Коли сонце було богом - Зенон Косидовський
Найновітніші методи визначення дат археологічних пам’яток, а отже і їхньої історії, дала наука про атоми, так звана атомістика. Під впливом космічних променів на живі рослинні й тваринні організми утворюється відміна вуглецю — С14, що має радіоактивні властивості і, розпадаючись, виділяє з себе дрібнесенькі частки. Обчислено, що атоми цієї різновидності вуглецю живуть близько восьми тисяч років.
Із смертю організму частки перестають виділятись, а ті, що зібралися за життя організму, поступово розкладаються. Отже, що старіша археологічна пам’ятка, то слабше має проявлятися випромінювання. Інтенсивність цього випромінювання можна виміряти за допомогою апарата Гейгера — Мюллера. Вчені провели досліди на єгипетських муміях, вік яких знали з інших джерел, і встановили, що через випромінювання можна визначати вік старовинних пам’яток з допустимою в таких випадках помилкою до 200 років.
Предметом палких суперечок є так звана «довга й коротка хронологія Єгипту». Питання це далеко не дріб’язкове, бо йдеться про те, коли почалася історія єгипетської держави — на якихось 2 500 (навіть більше!) років раніше чи пізніше.
У дуже спрощеному вигляді справа тут така. В період другої династії єгипетські жерці почали вести сонячний календар. Рік вони ділили на повних 365 днів, тому між сонячним і календарним роком була різниця на одну чверть доби. За чотири роки ця різниця становила вже повну добу, а через 1 460 років — цілий рік, тобто наставав час, коли календарний рік знову дорівнював сонячному.
Новий рік у єгиптян починався з тієї хвилини, коли Ніл розливався одночасно зі сходом Сонця і зорі Сіріуса. Астрономи й математики вирахували, що таке явище припадало на початок календарного року влітку 4339, 2773 і 1317 років до нашої ери.
Проблема полягала в тому, щоб встановити, яке з цих трьох чисел є дата виникнення єгипетського календаря, і тим самим визначити приблизний час панування другої династії фараонів. 1317 рік довелось одразу ж відкинути як дуже пізній, зате з приводу двох перших дат точилася суперечка. Вони і є ота «довга та коротка хронологія», про яку ми вже згадували.
І тепер ще є дослідники, які наполегливо боронять погляд, що єгипетський календар виник 4339 року, але більшість учених вважає за безперечну дату його виникнення рік 2773. Ці вчені посилаються головним чином на археологічні знахідки з-над Нілу, які свідчать, що в п’ятому тисячолітті до нашої ери культурний розвиток єгипетського суспільства був ще надто низький, щоб єгиптяни могли створити сонячний календар. Виходячи з цього, єгиптологія визначила, що початок панування першої династії і об’єднання єгипетської держави припадає на 2900 рік.
Своїми природними умовами Єгипет дуже схожий на Месопотамію. Завдяки щорічним поводям цей край з найдавніших часів був надзвичайно багатою оазою серед безмежної пустелі. Археологічні розкопки показали, що вже за кам’яного віку там було багато великих селищ хліборобів, рибалок, мисливців і скотарів.
Геродот назвав Єгипет «дарунком ріки». Тропічні дощі, які випадають в Абіссінських горах, переповнюють водою Ніл, ріка виходить з берегів, і вся навколишня місцевість на три місяці — серпень, вересень та жовтень — стає суцільним озером. Потім води Нілу відходять назад у своє річище, залишаючи по собі чорний мул — чудовий грунт. Ось чому єгиптяни назвали свій край khemit, тобто «чорна земля».
Проте долина Нілу не скрізь була рівнинна. Траплялися тут і хвилясті підвищення, пагорки, до яких вода річки не доходила. Часто літо бувало посушливе, і тоді вода піднімалася так мало, що не могла рознести по всіх полях конче потрібного для хліборобства чорнозему. Тому з давніх-давен дбайливі єгипетські хлібороби порізали долину густою мережею каналів, регулювали зрошення за допомогою черпаків та гребель, а на випадок посухи зберігали воду в штучних озерах і водозборах.
Верхів’я Нілу вчені відкрили тільки в другій половині XIX століття. В горішній течії річка складається з двох рукавів: Білого Нілу, який витікає з озер Центральної Африки, та Голубого Нілу, що бере свій початок у горах Абіссінії. В районі теперішнього Хартума вони зливаються, утворюючи ріку, другу в світі за своєю величиною: довжина її од верхів’я до гирла становить близько 6 400 кілометрів.
Ніл тече вперед через вузьку ущелину, прориту в гранітних височинах колишньої Нубії, і, подолавши шість підводних кам’яних порогів, виходить у широку долину, оточену вапняковими скелями. Нижче від Каїра Ніл ділиться на два рукави (колись їх було сім) і утворює врожайний трикутник, названий за формою грецької літери дельтою. З географічного й політичного погляду країна поділялася на Нижній і Верхній Єгипет, межею між якими був перший поріг Нілу.
За найстародавніших, додинастичних часів єгиптяни жили родовими общинами. Щоб забезпечити населення, достатньою кількістю харчів, треба було скоординувати зрошувальну систему і зосередити її в одних руках. Тому там почали утворюватися більші територіальні общини, які згодом стали невеликими князівствами на чолі з удільним і спадковим володарем. Внаслідок розпаду родової общини в єгипетському суспільстві рано відбулося класове розшарування — виникли класи багатих землевласників і малоземельної або й зовсім безземельної сільської бідноти.
По селах ще довго зберігався устрій сільської общини, але насправді жителів села так пригнобили економічно, що вони стали просто величезними юрбами рабів, яких примушували працювати на фараона і аристократію. В той. же час на полях багатіїв з’явилися справжні раби — воєнні бранці.
В процесі дальшого історичного розвитку численні малі князівства згуртувались у дві держави: Верхній та Нижній Єгипет. Близько 2900 року до нашої ери фараон Менес об'єднав їх в одне велике царство і став на чолі його як удільний володар, позначений печаттю божественності. За столицю він обрав собі місто Мемфіс, руїни якого відкопано поблизу Каїра на захід від Нілу.
З приходом до влади Менеса і настав період Стародавнього царства, — епоха пірамід, могутніх, величезних статуй і прекрасних храмів. Поруч з аристократією тепер виникає багата й впливова каста жерців. Фараони починають численні завоювання, намагаючись захопити метали, предмети розкоші й рабів, яких потрібно дедалі більше в маєтках і палацах царя, аристократії та жерців. Трудящі люди не тільки нічого не мали з цих завоювань, а навпаки — їх обтяжували щораз більші податки й повинності. Наприкінці того періоду вибухла велика соціальна революція, і держава Верхнього та Нижнього Єгипту знову розпалася на дрібні державки, які безперервно воювали між собою.
Близько 2200 року до нашої ери один з фіванських князів удруге об'єднав усі території краю, поклавши початок епосі Середнього царства із столицею у Фівах.
Це була так звана класична епоха Єгипту, в яку
