Сила волі - Келлі Макгонігал
Правду кажучи, я сама іноді трохи страждаю на гіперопію. Коли мені потрібно нагати собі, що варто розслабитися, я згадую про пляшку шампанського, яку зберігаю вже п’ять років. Мені її подарувала начальниця, коли я отримала стипендію на навчання в магістратурі. Одержавши в подарунок цю пляшку разом із вітальною запискою, я подумала, що відкорковувати її одразу — погана ідея. Я хвилювалася, чи зможу успішно закінчити магістратуру, й тому сама стипендія здавалася мені лише невеличким кроком. Я пообіцяла собі, що вип’ю її, коли переїду в Стенфорд та влаштуюся на новому місці. Тож ця пляшка подорожувала зі мною країною — від Бостона до Північної Кароліни. Я почала працювати на кафедрі психології, але все одно не відчувала, що вже настав момент її відкоркувати. Я ще нічого не досягла, щоб святкувати: може, наприкінці року або коли опублікую свою першу роботу.
Це шампанське ще чотири рази переїжджало разом зі мною. Щоразу, коли я його упаковувала, мені здавалося, що заслуговуватиму на те, щоб його відкоркувати, тільки після чергового досягнення. Лише захистивши дисертацію й отримавши диплом, я нарешті відкоркувала ту пляшку, але шампанське вже зіпсувалося. Виливаючи напій у раковину, я поклялася собі більше не змарнувати жодної можливості святкувати свої досягнення.
Під мікроскопом: чи не занадто ви далекоглядні для свого ж блага?
Вам буває важко зробити перерву, бо справ завжди безліч? Ви відчуваєте провину або тривогу через те, що витрачаєте гроші, й тому купуєте лише найнеобхідніше? Чи аналізуєте ви те, як витратили час і гроші, та чи шкодуєте, що так часто відкладали задоволення на потім? Якщо це так, експерименти із силою волі з цього розділу перетворіть на стратегії отримання негайного задоволення (і спробуйте не зволікати, добре?).
Заключне слово
Коли ми думаємо про майбутнє, наша фантазія поводиться вкрай несподівано. Далекі винагороди здаються менш бажаними, тому замість них ми обираємо негайне задоволення. Ми не здатні передбачити, з якими спокусами зіткнемося чи що відверне нашу увагу в майбутньому, а тому не можемо захистити себе і зраджуємо свою мету. Щоб ухвалювати мудріші рішення, нам потрібно краще розуміти та підтримувати майбутніх себе. Варто пам’ятати, що в майбутньому ми самі пожинатимемо плоди наших сьогоднішніх дій і будемо вдячні собі за зусилля.
Стислий огляд розділу
Ідея: ми не здатні чітко побачити майбутнє, а тому не можемо встояти перед спокусами і зволікаємо із виконанням важливих справ.
Під мікроскопом
• Як ви знецінюєте майбутні винагороди? Подумайте, які майбутні винагороди ви виставляєте на продаж щоразу, коли піддаєтеся спокусі чи відкладаєте важливі справи.
• Чи чекаєте ви на майбутнього себе? Чи є якесь важливе завдання або справа, які ви відкладаєте на потім, сподіваючись, що в майбутнього вас буде міцніша сила волі?
• Чи не занадто ви переймаєтесь майбутнім коштом свого сьогоднішнього щастя? Вам важче піддатися спокусі, аніж їй опиратися?
Експерименти із силою волі
• Правило десяти хвилин. Встановіть обов’язкове правило десяти хвилин для будь-якої спокуси. За цей час спробуйте згадати про свою головну мету.
• Зменште розмір своєї знижки. Коли виникає бажання діяти всупереч своїм довгостроковим інтересам, спробуйте подивитися на ситуацію інакше: ніби ви відмовляєтеся від найкращої винагороди за протистояння спокусі заради негайного задоволення.
• Визначте попередні зобов’язання для свого майбутнього «я». Встановіть нове правило, зробіть так, щоб вам складніше було змінити власне рішення, або ж мотивуйте майбутнього себе винагородою чи погрозами.
• Познайомтеся зі своїм майбутнім «я». Створіть майбутні спогади, напишіть листа майбутньому собі або просто уявіть себе в майбутньому.
Розділ 8. Інфіковано! Або чому сила волі заразна
Джон, вісімнадцятирічний хлопчина, який щойно закінчив школу, вийшов з автобуса біля Військово-повітряної академії США, що в окрузі Ель-Пасо, Колорадо. У нього був лише рюкзак з кількома дрібницями, дозволеними курсантам: невеликим годинником, зимовою курткою, упаковкою марок та конвертів, а також калькулятором. Але він узяв із собою ще дещо: цього не можна сховати в рюкзаку, але й інші двадцять дев’ять кадетів з ескадрильї Джона нічого не помітять. Увесь рік вони разом мешкатимуть, їстимуть і навчатимуться. Але те, що проніс Джон, повільно пошириться на решту його товаришів і стане загрозою для їхнього здоров’я та кар’єри у ВПС.
Яке ж лихо приніс із собою Джон? Ні, це не віспа, не туберкульоз і не захворювання, що передається статевим шляхом. Це погана фізична форма. І хоча важко повірити, що фізичний стан може бути заразним, звіт від 2010 року Національного бюро економічних досліджень показав, що погана фізична форма поширюється Академією ВПС, наче інфекційна хвороба. Упродовж чотирьох років науковці спостерігали за 3 487 курсантами, відстежуючи все — від шкільних оцінок із фізкультури до результатів регулярних іспитів в академії. Кадет ескадрильї в найгіршій фізичній формі поступово знижував рівень фізичної підготовки серед своїх товаришів. Власне, щойно кадет вступає до академії, фізична підготовка найменш підтягнутого кадета в його ескадрильї набагато краще прогнозує майбутню фізичну форму новобранця, аніж його власні шкільні оцінки з фізкультури[186].
Це дослідження свідчить, що деякі аспекти нашого життя зумовлені не лише самоконтролем, а й соціальним контролем. Нам приємно думати, що наші рішення не залежать від переконань інших людей, і ми пишаємося своєю незалежністю та свободою вибору. Однак дослідження в галузі психології, маркетингу та медицини демонструють: на наші рішення суттєво впливають думки інших, їхні бажання та дії, а також те, чого вони хочуть від нас. Далі ви переконаєтеся, що через такий соціальний вплив ми часто потрапляємо в неприємні ситуації. Однак іноді він допомагає нам досягти мети. Невдачі можуть бути заразними, але інфікуватися можна і самоконтролем.
Поширення епідемії
Діяльність центрів із профілактики та контролю захворювань загалом спрямована на відстеження спалахів вірусів грипу та СНІДу. Водночас вони спостерігають за довгостроковими змінами здоров’я нації, зокрема показниками ожиріння в кожному штаті країни. У 1990 році в жодному штаті не було показника ожиріння, що дорівнював би або перевищував 15 %. До 1999 року у вісімнадцяти штатах рівень ожиріння становив від 20 % до 24 %, однак у жодному ще не сягнув 25 %. У 2009 році цей показник був меншим за 20 % лише в одному штаті (Колорадо) та окрузі Колумбія, тоді як у тридцяти п’яти штатах перевищив 25 %187.
Двоє науковців, Ніколас Крістакіс із медичного факультету Гарварду та Джеймз Фаулер
