Московство - Павло Штепа
Інший лікар підтверджує: «Молитва — це сила така ж реальна, як і земний магнетизм. У своєму лікарському досвіді я бачив чимало людей, яким не помогли жодні ліки, а вилікувала щира молитва. Подібно до радію, молитва є джерелом снаги (енергії). Побожна людина, молячись, звертається до невичерпного джерела снаги — до Бога, щоб посилити свою ослаблу. Вірючи в те джерело — в Бога, людина по щирій молитві справді почувається сильнішою, здоровішою і то не лише душевно, а й фізично. Так молитва може вилікувати (і часом виліковує) навіть і фізичні хвороби, а душевні та розумові — напевно. Самозрозуміло, вилікує лише дуже щира молитва. Ми, лікарі, не вважаємо лікування молитвою за чудо»[165].
Творчість — не що інше, як молитва, злет душі до праджерела її сили — до її Творця. Наші т. зв. «шевченкознавці», власне, НЕ знали Т. Шевченка. Вони роками досліджували все в житті поета, аж до дрібниць його спроб оженитися, але джерела його пророчої сили не змогли збагнути, бо самі живилися ідеями матеріалістичного світогляду. Глибину Шевченкової побожності простацьки пояснювали впливом села, читанням церковних книжок тощо. Щойно Д. Донцов показав нам справжнього Тараса-Пророка, вказавши на саме джерело безсмертної його сили в нашому народі[166].
Той, хто відкидає Бога, викидає зі своєї душі все Божественне, насамперед — ВІРУ. А віра — крила душі. Без неї душа не може полинути в небо, в безмежне царство Духу; жалюгідно борсається, лише намагаючись творити. А з порожнього не наллєш. Порожня, БЕЗБОЖНА ДУША — ЯЛОВА. Це і бачимо у москвинів. Наведемо кілька прикладів.
Московські емігранти, та й деякі наші, пояснюють творчу безплідність, яловість в СРСР браком свободи творчості. Це, звичайно, невігластво. Московські письменники, митці, науковці та ті, хто слугує Москві, мають у СРСР найліпші умови для творчості (лише московської). Одержують платню, часом більшу за міністерську. Всі видавництва — державні, отже, платить їм держава. Лише за три роки (1955–1958) держава дала до т. зв. Літературного фонду 237 млн. рублів. За гроші фонду збудовано 15 будинків творчості, на утримання яких витрачається 4 млн. рублів щороку. Початкуючим письменникам заплачено 3,5 млн. рублів. «Творчі відрядження» одержали 4 тисячі 200 письменників, а воно оплачується по 50 рублів на день. Письменники мають власні (лише для них) поліклініки, щорічний відпочинок на курортах, мають власні будинки, авто, гроші в банку[167]. Єдине обмеження — не критикувати лад в СРСР, КПРС. Московська культура домінує. В СРСР видано і перевидано творів старих і нових московських письменників, перекладено з чужих мов, видано словників, написано наукових праць про московську мову, проведено наукових досліджень московської історії, господарства і т. п. за останні 50 років більше, ніж за всі попередні.
За таких сприятливих обставин московські письменники не створили нічого непересічного. Це стосується й інших галузей культури. Навіть у техніці не дали жодної великої ідеї. Що мають — або викрали в іноземців, або створили немосквини, як от Петро Капиця, який збудував перший в СРСР атомний реактор. Навіть не в СРСР, а в Англії, звідки його привезли до Московщини разом з П. Капицею. Перші ракетні двигуни в СРСР збудував 1957 року українець (з Житомирщини) Сергій Корольов (до прізвищ багатьох українців у Московщині додається кінцівка «ов»). Автобудівельну промисловість у СРСР розбудували іноземці: німецькі інженери та майстри почали 1921 року виробляти там броньовики, італійські 1928 року — вантажні автомобілі. Американець Г. Форд почав 1929 року будувати свої автомашини в Нижньому Новгороді.
Московщина витрачає мільйони золотих рублів на купівлю різних машин за кордоном, скажімо в Англії — електронних приладів до ракет на 6 млн. фунтів стерлінгів. Купує устаткування до великих підприємств. Лише за три роки (1961–1963) Московщина вивезла до Європи золота на 885 мільйонів доларів.
Творчу яловість москвинів бачимо й у вільному світі. Українці-емігранти без будь-якої допомоги, лише на пожертви робітників та фермерів, створили у США більше, ніж москвини з американською допомогою. Згадати хоч би Український Народний Союз з його культурною діяльністю. А це мільйонне товариство створили і розбудували навіть не інтелігенти, а звичайні прості робітники та селяни. Більша частина інтелігенції прийшла до Союзу аж по 1948 р. Українці-переселенці мають власні видавництва, часописи, школи, культурні товариства, набудували на сотні мільйонів доларів своїх церков, будинків тощо.
Українських дітей, які одержують в американських школах найвищі нагороди та стипендії, можна рахувати на тисячі. Українців за походженням є багато серед професорів в університетах, науковців у дослідних установах. А це за тієї умови, що українофілів серед американців набагато менше, ніж москвофілів.
Прикладів московської творчої яловості можна наводити безліч — як у духовній, так і в матеріальній діяльності, як масштабних, так і на побутовому рівні, як це спостерігали окремі письменники. Гліб Успенський розповідав про одне московське село, головним прибутком якого був продаж сіна. По дорозі до міста була невелика баюра, отож возити сіно на продаж можна було лише взимку, коли те болото замерзне. Але селяни потребували грошей ще до зими і тому продавали сіно місцевим глитаям за 5–10 коп. за пуд. Глитаї продавали його взимку у місті за 30–40 коп. Село могло насипати дорогу через те багно спільними силами за 2–3 дні. Не робило цього за десятки років, а віддавали сіно глитаям за півдарма. Аж нарешті якийсь начальник застряг у тому болоті, розгнівавшись, наказав селові насипати дорогу. Тоді насипали[168].
Московський інтелігент пише: «Мені дуже сподобався начальник поліції за те, що під час пожежі він дав мені доброго стусана в потилицю, щоб я не стояв, а помагав гасити»[169].
Глибоко безбожницький московський народ позбавлений творчого духу. У всіх царинах культури і цивілізації творили в московській імперії немосквини. В старій (Брокгауза і Ефрона) і навіть у вкрай сфальшованій радянській енциклопедії знайдете тисячі прізвищ творців московської культури. Серед них переважна більшість — немосковські. Навіть ті, хто мають московські, виявляються немосквинами чи напівмосквинами, коли дослідити їхній родовід. Т. зв. «русскую» культуру
