Сила волі - Келлі Макгонігал

Під мікроскопом: ви теж чекаєте на майбутнього себе?

Можливо, є щось, що ви хотіли б змінити чи зробити, але постійно із цим зволікаєте, сподіваючись, що в майбутньому у вас з’явиться більше сили волі? Ви перекладаєте свої обов’язки на майбутнє «я», однак розчаровуєтесь у собі, коли це майбутнє настає? Чи переконуєте ви себе не робити чогось сьогодні, бо завтра вам це вдасться краще?

Завтра ти не зможеш раптово полюбити стоматологів — зроби це сьогодні

Сорокап’ятирічний Пол уже майже десять років не був у стоматолога. У нього чутливі ясна та постійний зубний біль. Дружина повсякчас просила його піти до стоматолога, але він відмагався, мовляв, на роботі аврал. Насправді Пол просто боявся, що почує, в якому жалюгідному стані його зуби, а самі стоматологічні процедури виявляться болісними.

Розмірковуючи про проблему свого майбутнього «я», Пол зрозумів, що переконував себе, що запишеться на прийом до лікаря, коли позбудеться своїх страхів. Однак чоловік усвідомив, що одне й те саме говорить собі вже майже десятиліття: за цей час стан його зубів та ясен тільки погіршився. І якщо він чекатиме, що його майбутнє «я» не боятиметься стоматологів, то взагалі може залишитися без зубів.

Щойно Пол визнав, що жодне його «я» ніколи не полюбить стоматологів, то одразу вирішив знайти спосіб змусити себе піти до клініки. Колега Пола порадила йому дантиста, який спеціалізується на боязких пацієнтах і навіть дає заспокійливе під час огляду та процедур. До цього Полу було соромно йти до стоматолога, але він знав, що це єдиний спосіб змусити себе теперішнього подбати про здоров’я себе майбутнього.

Чому в майбутньому ми здаємося собі іншими

Чому ми в майбутньому здаємося собі іншими людьми? Частково проблема полягає в тому, що для нас недоступні наші майбутні думки та почуття. Коли ми думаємо про майбутніх себе, наші майбутні потреби та емоції не здаються такими реальними й нагальними, як сьогоднішні бажання. Думки та почуття, що зумовлюють наші сьогоднішні рішення, виникають лише тоді, коли з’являється невідкладна нагода. Вирішуючи, скільки кетчупу та соєвого соусу випити, студенти не здригалися від огиди, якщо мали зробити це наступного семестру. Виділяючи час на заняття з одногрупниками в майбутньому, студенти не хвилювалися через важливий футбольний матч на цих вихідних чи проміжні іспити наступного тижня. Не відчуваючи реальної відрази й тривоги, ми хибно оцінюємо свої майбутні можливості.

Томографія головного мозку показує, що, коли ми думаємо про свої теперішнє та майбутнє «я», активуються різні ділянки мозку. Дивовижно, але, коли людина уявляє майбутню насолоду, ділянки мозку, пов’язані з думками про себе, неактивні. Ми ніби уявляємо когось іншого, хто насолоджується заходом сонця чи смаком страви. Те саме відбувається, якщо попросити людину описати окремі риси свого характеру зараз та в майбутньому. Коли ми міркуємо про себе в майбутньому, активність мозку майже така сама, як коли думаємо про когось іншого.[29] Ми ніби не аналізуємо себе, а спостерігаємо за іншою людиною збоку та намагаємося зрозуміти, які риси характеру їй притаманні. Така звичка мозку — ставитися до майбутнього себе як до іншої людини — має суттєві наслідки для самоконтролю. Дослідження показують: що менше активна система саморефлексії, коли ми думаємо про себе в майбутньому, то ймовірніше ми пошлемо під три чорти себе майбутнього та відкриємо обійми негайному задоволенню.

Організатор збору коштів використовує оптимізм майбутнього «я» на благо

Анна Бреман, економіст з Університету Аризони, почала замислюватися над тим, чи можуть некомерційні організації отримувати зиск від того, що людина схильна думати про себе в майбутньому як про іншу, більш шляхетну особу. Чи можуть власники фондів спекулювати на цьому хибному сприйнятті людьми себе? Чи можна вмовити людину вкласти гроші в майбутнього себе замість того, щоб отримати їх зараз? Бреман працювала з «Діаконією», шведською благодійною організацією, що підтримує місцеві екологічні проекти в країнах, що розвиваються. Вона хотіла порівняти дві різні стратегії формування фондів. У рамках одного експерименту спонсорів попросили підвищувати їхні автоматичні щомісячні пожертви, починаючи з наступного платежу. В другому спонсорів також попросили збільшувати розмір щомісячних відрахувань, але почати це через два місяці. Спонсори, які отримали запит на майбутнє, збільшували пожертви на 32 % частіше, аніж решта, що мали зробити це негайно. Коли справа стосується самоконтролю, потрібно обережно ставитися до того, що ви очікуєте від себе в майбутньому. Та коли йдеться про те, що гроші, час чи зусилля потрібні від інших людей, можна скористатися хибним уявленням про майбутніх себе, заздалегідь отримавши від них обіцянку.

Якщо ваше майбутнє «я» — незнайомець

Усі ми більше піклуємося про себе, аніж про якогось незнайомця — така вже людська природа. Логічно, що ми віддаємо перевагу своїм теперішнім бажанням, а не добробуту майбутніх себе. Навіщо вкладати гроші в майбутнє незнайомця, особливо коштом власного комфорту сьогодні?

Гел Ерснер-Гершфілд, психолог із Нью-Йоркського університету, переконаний, що такий «шкурний» інтерес — основна проблема нашого суспільства, яке старіє. Люди живуть довше, але йдуть на пенсію в тому самому віці, й більшість із них не забезпечила собі фінансово стабільної старості[179]. Вважається, що дві третини покоління післявоєнного демографічного вибуху не має достатньо коштів, щоб вести звичний спосіб життя на пенсії. Власне, опитування, проведене в 2010 році, показало: 34 % американців узагалі не мають пенсійних рахунків, зокрема 53 % з них ще не виповнилося тридцяти трьох років, а 22 % — уже понад шістдесят п’ять. Ерснер-Гершфілд (молодик, який і сам на той час не мав значних заощаджень) припустив, що, можливо, люди не заощаджують гроші собі на пенсію, бо їм здається, що вони відкладають гроші для незнайомця.

Щоб з’ясувати це, він запропонував вимірювати «континуум майбутнього себе» — тобто якою мірою своє майбутнє «я» ми сприймаємо як ту саму людину, що й своє теперішнє «я». Не кожен вважає майбутнього себе абсолютним незнайомцем: дехто з нас відчуває близькість та зв’язок із майбутніми іпостасями себе. На мал. 4 зображені типи стосунків людей зі своїми майбутніми «я» (погляньте на малюнок і виберіть пару кіл, що підходять вам найбільше). Ерснер-Гершфілд встановив, що люди з великим континуумом майбутнього себе — тобто в кого площа перетину кіл більша — економлять більше грошей та влазять у менші борги, забезпечуючи стабільніше фінансове становище для себе в майбутньому.

Якщо відчуженість від своєї майбутньої сутності призводить до невдалих фінансових рішень, то чи можна ближче познайомитися зі своїм майбутнім «я», щоб почати економити кошти? Ерснер-Гершфілд вирішив це перевірити, познайомивши студентів із ними самими, але в пенсійному віці. У цьому йому допомогли професійні комп’ютерні аніматори та спеціальні програми, що можуть зістарювати обличчя. Дослідник створив тривимірні аватари учасників такими, якими вони були б у літньому віці.[30] Ерснер-Гершфілд хотів, щоб молоді піддослідні відчули, що ці літні люди — справді вони, а не їхні родичі (студенти в один голос вигукували: «Та це ж мій дідусь (­бабуся)!») і не істоти з фільму жахів. Щоб пізнати