Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

– Особисто я скептично ставлюсь до так званих очних ключів доступу (eye accessing cues), – каже Фоєр. – З мого досвіду метод надійний для 30 % людей. І рухи праворуч чи ліворуч не мають такого значення, ви повинні з’ясувати самостійно, в який бік відводитиме очі конкретна людина. Для 20 % людей метод час від часу спрацьовує, але для решти 50 – він марний.

Фоєр також скептично ставиться до НЛП, хоча й викладає нейролінгвістичне програмування на своїх курсах.

– Головним чином тому, що якщо навчатиму не я, це зробить хтось інший, і вони отримають помилкове уявлення про НЛП як про надійний метод. Я ж стверджую, що ним слід користуватися з обережністю.

Фоєр каже, що найбільше його цікавить мова тіла, але й до методів виявлення брехні він також вдається, оскільки так можна оцінити наявні знання і показати, що вони працюють. На початку курсів він може показати людям відеозаписи прихованих мікровиразів, даючи завдання їх роздивитися. А вже по закінченню курсів, коли учасники добре потренувалися у їх розпізнаванні, він показує ті самі відео ще раз, аби люди впевнилися, що тепер вони бачать те, що раніше не помічали. Аби закріпити ефект розваги та захоплення, іноді він виводить людей на сцену, щоб показати своє мистецтво бути «детектором брехні». Він також визнає, що це нагадує чимось шоу ілюзіоністів.

– Я сказав би, що можу викрити брехню приблизно в 65 % усіх випадків, це чесна оцінка. Але коли я бавлюся у виявлення брехні на курсах чи презентаціях, то цей показник перевалює за 90 %, бо я організовую все за своїми правилами і надсилаю людям певні імпульси, що змушують їх розкриватися. Чим більше ти контролюєш ситуацію, тим точнішим можеш бути.

Не дивно, що люди в захваті від таких шоу. Вміння безпомилково розпізнавати, де брехня, а де правда – це те, про що всі ми мріємо з того самого разу, як тільки хтось вперше намагався обманути нас на дитячому майданчику, і аж до кінця життя, коли судимо, хто зі спадкоємців любив нас найбільше. Упродовж історії також використовувались різні геніальні методи для того, аби пролити світло істини на справу. Ті, хто стверджує, що розбираються в людях, чи то «бачать» істину, існували завжди. Крім того, аби встановити, чи брехала людина, чи ні, повсякчас застосовували низку жорстоких процедур. Зі скандинавських саг нам відомо, що підозрювані повинні були тримати розжарене залізо чи ходити по жевріючому вугіллю. Під час суду над відьмами обвинувачених кидали у воду, щоб перевірити, чи виживуть вони, чи потонуть, або ж підсипали отрути. Все це робилося з тих міркувань, що невинні зможуть це витримати і пережити, бо ж їм Бог не дасть постраждати. До сьогодні мрія про надійну технологію розпізнавання брехні нікуди від нас не поділася, навіть перебуває чи не на піку бажаності, хоч і методи, звісно, трішки модернізувалися.

Машина, яка знає

19 квітня 1921 року 18-річну Марґарет Тейлор завели до кімнати в Берклі, штат Каліфорнія, і підключили до дивної машини. Молодий поліцейський сказав, що їй потрібно переповісти історію про свій перстень, який, за її словами, було викрадено з університетського гуртожитку. Але спершу він закріпив тугий манжет на одній з її рук, щоб стежити за кров’яним тиском, і обмотав довкола грудей гумовий шланг, щоб виміряти, наскільки глибоко вона дихає.

Вона поглянула на машину, яка почала намотувати папір і видавати звуки друкування. Подейкували, пристрій міг читати її думки. Молодий поліцейський попросив дівчину бути якомога спокійнішою, оскільки необдумані рухи могли бути витлумачені неправильно. Поліцейського звали Джон Ларсон, і його запросили, бо університет потерпав від низки крадіжок. Дівчата, що мешкали в гуртожитку, були переважно із заможних сімей, і в останні місяці багато з них повернулися до своїх кімнат і виявили, що листи, коштовності, шовкова білизна та гроші зникли.

Ларсон не мав ніяких підозр щодо Тейлор, але йому потрібні були контрольні дані, аби було з чим порівняти показання інших дівчат. Монотонним голосом він почав зачитувати вголос низку запитань:

1. Тобі подобається вчитися?

2. Чи цікавий тобі цей тест?

3. Скільки буде 30 помножити на 40?

4. Тобі лячно?

5. Це твій останній рік навчання?

6. Ти танцюєш?

7. Тобі подобається математика?

8. Ти крала гроші?

9. Тест показує, що крала. Ти вже їх використала?

Після того, як Ларсон закінчив опитування, він перейшов до інших потенційних підозрюваних. Одна вирізнялася з-поміж інших, її звали Гелен Ґрагам. Вона була на кілька років старшою за інших та походила з простої сім’ї з Канзасу. Дехто з її однокурсників вважав, що у неї завелося більше грошей, ніж повинно було бути. Коли Ларсон дійшов до запитання, де він прямим текстом звинувачував дівчину у крадіжці, її артеріальний тиск спершу впав, а тоді різко піднявся. Ґрагам розлючено зірвала манжети і вибігла з кімнати. Наступного дня вона зізналася у крадіжці. Новий «детектор брехні» поліції мав успіх.

Гійом Дюшен не єдиний, хто застосовував нові технології для розгадки природних таємниць у другій половині XIX століття. Французький дослідник опублікував роботу «Механізм людської психономії…» (Mécanisme de la physionomie humaine, ou Analyse électro-physiologique de l’expression des passions...) у 1862 році зі своїми відомими фотографіями застиглих з різними виразами електрично стимульованих облич. Десять років по тому англієць Едвард Майбрідж розробив пофазову техніку фотографування, яка за допомогою серії знімків документувала всі рухи коня, що біжить галопом. Таким чином він зумів відповісти на давнє запитання, чи справді в якийсь момент всі чотири ноги коня перебувають відірваними від землі.

Мікроскоп дав змогу вченим заглянути в найдрібніші деталі тіла, а детектор брехні обіцяв проникнення в саму душу. Наступала нова технологічна ера, коли все можна було б сказати з упевненістю, а старі гріхи, на кшталт брехні та зради, мали скоро відійти в минуле. У 1911 році вийшла стаття в «New York Times», яка передбачала найближчі часи «без присяжних, без дюжини детективів та свідків, без прокурора та адвокатів захисту. Ці перешкоди на шляху до справедливості стануть непотрібними. Держава просто дасть можливість усім підозрюваним у справі пройти тестування науковими інструментами».

Джон Ларсон був одним із американських поліцейських, які мали амбіції зробити службу поліції більш технологічною та цивілізованою. Він отримав ступінь магістра за дослідження техніки знімання відбитків пальців, що все ще була новаторським методом на той час, і він був першим у США, хто отримав і поліцейський значок, і докторську ступінь. Разом з талановитим юнаком,