Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

5 жовтня полк розташувався в с. Розсохи. О 7-й годині ранку батареї виїхали на позицію на північний захід від с. Рудня.

Гостро відчуваєвся брак гарматних і рушничних набоїв. Із цього приполу дивізія не може наступати. Провіанту і фуражу теж немає. Ніч застана всіх на тих самих місцях.

Вранці 6 жовтня вислано роз'їзди на лівий берег річки Буг. На фронті весь день спокій, час від часу — невелика кулеметна і рушнична стрілянина. Ворог займав панівні висоти уздовж Запорожців. У бік Деражні весь день чути велику гарматну стрілянину.

7 жовтня, як і в попередній день, частини стоять на своїх місцях. Під вечір ворог обстріляв гарматним вогнем села Рудня, Заволоки (тепер у складі Летичева. — Ред.) і Горбасів.

8 жовтня серед Запорозьких частин почався голод, бо постачання нічого не давало. П'ятий день стоїмо на одному місці, й селяни вже не мають змоги прогодувати по 7–8 козаків в одній хаті.

Весь день спокій. О 6-й годині вечора, писав у своїх споминах поручник Гриць Іванюта, до обсерваційного пункту гарматного куреня під'їхав командир полку [Петро] Дяченко, який саме повертався зі шпиталю. Його супроводжували сотник Бутарин, сотник [Віктор] Дяченко та з десяток ординарців. Полковник Дяченко зупинив свій повіз біля обсерваційного пункту, де його вітав із приїздом командир куреня поручник Лазар і старшини-гарматники. Полковник щиро подякував за службу і прохав передати подяку теж і козакам. Вигляд він мав цілком здоровий, тримав себе по-старому — весело і впевнено, чого не можна було сподіватися після такого тяжкого поранення.

Пристрасть моя до стріляння виявилася і тут. Помітивши на ворожому боці вогнище (як видно, комунари грілися), наказав я поручнику [Іванові] Лазару, щоб погрів у свій спосіб. Коротка команда — і з далекого укриття обізвалися дві гармати — розрив гранат — і вогнища немає. Задоволений, поїхав далі.

9 жовтня на фронті спокій. У Розсохах брак фуражу. Фуражири із сотень їздять за десятки кілометрів по сіно. Вівса вже третій день немає. 10 жовтня о 1-й годині ночі дивізія, залишивши на переправах піший курінь і технічну сотню, вирушила до с. Суслівці, звідки мала форсувати р. Буг. Рух розпочався у призначений час, але відбувався дуже повільно. Щокілька кроків ставали й уперто стояли. Холод — усі померзли. Прибули до Суслівців і зайняли позиції. Була вже 10-та година. Полк і пластунський курінь — у резерві. Батареї — на позиції.

Форсувати переправу мали 1-ша і 2-га піші бригади. На правому березі Бугу ворожа застава займала позицію на західному краю села. З обсерваційного пункту гарматного куреня на високому березі добре видно, як червоні залягли в ямках, метушилися і носили солому до своїх окопів, як видно, готувалися до оборони.

Наші батареї почали перестрілку, а потім справжню [артилерійську] підготовку. Чорний дим навис над садком і селом. Бідні "чубарики" не знали куди подітися. Нарешті, піднявшись з окопів, щосили побігли до хат, але й там клалися гранати чудовим вахлярем (віялом. — Ред.). Випущено до 150 набоїв.

Мосту немає, є тільки брід, але і його ворог переплутав колючим дротом і розкосами (розпірки, дерев'яні бруси. — Ред.). Бій продовжувався до 5-ї вечора. Форсування не вдалося, бо піхота Запорозької дивізії не провела своєчасно розвідку, а форсувала всліпу. Надвечір 1-ша сотня пластунів і 1-га батарея перейшли до с. Чапля, а полк — до с. Івонинці.

11 жовтня о 5-й годині пополудні до штабу пластунського куреня прибув зв'язок від польської ударної групи, що підійшла до Новокостянтинова із завданням форсувати Буг і вийти на Хмільник і Жмеринку, щоб допомогти Українській армії рушити вперед. У цей час на відтинку нашої 6-ї стрілецької дивізії червоні вели жорстокі атаки. Там уже розпочався бій. Горіли села, що по Бугу. Дим хмарою закрив частину неба.

12 жовтня із самого ранку на фронті — жвава гарматна і кулеметна стрілянина. О 1-й годині дня ворог перейшов у наступ. Запорозькі час тини були відтягнуті від річки в села на віддаль 4–5 км. Це використа ла ворожа піхота. Форсувавши Буг у селах Щедрів, Суслівці та Полівці, червоні посунулися в напрямку с. Чапля, де стояли пластунський курінь і обидві наші батареї. Для ліквідації наступу кинуто Чорних запорожців із с. Івонинці.

Батареї, що встигли стати на позиції, вогнем змусили ворожу піхоту в паніці тікати за Буг, добре викупавши її в осінній воді. Полк пішов уздовж Бугу на Суслівці, Копитинці, де захопив понад 150 полонених, що не встигли перейти р. Буг. Полк і пластунський курінь у с. Копитинці перейшли брід і переслідували ворога. Ввечері полк повернувся назад і заночував у с. Суслівці. У цьому бою отримав поранення хорунжий Неживий із 1-ї сотні і троє козаків.

13 жовтня о 2-й годині дня полк відійшов на стоянку в с. Івонинці. Пластуни і гармати повернулися в с. Чапля. Надвечір рознеслася звістка, що Поляки відступили від Новокостянтинова під натиском великих ворожих сил. Багато говорять про можливість перемир'я поляків із совєтами. У вечірніх годинах Поляки відійшли і стали позаду наших частин. Москалі далі Новокостянтинова не пішли.

14 жовтня. Весь день спокій.

15 жовтня. О 5-й годині ранку полк Чорних у повному складі на наказ штабу дивізії вирушив до с. Рудня. Цього дня мав розпочатися наступ. Уночі до с. Чапля підійшла польська кавалерія, що повинна була розпочати наступ і форсувати Буг у Суслівцях і Попівцях. Гармати Чорного полку стали на позицію під с. Горбасів, а полк із пластунами — в с. Рудня як резерв дивізії. Форсували річку обидві бригади Запорозької дивізії. Підтримали наступ обидві наші батареї: влучними пострілами вони збили ворожу батарею, яка знялася з позиції і кар'єром утекла.

В 11-й годині полк і пластуни перейшли річку біля с. Терлівка й пішли на Летичів. Зайшовши на тили Летичева, змусили ворога до відступу. Захопили 6 коней, 2 тачанки з кулеметами "Максим", 27 полонених і комісарський екіпаж. Втрати полку за день — тяжко поранений козак 3-ї сотні. Полк і пластуни залишилися в Летичеві, гармати — в с. Рудня.

16 жовтня о 6-й годині батареї із с. Рудня вирушили через Терлівку до с. Козачки, де стояла 2-га бригада. На той час під Летичевом розпочався бій. Тріщали кулемети, гриміли гармати. 1-ша бригада пішла в наступ. 2-га бригада, не дійшовши до с. Війтівці (тепер Грушківці. -Ред.), зупинилася на горбах (висоті "72". -Ред.), бо не знала, що діється з 1-ю бригадою під Летичевом, а там варилося як у казані.

Поляки вже другий день трималися