Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

Коли полк повертався із трофеями, то піхота кричала: "Слава Чорним запорожцям!" Визнання власної піхоти — для кіннотників найкраща нагорода.

Полк відійшов до Тарноруди і, перейшовши о 8-й вечора Збруч, розташувався в с. Турівка.

22 вересня полк відпочиває, на фронті — незначна гарматна та рушнична стрілянина. Міст, збудований із такими зусиллями, піхота (запорозька. — Ред.) спалила. Надвечір помічено підхід ворожих сил до с. Мала Лука. Ніч минула напружено. Очікували наступу.

Наступного дня — відпочинок. Полк — у резерві. Перед полуднем повернувся до полку пластунський курінь — понад 200 багнетів. Враження курінь справляв дуже гарне. Люди добре одягнені й муштру знали, як видно, хорунжі [Гриць] Плужник, [Гнат] Стеценко і Черняїв часу не дармували. До куреня прилучили кілька десятків червоних, забраних у полон 21 вересня.

Пластунський курінь сформовано ще в Зимовому поході з полонених. Кадрами стали старшини і козаки Чорного полку, які щось "прошкробали", але переважно за малу дбайливість про коня. Натомість командир куреня хорунжий Плужник і його заступник хорунжий Стеценко, а також командир 1-ї сотні хорунжий Черняїв, прекрасні старшини, із вчорашніх комунарів зуміли зробити частину, гідну носити назву пластунів Чорного полку. Щоправда, пластуни часом забувалися і в наступі кричали "Дайош Варшаву!", бо так їх навчили в совєтських частинах, але не було випадку дезертирства чи переходу до ворога. Не раз їх атакувала ворожа кіннота, але вони завше відбивалися. Якось перед світанком верталася сотня хорунжого Стеценка з ар'єргарду і була атакована кіннотою, яка із криком "ура!" вже майже доходила до сотні, що перебувала в марші. Зустрінута цільними сальвами, мусила занехаяти подальшу атаку. Вислані патрулі ствердили, що то фроловці (3-й кінний полк Армії УНР, складений із донців та кубанців. — Ред.). Ця атака коштувала їм понад 20 убитих і поранених. Від того часу вже фроловці навчилися кричати "Слава!".

24 вересня о 7-й годині ранку Запорозька дивізія і полк Чорних вирушили через міст, що знову побудували. Переїхавши через Тарноруду, полк пішов у напрямку с. Немиринці. Не доходячи до с. Немиринці, зустріли ворожу кінноту й обоз, які відкрили кулеметний вогонь по Чорних, але, коли наша батарея стала на позицію й залила їх вогнем, ворожа кіннота втекла.

Полк зайняв Немиринці. Відпочивав тут до 5-ї години дня, після чого вирушив далі. Заночував у с. Гелетинці.

Захоплення Проскурова

25 вересня о 5-й годині полк вирушив із с. Гелетинці в напрямку Проскурова. Вже в дорозі було вислано від 3-ї сотні роз'їзд під командою хорунжого [Івана] Бубона, який за кілька годин привів 21 полоненого. Всі вони — роздягнені, босі, голодні, бліді, але, скуті залізною дисципліною комісарів, воюють. О 3-й годині дня полк наблизився до Проскурова, відкіля було чути гарматну стрілянину. Пізніше довідалися, що там, як завше, на одному місці товклася Окрема кінна дивізія. [Борис Монкевич цей епізод нисвітлив так: "Пізніше виявилось, що там зав'язала бійку Окрема кінна дивізія, але їй не давали ходу чотири ворожі бронепотяги"].

Наші батареї стали на позицію і відкрили вогонь по ворожих бронепотягах.

1-й курінь пішов на станцію Гречани, 2-й — на центр міста. Пластунів кинуто на станцію. Скорим кроком, а навіть бігом, пластуни кинулися вперед- попри те що ворог відкрив по них сильний гарматний вогонь. За півгодини бравурною атакою пластуни опанували станцію. Ворожі бронепотяги поспішно відійшли на Деражню.

У місті населення вітало Запорожців квітами. Вже пізно, десь о 8-й вечора, розташувалися на нічліг у с. Заріччя, виставивши забезпечення на Лісові Гринівці й Олешин. Ніч минула спокійно. 26 вересня вранці згідно і наказом полк зайняв села Лісові Гринівці й Олешин, де й розташувалася охорона лівого крила армії. [Борис Монкевич додав: "В час прибуття 2-ГО куреня до Лісових Гринівців за 4 версти в с. Пашківці стояв ворожий кінний полк у 140 шабель, який зараз же відступив, очевидно довідавшись про наступ Чорних. З боку Проскурова цілий час було чути гарматну стрілянину. Погода сонячна і тепла"].

На Старокостянтинів

27 вересня в післяполудневі години прибув 1-й курінь. Полк у повному складі згідно з наказом вирушив на Старокостянтинів. Кінні сотні, кулеметна сотня, дві батареї і пластунський курінь йшли довгою колоною і на вечір прибули до села Михайлівці, що за 15 км від Старокостянтинова. Тут заночували. В напрямку Красилова і Кузьмина вислано роз'їзди, котрі повернулися о 3-й ночі й доповіли, що ворога там немає, а за відомостями селян, у Старокостянтинові — поляки.

28 вересня о 7-й годині ранку ми мали вирушати далі, але випадок сплутав усі плани. Козак 2-ї сотні, зв'язковий при штабі дивізії, прибув до полку о 1-й ночі й доповів оперативному ад'ютантові сотнику Бугарину, що дорогою загубив наказ на 28 вересня. Бугарин не послав одразу другого зв'язкового до штабу, а залишивши вирішення справи до ранку, і тепер у штабі полку всі сиділи і розводили руками. Що робити?

Скликали до штабу полку командирів сотень. Майже всі висловилися за те, щоб повернутися до Проскурова, але командир гарматного куреня поручник Лазар зауважив, що це безглуздя, не виконавши попереднього наказу, не знаючи напевно, хто є у Старокостянтинові, повертати назад. Вирішили послати до Старокостянтинова в роз'їзд 5-ту сотню, а до штабу дивізії — новий зв'язок за наказом. Старшини на відправі згадували полковника Дяченка, бо щось подібне при ньому не могло статися. Розпустив Броже свій штаб.

Надійшов вечір, а зв'язку із Проскурова немає. О 6-й годині вечора до Проскурова вислано ще двох козаків. О 9-й вони повернулися і повідомили, що від селян взнали, що с. Пашківці зайняте ворожою кіннотою до 500 шабель, а ворожі стежі — за 5–6 км від Западинців. Відтак, швидше за все, Проскурів наші частини залишили і полк відрізаний від своїх.

Негайно вислано сильні роз'їзди на Проскурів (це треба було зробити одразу) і на Красилів. Виставлено застави. Полк напоготові. Повернулася 5-та сотня, що зайняла м. Старокостянтинів без бою. Населення щиро вітало козаків і закидало їх квітами. Цього ж вечора до полку прибув зв'язок від 6-ї польської дивізії, що опанувала станцію Шепетівку.

29 вересня о 5-й ранку із Красилова повернувся роз'їзд і повідомив, що там нікого немає. Заграли сідлання і збірку. Полк вирушив дорогою на Проскурів, Броже не витримав нервово…

Не доходячи до Заруддя, зустріли свій роз'їзд, який повертався з Проскурова. Від