Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Одним із чинників могутності кримського хана були його великі грошові доходи. У середині XVIII ст. вони становили щорічно близько 345 тисяч піастрів. Значну частину цих доходів хан отримував від митниць: Кезлевської – 50 тисяч, Оркапинської – 30 тисяч, Дубоссарської – 8 тисяч. Значні суми виплачували хану молдавський та волоський господарі, місто Кафа, яке належало османам, і навіть… турецький султан. Останній давав 6 тисяч піастрів. Окрім того, хана задобрювали турецькі чиновники багатими подарунками. Тут, до речі, виникає питання, чи можна в такому випадку вести мову про «класичну залежність» кримського очільника від османів, оскільки й султан, і його чиновники давали хану гроші й дарунки. Другу частину доходів хана становили доходи від соляних озер та сільськогосподарських угідь262.
У ханстві встановився чіткий порядок престолонаслідування. Наступником хана був калга, який уже за його правління вважався другою особою в державі. Окрім того, існував ще один наступник, який ішов за калгою – нур-ед-дін. Тобто ханський престол без особливих проблем переходив із рук у руки, виключаючи якісь смути. Хоча, звичайно, виникали й тут непорозуміння, боротьба за владу.
Також варто відзначити відносно високий рівень освіченості в Кримському ханстві. Щоправда, ця освіченість здебільшого стосувалася не кочових татар, а тих, які осіли в містах – переважно на теренах Кримського півострова263.
У 1332 р. у Киримі (Солхаті) була заснована золотоординським ханом Узбеком медресе, яка фактично мала статус вищої школи. Кирим довгий час був центром вченості, де проживало чимало мудреців – астрономів, істориків, богословів.
Уже за часів самостійного Кримського ханства центрами вченості стали такі міста, як Карасубазар, Кезлев, Бахчисарай. Також таким центром була Кафа, яка хоча й не належала до Кримського ханства, але була тісно з ним пов’язана264.
Ханський палац у Бахчисараї
Не дивно, що така держава з відносно стабільним політичним устроєм, значними військовими ресурсами, розвинутою економікою й культурою, стала важливим гравцем на золотоординському просторі. Так, на початку XVI ст. кримські хани починають чинити відносно часті наїзди на Московію265.
Правда, друга чверть XVI ст. стала періодом нестабільності в Кримському ханстві, що було пов’язано боротьбою за ханський престол. Відповідно, вплив цієї держави значно послабився. Цим скористалася Московія, яка теж почала виявляти претензії на золотоординський спадок. У 1547 р. Іван Грозний (1530—1584) почав іменуватися царем266. До того часу так у Московії називали золотоординських ханів. У 1552 р. московські війська завойовують Казанське ханство, у 1556 р. – Астраханське. Тим часом у Криму настав період стабілізації, де ханом у 1551 р. став Девлет Гірей (1512—1577). Останній намагався стримувати експансію Московії в Східній Європі. У 1571 р. він вчинив похід на Москву, яка була спалена кримськими військами. Питання не стояло про завоювання Московії. Йшлося про те, щоб упокорити колишнього васала, який почав собі багато чого дозволяти. Наступні роки кримські хани здійснювали походи на Москву. Правда, успішними їх важко назвати.
Є відомості про те, що московські бояри збиралися усунути з престолу Івана IV і посадити на нього «справжнього царя», кримського хана Давлет Гірея267. Очевидно, для московської еліти того часу легітимним правителем міг бути лише чінгізід. Московська князівська династія до Чінгізідів не належала, а правила лише з їхнього дозволу. Побоюючись змови, Іван IV зробив царем московським хана Саїн Булата, який походив із Чингізідів. Останній прийняв православне хрещення й почав іменуватися Симеоном Бекбулатовичем. Щоправда, правління цього князя було недовготривалим, близько року (1575—1576). Та й загалом мало воно бутафорський характер. Однак це правління забезпечувало для Івана IV видимість легітимності, який потім перейняв від нього владу. Цікаво, що після смерті царя Федора Івановича (1557—1598) чимало представників московської знаті консолідувалися навколо чінгізіда Симеона Бекбулатовича, вбачаючи в його особі претендента на московський престол.
Тим часом Кримське ханство було зайняте більш важливими для нього питаннями. У 70-х рр. XVI ст. вело війну з Персією, а в 1593—1606 рр. – з імперією Габсбургів. Це й дало змогу Московії продовжити свою експансію на теренах колишнього золотоординського простору. Московії за часів Івана Грозного вдалося підкорити Сибірське ханство, власне Західну Сибір (80-ті рр. XVI ст.), встановити контроль над Ногайською ордою та Військом Донським268. У результаті цього більша частина золотоординського простору опинилася в руках московітів. Залишалося лише Кримське ханство, правителі котрого трактували московських князів як своїх васалів269.
