Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер
Для будь-якого суспільства, в якому чоловічий орган не затуляли одягом, покриваючи всю нижню частину тіла, існувало кілька можливостей, а саме:
дозволити пенісу залишатися вільним у його природному стані, помістити член у своєрідний футляр або зафіксувати його в якійсь неприродній позиції. Там, де чоловічому достоїнству не дозволяли звисати у звичному розслабленому стані, людська винахідливість усе-таки була обмежена, водночас люди переймалися тією частиною тіла, яка, припускалося, мала універсальну сексуальну значимість. Інакше мовлячи, спільним знаменником усього є пеніс, головка, пов’язані з ідеєю мужності (усіх символів і емоцій, що йдуть у парі з цим концептом), і в той же час – зі сферою людської фантазії, яка для тих, хто переймається своїм статевим органом, на жаль, вичерпна2.
Поступово в різні часи й у різних культурах одяг покривав усе більше тих частин тіла, які раніше демонстрували публічно без ноти збентеження. Однак, попри виразний тиск правил, що постійно прогресував, люди потребують уваги й захоплення від оточення. Демонструючи себе в той чи той спосіб, вони нерідко наражаються на ворожі реакції. Людське створіння вразливе до думки його чи її колег. Поміж протилежними полюсами виставляння себе будь-яким чином і цілковитого приховування від стороннього погляду людство стало шукає компроміс між показом і затаюванням тіла3.
Очевидно, що релігія часто відігравала роль того, хто ратував за одягання. Хоча існувало й існує немало обрядів, під час яких священики і прихожани роздягаються, точніше частково скидають убрання. Наприклад, християни-натуристи (щоправда, меншість із них) відбувають богослужіння цілком голими. Свій вибір вони мотивують тим, що Господь буцімто створив людину нагою. Проте більшість християн та інших вірян воліє зодягатися. Давні релігійні уявлення про оголене і прикрите тіло впливають на суспільні норми та правила. Навіть якщо люди не усвідомлюють цього, то однаково їхні твердження щодо міри в одязі на собі та на іншому стосуються радше традиції, ніж вибагливих модних віянь.
Ми самі встановлюємо правила, але водночас і бунтуємо проти суворого дотримання їх. Нині, приміром, бачимо епатажні фешенебельні чи музичні акції чи то пак одиночок, групи, які постають оголеними перед одягненим натовпом. У такий спосіб вони виражають власні політичні симпатії або просто привертають до себе увагу. Людям, які кардинально відмінно ставляться до такої простенької речі, як покривання тіла, співмешкати з іншими на цій сором’язливій планеті дуже непросто.
Різноманітні теми цієї книжки – лише частина невичерпної історії людства про його стурбованість власним тілом і певними його частинами у світлі публічного простору. Наш процес одягання тіла часто породжений невпевненістю і страхом перед тими, «іншими», які, власне, формують суспільство. Подібні емоції мали б виникати ще за тих часів, коли наші предки ходили в чому мати народила. Навіть тоді вони ніяковіли, споглядаючи себе та сторонніх, однак оголених не було доти, допоки не існувало одежі. Поняття нагого і прикритого тіла набули сенсу лише тоді, коли людина заволоділа вбранням, яке могла одягати і знімати за бажанням.
Наскільки ретельно визначають передані правила нашу поведінку сьогочас? Ця книжка крокує розлогою ходою вздовж усього розвитку людства, торкається примхливих меж нашого видимого тіла в людному просторі на розмаїтих прикладах оголеного і прихованого, стриманого і спокусливого, привабливого та скандального образу в очах сторонніх.
1. Нічого на тіліТварини не бувають розпусні. Карликові шимпанзе бонобо труться геніталіями об партнерів обох статей у присутності інших шимпанзе, мастурбують так само, не ховаючись4. Люди такого не роблять. Звідки походить людська схильність соромитися сексуальності та своїх статевих органів? Філософ Монтень із подивом запитував у самого себе:
«Що зробив генітальний акт, такий природний, такий необхідний і такий простий, чоловікам, що вони не наважуються говорити про нього відкрито і виключають це з поважної повсякденної мови? Як так сталося, що вбиваємо, грабуємо, зраджуємо, але не боїмося промовляти ці слова вголос. Натомість про це “інше” насмілюємося говорити лише крізь зуби?»5
Було це в шістнадцятому сторіччі, себто ще багато віків до того людство навчилося одягатися. Отож почнімо спочатку!
На двох ногах
Перший предок людини, що пересувався у вертикальному положенні, Homo erectus, жив приблизно 1,6 мільйонів років тому. Своє ім’я отримав завдяки одній особливості: менше лазив по деревах, аніж ходив по землі. Наші безпосередні прародичі, Homo sapiens, сформувалися близько 300 000 літ тому6. Той факт, що вони ходили також прямовисно, мав для тіла важливий наслідок: з цієї миті всі вразливі ділянки передньої частини тіла буквально оголилися.
Величезна перевага прямовисної манери ходіння над пересуванням на чотирьох кінцівках полягала в тому, що дві інші передні кінцівки могли водночас виконувати щось інше. Деякі антропологи припустили, що саме завдяки активності двох ніг чоловічий статевий орган можна було краще розгледіти, відтак простіше спокусити партнерку. Самодостатність цього міркування в теперішньому світі, де розгулювання голими карається законом, досить сумнівна. Тварини дозволяють своїм геніталіям звисати, що так само, безсумнівно, робили наші перші предки. Якою мірою той факт, що людина стала на дві ноги, породив ідею прикривати тіло?
Щоб знайти відповідь, дошукатись її, я послуговувалася свідченнями вихідців із Заходу, які жили серед людей, що не носили одягу. Христофор Колумб прибув до Тринідаду 1498 року і побачив там голих жінок, чоловіки ж оперізували стегна мотузкою чи то невеликим паском.
Англійський мандрівник-відкривач Вільям Дамп’єр описав у 1776 році корінних австралійців як людей, які не мали на собі нічого, крім мотузок з деревної кори, зав’язаних навколо стегон7. Західні мандрівники зауважили також, що для народів Африки