Кваліфікація повторності злочинів - Наталія Ігорівна Устрицька
Для спеціального рецидиву характерно, що особа була засуджена за певний злочин і знову вчинила злочин, ознакою складу якого є вчинення його особою, раніше судимою за такий злочин. Спеціальним називається рецидив, до якого належать тотожні чи однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об’єкти у випадках, спеціально передбачених Особливою частиною КК України. Спеціальний рецидив має кваліфікуюче значення. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство, вчинене особою, що вже має судимість за хуліганство, необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК України.
Спеціальний рецидив позначається словосполученням «особою раніше судимою» і дальше вказується або назва злочину (наприклад, особою, раніше судимою за зайняття забороненими видами господарської діяльності) або вказується номери статей Особливої частини, або злочин, передбачений цією статтею (наприклад, ст. 213 КК України «Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом», у ч. 2 ст. 213 «… особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею»).
Якщо такий рецидив не є кваліфікуючою ознакою злочину, то він визнається повторністю злочинів (ч. 3 ст. 368 КК України). Деякі вчені зазначають, що це положення є дещо штучним, але тільки так можна провести межу між повторністю та рецидивом[293]. Рецидив становить собою повторність, пов’язану із засудженням за попередній злочин. Якщо закон не виділяє рецидив як ознаку складу злочину, але передбачає посилення відповідальності при повторності, то повторне вчинення злочину особою, яку було засуджено за відповідний злочин, враховують як повторність[294].
Звідси випливає, що рецидив злочинів ніякого самостійного кримінально-правового значення немає. Це вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувалися до неї раніше.
Узагальнюючи викладене в цьому розділі монографії, можемо зробити такі висновки:
1. На відміну від висловлених у юридичній літературі позицій, поняття повторності злочинів за кримінальним правом України пропонуємо визначати з урахуванням таких істотних ознак:
— повторність утворюють два і більше злочини;
— збереження кримінально-правового значення хоча б двома злочинами, що утворюють повторність;
— вчинення двох і більше злочинів неодночасно.
Отже, повторність злочинів — це вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.
2. Виділені ознаки повторності злочинів дають можливість стверджувати, що повторність злочинів охоплює усі випадки вчинення декількох злочинів, незалежно від їх характеристики як тотожних, однорідних чи різнорідних, а також злочинів, які пов’язані з попереднім засудженням, і тих, які не пов’язані з попереднім засудженням. З урахуванням цього обґрунтовано недоцільність виділення окремо поняття «множинність злочинів» для позначення випадків вчинення двох і більше злочинів.
3. Встановлено такі юридично значущі критерії поділу повторності злочинів на види: 1) за характером вчинених діянь: повторність тотожних злочинів; повторність однорідних злочинів; повторність різнорідних злочинів; 2) за наявністю судимості: повторність, яка пов’язана із засудженням; повторність, яка не пов’язана із засудженням; 3) за кримінально-правовим значенням: повторність як кваліфікуюча ознака; повторність як обставина, що обтяжує покарання.
4. Проведене дослідження дало змогу сформулювати авторський підхід до співвідношення повторності злочинів із суміжними поняттями. Зокрема, при відмежуванні повторності злочинів від продовжуваного злочину необхідно встановити, чи був у винного єдиний умисел на спричинення шкоди певного розміру, в іншому випадку діяння утворюють повторність злочинів.
5. Досліджено, що реальна сукупність злочинів за своїми ознаками збігається з повторністю злочинів і, відповідно, становить собою повторність різнорідних злочинів. Щодо ідеальної сукупності злочинів, то вона відрізняється від повторності злочинів часом вчинення злочину та за кількістю діянь. Саме ці дві ознаки видаються достатніми для того, щоб розмежувати вказані поняття між собою і віднести ідеальну сукупність до одиничного злочину.
6. Додатково обґрунтовано, що рецидив злочину — це вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин вчинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувалися до неї раніше і ніякого самостійного кримінально-правового значення він немає.
7. На основі аналізу, проведеного в цьому розділі монографії, вважаємо за доцільне, для вдосконалення нормативної регламентації поняття повторності злочинів внести в КК України, такі зміни:
— назву розділу VII КК України «Повторність, сукупність та рецидив» замінити на «Повторність злочинів».
— Статтю 32 «Повторність злочинів» викласти в такій редакції:
«1. Повторність злочинів визнається вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.
2. При вчиненні декількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним умислом, має місце продовжуваний злочин.
3. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, звільнено від покарання та його відбування, погашено або знято судимість.»
Статтю 33 «Сукупність злочинів» виключити.
Статтю 35 назвати «Правові наслідки повторності злочинів».
П. 1 ч. 1 ст. 67 КК України викласти в такій редакції: «вчинення злочину особою, яка раніше вчинила злочин».
