Навіщо Україні НАТО - Олександр Палей
Такий «паперовий» варіант розширення НАТО був застосований до всіх 10 нових членів Альянсу. Лише на території Литви з'явився невеликий підрозділ НАТО у складі 100 авіаторів і 4 літаків, для забезпечення натівських стандартів охорони повітряного простору трьох країн Балтії, які навіть не мають такого мізерного числа військових літаків.
Україні така «охорона», слава Богу, не потрібна. Вітчизняна військова авіація все ще, попри всі скорочення, є однією з найчисельніших у Європі.
До речі, і українська Конституція прямо забороняє розміщення на території України іноземних військових баз, роблячи виключення для Чорноморського флоту Росії тільки до 2017 року.
Такий український підхід до вступу до НАТО міг би цілком зняти претензії з боку Москви. Якби не одне «але». Москва насправді ніколи й не боялася військових можливостей розширеного НАТО. А лише вдавала, що боялася. Для ядерної Росії вступ до НАТО країн Східної Європи не становить жодної військової загрози, і про це чудово знають у Москві. Тим більше, якщо цей вступ є «паперовим», без утворення нових великих військових баз біля кордонів Росії.
Всі протести Росії з приводу НАТО насправді зумовлені тим, що, вступаючи до НАТО, країни — нові члени виходять з зони геополітичного впливу Москви. От і все, не більше і не менше.
Слід наголосити, що українські озброєння радянського виробництва не є проблемою при вступі до НАТО. НАТО не вимагає масового переозброєння східноєвропейських армій.
Не лише нові члени НАТО, але й така розвинена країна, як Німеччина, продовжує використовувати колишні радянські озброєння. Німеччина ефективно інкорпорувала до своїх збройних сил зразки найбільш якісного радянського озброєння, зокрема літаки МіГ-29, які були на озброєнні армії НДР.
Вартість членського внеску України до бюджету НАТО, за попередньою оцінкою, перебуватиме в межах внеску Польщі, тобто близько 40—50 мільйонів доларів США на рік.
А крім того, НАТО дає й пряму економічну вигоду, дозволяючи гарантувати надійну безпеку за невеликі кошти для тих держав, які ніколи б не мали такого рівня безпеки, як у НАТО, навіть якби витрачали на оборону весь свій бюджет.
Перебування України поза зоною надійних гарантій безпеки у так званій «сірій зоні» прямо шкодить економіці України. В економіку України з 1992 року надійшло лише трохи більше 15 мільярдів доларів США, що є незначною сумою у порівнянні з іншими державами Центрально-Східної Європи, економіки яких відчували різке збільшення інвестицій після оголошення про їхнє запрошення до НАТО.
Слід також наголосити, що інвестиції з країн НАТО до України, на відміну від інвестицій Росії, є легальними.
Згідно з дослідженням організації «Транспаренсі Інтернешнл», серед 20 найменш корумпованих держав світу 10 є державами-членами НАТО. Росія й Україна в цьому списку замикають першу сотню.
Конкурентною перевагою України є високотехнологічний оборонно-промисловий комплекс України, здатний розробляти сучасні зразки озброєнь, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентноздатних на світовому ринку зразків озброєння.
Й досі не девальвовані успіхи України — у таких важливих галузях, як літакобудування, танкобудування, суднобудування, а також ракетобудування та системи протиповітряної та протиракетної оборони. Скажімо, така розвинена країна, як Німеччина, а також Польща й Іспанія, здійснювали перевезення своїх військових контингентів до Афганістану та Косова з використанням українських літаків АН-124-100. Цей літак — єдиний у світі, який здатен транспортувати вантажі вагою до 120 тонн. У 2004 році НАТО ухвалив рішення взяти в оренду до створення європейського військово-транспортного літака А-400М, 6 цих військово-транспортних літаків українського виробництва. У 2006 році було підписано відповідний контракт — але не тільки з українським конструкторським бюро Антонова — виробником літаків, але й з російською компанією «Волга-Дніпро». Так сталося з вини українських депутатів, які перед парламентськими виборами 2006 р. не змогли ратифікувати Меморандум з НАТО щодо стратегічних перевезень, чим завдали країні значних збитків. Нині у Великої Британії є лише 4 військово-транспортних літаки далекого радіусу дії, у решти європейських членів НАТО — 9, у США — 250.
Водночас відбувається втрата вигідних для України кооперативних зв'язків з Росією. Однак, це має місце з 1991 року і прямо не зумовлено вступом України до НАТО. Така логіка поведінки великої держави — Росія поступово налагоджує «замкнені цикли» з виробництва озброєнь на своїй території, і така тенденція має дуже мале відношення до українського курсу на НАТО. Крім того, Росія сама почала застосовувати натівські стандарти, підписавши Угоду про приєднання до системи кодифікації НАТО. Співпраця з Росією на ринках третіх країн є малоперспективною, оскільки може бути масштабною лише щодо ринку модернізації бронетехніки радянського виробництва для країн «третього світу». Цей ринок характерний тим, що постійно зменшується внаслідок природного виходу з ладу такого роду продукції.
Тому ці зв'язки можуть бути компенсовані налагодженням співпраці з країнами НАТО. Україна має досвід успішних відносин у військово-технологічній сфері з НАТО, зокрема у сфері створення суден на повітряній подушці для Греції, співпраця в галузі артилерійських систем із Чехією.
Крім того, співпраця з НАТО вже дозволила зберегти у використанні української армії найбільший у Європі полігон «Яворів», на обслуговуванні якого задіяні тисячі громадян.
Досвід інтеграції до НАТО країн-сусідів України свідчить про мінімізацію витрат на розширення НАТО, без шкоди для розвитку економіки. Так, у квітні 2003 року Польща і США підписали контракт на закупівлю 48 військових літаків F-16 на суму в 3,5 мільярди доларів США. За умовами угоди США інвестують в оборонну промисловість Польщі 12 мільярдів доларів США. Це
