Аналітична історія України - Олександр Боргардт
На початку 1943 Третій великий збір ОУН обирає Р. Шухевича Головою Бюро Проводу. Та, цього ж року він очолює командування силами УПА на всіх окупованих українських теренах. Він розбудовує її структуру на західних землях та формує частини, що відряджуються на схід, на колишню підсовєцьку Україну. Починається передбачена і проголошена ним ще 1941 – «безкомпромісна боротьба, і проти Гітлера, і проти Сталіна». Тобто, саме те, що перетворило УПА на єдину у світі антитоталітарну силу; що не мала прецедентів.
З купи окремих боївок Роман Шухевич хутко створив потужну армію з розвиненою структурою забезпечення та надійним тилом. Не маючи на це, підкреслимо ще раз, необхідних матеріальних засобів.
Українській Повстанській Армії та її командуючому, генералу Роману Шухевичу (псевдо – Тарас Чупринка), належить і заслуга інтернаціоналізації антитоталітарного руху опору. До УПА хутко переходять із формувань гітлерівської армії, із військовополонених, – представники інших народів. Завдяки цьому, 22–23.11.1943 відбулася Конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, де взяли участь 65 представників від 13 поневолених націй. То був початок АБН (Антибільшовицького Блоку Народів). А поки з’явилися ще й неукраїнські відділи УПА, якими керував майор Д. Карпенко-Яструб, колишній офіцер совєцької армії.
Зі звільненням німцями Степана Бандери, генерал Шухевич розвантажується від політики, віддає йому керівництво Проводу ОУН, присвячуючи себе цілком військовим справам.
Провід ОУН завжди високо цінував можливість зв’язку з широким світом, та з початку жовтня по квітень 1945 працювала саморобна радіостанція «Вільна Україна», яку можна було, однак, приймати по країнах Європи у короткохвильовому діапазоні 41 метр. Вона вела передачі українською, а також англійською, німецькою, російською і французькою мовами.
Для УПА німці були грізними ворогами, але вона переможно вийшла з війни з ними, почасти тому, що хоча вони й кидали на боротьбу з нею відбірні сили «Ваффен СС», ці сили ніколи не перевищували двох дивізій. Та й німці не розглядали розправу з УПА, як питання престижу. Але, з приходом совєтів – ситуація докорінно змінилася. Спочатку, все було як раніше. Як повідомляє той же історик:
Влітку 1944 р. радянські війська входять в Галичину і розпочинають бойові дії проти УПА на цих теренах. Рух спротиву тут був суцільним, як ніде, із повним неприйняттям радянської системи, способу життя. Москві доводилося воювати з усім населенням краю. УПА регулярно нищить новостворюванні районні адміністративні центри. По всій Галичині не залишилося такого майже жодного, на який би не було вчинено нападу боївками УПА. Особливо запеклі бої йдуть в Карпатах.
(О. Баган, Націоналізм і націоналістичний рух, Дрогобич, 1994, с. 158)
Це нищення окупаційної адміністрації відлунилося й на сході. Пам’ятаю, з яким тваринним страхом їхали туди комуністи, мобілізовані керувати Західною Україною, та як чимало з них «клалі на стіл партбілєти», аби тільки не наражати на небезпеку власне життя. Що ж до Карпат, то нагадаємо, що саме у Карпатах були центри підготовки та військові школи УПА. Дірватися саме них, було для Москви життєво важливе. Але, УПА не лише відбивається, але й огризається – наступає. Виправляє рейди на схід: на Житомирщину, на Поділля…
Але, час іде та становище продовжує погіршуватись. У зв’язку з різким звуженням фронту на заході – він уже, мало не цілком, перенесений на терени Німеччини, із заходу можна зняти чимало військ та перекинути їх на Україну. Починається вирішальна зима 1944/1945.
Повстанський рух надвичайно дошкуляв радянській системі. В той час, коли Червона армія переможно йшла по Європі і за нею не залишалося й сліду якогось національного опору «визволених» народів, тут, в Україні, опір народу і невдачі у його повному підкоренні лише зростали. За особистим наказом Сталіна «За всяку ціну зламати повстання на Західній Україні», Хрущов, як керівник УРСР є військовий командувач, розробив план нової масової акції проти УПА. На цей раз вирішили використати зимовий період, коли дії повстанців і підпілля були значно обмежені. Комуністичний режим кидає величезні сили. Лише в Галичині було задіяно 200 000 військових. Акція проходила від листопада 1944 до квітня 1945 р. Завзяті бої велися по всій зоні радянської окупації.
(теж там, с. 158–159)
Однак, УПА пережила перший наступ, та не тільки. Як знову пише з цього приводу історик:
Проте, не зважаючи на зусилля московського режиму, внаслідок цієї наймасовішої акції УПА не була ліквідована. Хоч втрати й були значними, повстанська армія зберегла основні сили, тактичні позиції і головне, дух непоступливості і боротьби. Зима 1944–1945 рр. стала найсерйознішим випробуванням руху.
УПА не тільки витримала, але й знову взялася за розширення своїх рейдів: на Закарпаття, в Кам’янець-Подільську область, на Буковину. Москва вела цю війну не стільки військовою хитрістю та стратегією, скільки кількісною перевагою, не цінуючи життя своїх людей (що до речі, традиційно для верхівки Росії в усіх війнах) і кидаючи їх, часом без всякого тактичного плану, під кулі добре замаскованих в лісах повстанців. Тому за співвідношенням убитих майже в кожному бою з УПА втрати російських військ були більшими вдвоє, а то й втроє.
(теж там, с. 159)
Так, втрати були як не втричі то вдвічі більшими, але коли в Галичину нагнали до півмільйона москалів, із закінченням війни, – прийшлося змінювати стратегію і тактику боротьби. Генерал Шухевич слушно вирішує, що в подібних умовах п’ятикратного перевищення ворожих сил, – найбільш ефективною буде підпільна партизанка. На початку липня 1946 в підрозділах УПА розповсюджується відозва командуючого; її варто навести:
Я певний, що Ви, незламні борці-герої вміло засвоїте собі ті нові зразки бою з ворогом, так, як скоро і вміло опанували мистецтво партизанки. Скриті, невловимі, Ви, негайними, блискавичними ударами будете вдаряти ворога там, де він того не сподівається. З питомою Вам одчайдушністю і витривалістю, про яку ходять легенди по цілому світі, продовжувати будете й далі славні традиції УПА, будете виховувати своїми геройськими чинами нове, наростаюче покоління, щоб і його включити в революційну боротьбу. Ви докажіть ворогові, ще раз і ще раз, що Української Революції подавити не можна, що форми боротьби, які Ви сьогодні
