кольорового фаянсу.
Картер розумів, яка величезна й відповідальна праця чекала на нього — адже він мав уберегти ці казкові скарби. Кожен предмет треба було спочатку сфотографувати, намалювати і обміряти, не чіпаючи з місця, дослідити, чи не розпадеться він, коли його торкнутися, потім надзвичайно обережно винести з гробниці, запакувати, доправити в Каїр і негайно піддати хімічній обробці в лабораторії, щоб зберегти знахідки надалі. В такій справі не обійтися без допомоги цілого штату вчених-єгиптологів, знавців історії мистецтва, хіміків, потрібно багато ящиків, хімікатів, автомобілів і пакувального матеріалу. Отож Картер замкнув гробницю і поїхав у Каїр, щоб організувати там лабораторію й завербувати собі співробітників до цього великого діла.
Тим часом звістка про відкриття миттю розлетілася по світу. Газети крикливими заголовками повідомляли про знайдену гробницю Тутанхамона, снуючи з приводу цього сенсаційні догадки й вигадки. В Долину Царів, мов сарана, кинулися туристи, репортери й археологи, а це була для Картера справжня мука.
Понад сім тижнів виносили скарби тільки з передньої та бокової кімнат. На щастя, переносячи не ушкодили жодної речі — і Картер з гордістю підкреслює це у звітах як виняткову заслугу своїх працівників та робітників-арабів.
І ось настав час відкрити головний склеп, який
