Кубанська Україна - Рінат Петрович Польовий

2.6.1917). Один із засновників Українського кооперативного комітету, секретар Першого кооперативного з’їзду Київщини. Член Українського національного союзу (1918), учасник повстання проти Гетьмана Павла Скоропадського. Емігрував у 1919 р. дом. Відня, де працював як член закордонної делегації УПСР. У 1921 – 1922 рр. видав “Замітки і матеріали до історії української революції 1917 – 1920 рр.” У 1923 р. повернувся в Україну, працював в Українбанку (1925), Держвидаві України (1925 – 1926), Наркомфіні (1928 – 1930). Видав монографію “1905 рік на Україні”, “Нарис історії класової боротьби та соціалізму” (1925) та ін. Працював науковим співробітником Ін-ту літератури ім. Тараса Шевченка, редактором журналу “Література і мистецтво”, секретарем редакції часопису “Літературний архів”. Заарештований 2 березня 1931 р. за звинуваченням у причетності до т. зв. Українського національного центру. 7 лютого 1932 р. засуджений на 5 р. ув’язнення. 21 січня 1935 р. – новий вирок: трирічне заслання. У вересні 1937 р. цей термін збільшено на 8 р. Загинув у “Сєввостлазі” Архангельської обл.

ЧЕПІГА

Захар Олексійович

(1726 – 14.1.1797)

Військовий діяч; кошовий отаман Чорноморського козацького війська.

Нар. у сім’ї українського старшини із роду Кулішів. Освіти не отримав. У віці 24 р. прибув на Запорозьку Січ, де йому дали нове ім’я – Чепіга. В жовтні 1769 р., будучи військовим полковником, відзначився в розгромі турків коло Дністра. Учасник взяття Очакова. УправительПротовчанської паланки. Один з організаторів Чорноморського війська вірних козаків. Після загибелі кошового отамана Сидора Білого був обраний на його місце. Учасник боїв під Хаджибеєм, Аккерманом і Бендерами. Під час взяття Ізмаїла мав звання полковника. Його, як хороброго старшину, високо цінував О. Суворов. Керував кінним загоном, який 23 жовтня 1792 р. привів на Кубань. Вибрав місце під забудову Катеринодара. Похований на території Свято-Троїцької церкви.

ЧОРНИЙ

Військовий діяч; старшина. У 1920 р. – командир Гайдамацького полку, який переріс у Гайдамацьку дивізію, велику частку складу яких становила національно свідома українська інтелігенція. За свідченням В. Іваниса, “це військо не хотіло разом з Денікіним битися за Росію… Про московський шлях… ці люди слухати не хотіли”.

ШАМРАЙ

Василь Семенович

(1860 – 10.5.1920)

Історик, краєзнавець, просвітитель, бібліограф.

Нар. в родині священика в ст. Бжедухівська на Кубані. Навчався в Ставропольській духовній семінарії, але 1882 р. був виключений з неї за читання заборонених книгреволюційного змісту. Разом з Є. Феліциним працював над першим бібліографічним показником літератури про Кубанську область, Кубанське козацьке військо і Чорноморську губернію. Написав серію нарисів з історії Кубані. Помер від тифу. Похований у м. Катеринодар на міському кладовищі.

ШАРАП

Степан (Стецько) Андронович

(28.11.1833 – після 1876)

Громадський діяч, публіцист.

Походив із дворян Чорноморського козацького війська. Закінчив Другий кадетський корпус у м. Петербурзі, де пізніше служив у показовому козацькому дивізіоні. Як автор дебютував 1861 р. в журналі “Основа” (№ 6). Один з організаторів постановки “Наталки Полтавки”, всі кошти від збору спектаклю пішли на увічнення пам’яті Тараса Шевченка. В журналі “Основа” (№ 10, 1861), відгукуючись на смерть Я. Кухаренка, висловив негативну оцінку з’єднанню Чорноморського козацького війська з Кубанським лінійним, яке відстоював покійний. Ім’я Ш. набуло особливої популярності після того, як він став одним з організаторів опору планам уряду насильно переселити чорноморців на Закубанщину (1861), за що з групою старшин був відправлений на гауптвахту, але звільнений за наказом Олександра II. Ці події блискуче відтворені в “Записці полковника Шарапа…”, написаній на прохання поета В. Мови (див.). В. Мова назвав Ш. “єдиним повністю свідомим патріотом на всю Кубанську область”. Смерть Ш. залишилась непоміченою.

ШАХІМ-ГІРЕЙ

Султан (1880 – ?)

Громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат; член Кубанської ради (від горців), заступник голови Кубанської крайової ради, заступник голови Кубанської законодавчої ради (до листопада 1919), член делегації на чолі з М. Рябоволом на переговорах із Гетьманом Української Держави П. Скоропадським (1918).

Нар. в аулі Кургоківський Баталпашинського відділу. Нащадок кримсько-татарських ханів, які переселились на Кавказ (за турецький кордон) після того, як Росія окупувала Крим. Закінчив Ставропольську гімназію, потім навчався у Харківському ун-ті, але в 1904 р. був виключений за “політичну неблагонадійність”. 1906 р. відновився, закінчив юридичний фак-т. В судах захищав горців. З великою симпатією ставився до українського руху та ідеї тісного співробітництва з Україною. Від самого початку приєднався до самостійників-чорноморців. Виявляв непослідовність. Одружений на українці. Висланий денікінцям у м. Стамбул. Помер наеміграції.

ЩЕРБИНА

Василь Андрійович

(5.9.1845 – не пізніше 1897)

Громадський діяч, історик, вчитель.

Нар. у ст. Новодерев’янківська на Кубані. Брат Ф. Щербини (див). Закінчив Ставропольську духовну семінарію (1868). Автор низки робіт з історії Кубані. Помер у Джанхоті.

ЩЕРБИНА

Федір Андрійович

(13.2.1849 – 8.10.1936)

Див. розділ “Федір Щербина – історик Кубані”.

Уклав Роман КОВАЛЬ

за участю Рената ПОЛЬОВОГО.

Використані джерела

1.Білий Д.Малиновий клин. – К.: Т-во “Україна”, 1994. – С. 64 – 66, 68 – 70, 72, 73, 74, 94, 107.

2. Верстюк В. Осташко Т. Діячі української Центральної Ради. Бібліографічний довідник. К., 1998. – С. 50 – 62, 77 – 80, 114, 115, 131 – 133, 140, 141, 179, 180.

3.Іванис В.Стежками життя (спогади). – Кн. II. – Новий Ульм, Німеччина, 1959. – С. 283, 286.

4.Там само. – Кн. III. – Новий Ульм, Німеччина, 1960. – С. 40, 41, 190,279, 280.

5.Там само. – Кн. IV. – Новий Ульм, Німеччина, 1961. – С. 73.

6.Жеплинський Б.Коротка історія кобзарства в Україні. – Львів: Край, 2000. – С. 28.

7.Коваль Р.Повстанський