Аналітична історія України - Олександр Боргардт

Поготів, із соціалізмом і комунізмом ріднили совєцький монопольний держкапіталізм, із його найбільшою у світі нормою експлуатації – дві спільні риси: відсутність приватної власності та відсутність ринку. Цей останній там і не був потрібний, оскільки все виробництво та всі поставки реґулювалися з центру.

І от – настали «пєрєстройка і гласность», та й виявилося, що все це – було не те. Не те не тому, що замість соціалізму розбудовувався державний капіталізм, а – взагалі не те: не те, що нам потрібно. Але, виникає тоді слушне запитання: а де ж ви були раніше, дорогі наші панове, керівники «построєнієм нового общєства»? – сімдесят років будували не те, це ж треба! Замість ринкового господарства; як у всіх, як раніше, перед 1917. Чи вам – бува – не повилазило?..

До того… чи хтось із них із цієї нагоди покаявся, вибачився? – мовляв, «ізвінітє, товаріщі, не то построілі!» Далебі, ніхто навіть і не почервонів. Сором, виявляється, то не московське почуття; втім, як і більшість інших якостей: чесність, порядність…

Бо, повторимо ще раз: жодного вибачення, бодай пояснення тому, навіщо було потрібно три чверті століття морочити голови мільйонам людей, аби в кінці повернутися до засудженого ще 1917 капіталізму, – ми від совєцької номенклатури не чули.

Це таке щось – ви розумієте, якби оті німецькі наці не були переможені, а попаливши на попіл жидівства – своє й чуже, – самі по тому пообрізувалися та пішли вивчати Тору й Талмуд; вибачайте…

Яке ж нечуване й безсоромне нахабство, воістину космічних масштабів!

* * *

Оскільки ніхто й ніколи не буде в стані сумістити ринкову економіку з «научним марксізмом», то виникає тепер особливо гостре питання щодо саме тих, хто несли марксистський обман у совєцький нарід – «пропаґандістов», так званих викладачів «общєствєнних дісціплін». Адже, саме ці люди з року на рік калічили марксистським обманом розуми й душі цілих поколінь. Отже, кожна розумна людина в стані зрозуміти, що таких людей слід знешкодити. Застосувавши щодо них принаймні понижчі запобіжні заходи:

1. Позбавити їх усіх учених ступенів та звань, надбаних антинауковими дослідженнями.

2. Відсторонити від займаних ними посад, із подальшим Berufsverbot (забороною на фах).

3. Судити за проповідь брехні, тобто – за шахрайство в особливо крупних розмірах.

Або, принаймні, відправити на спочинок із загальними пенсіями за старістю, не більше.

Бо, не всі вони – погодьтеся з цим – прийшли до тями. Не всі підробляють кулінарним куглярством на ТБ до своїх академіцьких. Бо всі вони продовжують сіяти оте, своє: не розумне, не добре й не вічне.

* * *

Але, цього ніде ще не відбулося, та це й визначає ціну отим «общєствєнним прєобразованіям», що відбулися 1991. Від Одери та до Берінґової протоки, від Мурманска та по Севастополь.

Бо, не буває в історії «оксамитних революцій», бувають – тільки – єдино, оксамитні реакції.

8. «Распад СССР»

Зауважимо, що ми зберігаємо тут цю просту та знайому всім формулу, хоча все могло бути значно складніше, ніж це повсюдно вважається.

В усьому світі й досі хибно розуміється сутність таких дарунків XX ст., як німецький «Тисячолітній Райх», або московський СССР. От мовляв, яке неподобство виникло у цивілізованому XX ст.! – ну, як у того А. Солжєніцина – була собі чудова з чудових Росія («которую ми потєрялі»), яка простувала собі до «свєтлого будущєго» під впевненим керуванням патологічного (навіть – для Росії) жидофоба П. А. Столипіна, а тут… Прийшли якісь нікому невідомі люди – більшовики – та накоїли невідомо що.

З такими поглядами – ні зрозуміти історії, ні витягти з неї належних уроків, не кажучи вже про те, аби щось там змінити (на краще).

Не дарма ми тут віддали стільки часу й зусиль на простежування саме того імперіалістичного стрижня, який пронизував і поєднував Володимиро-Суздальську Русь із часу її усамостійнення 1169, наступну Московію та всі три російські імперії, аж по кінець XX ст.

Так само було з гітлерівською Німеччиною: якби не було перед нею імперії неписьменного Карла, або величної імперії Штауфенів, вона була би іншою. Якби зайшла потреба – можна було би й тут простежити неперервність історичного процесу.

Втім, нещодавно хтось зі спостережливих соціологів зауважив, що в структурі та традиціях сьогоднішніх японських промислових об’єднань – дзайбацу – можна ясно помітити орґанізаційні принципи та традиції середньовічних самурайських кланів.

Але, повернемося до нашої безпосередньої теми.

Динаміка розвитку послідовних російських імперій – містила в собі оптимістичний елемент. Якщо відлічувати державність Московії від остаточного припинення ординських данин 1480, то вона проіснувала до 1721, перетворена Петром I на Російську імперію (першу). Отже, всього 241 рік. Першу імперію по Кримській війні замінює Друга 1861–1917, отже – ще 140 років. Друга проіснує, як бачимо, тільки 56 років. Згідно з такою динамікою Третя Російська імперія – СССР – не мала би пережити Другої світової, але – ви ж бачили – врятували. А потім підгодовували колективно ще мало не півстоліття, витративши на це ще нові 100 млрд. доларів США. Так людство навчилося в XX ст. не лише псувати середовище, але й історію.

Але, й це все пішло на марне. Чергова зміна імперій все одно сталася 1991.

* * *

Коли десь за менше ніж двадцять років перед кінцем століття Совєцький Союз безнадійно відстав у гонитві озброєнь із США (яку сам і нав’язав), – всі зрозуміли: без наслідків це пройти не може. Поготів, до цього додалися п’ять років поразок у нескінченній Афганській війні з отим її дурацьким «огранічєнним контінгєнтом». Наче у розпорядженні недолугих кремлівських старців могло бути й щось там «нєограніченноє»! – сміх один…

Відповіддю на ці зовнішні поразки наче мала стати «пєрєстройка і гласность», але… «Пєрєстройка» нічогісінько не перебудувала, а «гласность» 17 днів промовчувала катастрофу на Чорнобилі; хоч остаточно замовчати так і не спромоглася: Європа не дала.

А тут наспів ще новий виклик у вигляді американської проґрами «зоряних воєн», яка мала раз та назавжди покінчити із багаторічним совєцьким ракетно-ядерним шантажем.

Потрібно було щось робити, якось та відповідати.

А ситуація додатково ускладнювалася звичною для них гризнею за владу. М. С. Ґорбачов, що надумав утвердити реформований та більш здатний відповідати на виклики США Совєцький Союз, провівши на цю тему березневий референдум 1991, – зустрів гідного конкурента в особі ним же висунутого з моря «пєрвих» прудкого Б. Єльціна. Вони хутко почали розпльовуватися, та схоже що боротьба між ними й мала наслідком отой формальний «распад СССР». Сучасники й прийняли його