Кваліфікація повторності злочинів - Наталія Ігорівна Устрицька

Суттєво вплинув на розвиток поняття повторності злочинів Пленум Верховного Суду Української РСР постановою від 20 грудня 1927 р., в якій судовий орган вперше дав офіційне роз'яснення поняття повторності злочинів за кримінальним кодексом. «Повторністю визнається вчинення злочину після того, як та ж особа вчинила раніше однорідний злочин чи декілька однорідних злочинів». З постанови випливає, що повторність складають однорідні злочини. В цій же постанові Пленум вказав, що «однорідними вважаються злочини, в яких предметом посягання є одна і та ж група порушених інтересів». І тому однорідними злочинами є ті, які передбачені одним розділом Кримінального Кодексу.

Вказана постанова Пленуму Верховного Суду УРСР важлива не тільки тим, що в ній показано розгорнутий аналіз юридичних ознак поняття повторності злочинів, але й тим, що в ній вперше зроблено спробу розкрити соціальну суть повторності злочинів.

Приблизно таке ж тлумачення повторності злочинів давалося й у постановах Пленуму Верховного Суду СРСР від 19 березня 1948 р. «Про застосування Указу Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 червня 1947р.» і від 6 травня 1952 р. «Про судову практику по застосуванню Указу Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й громадського майна». Але вже через декілька років Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 28 травня 1954 р., «Про судову практику по застосуванню Указу Пленуму Верховного Суду СРСР від 4 червня 1947 р. «Про кримінальну відповідальність за розкрадання державного й громадського майна» пропонував: «розкрадання державного й громадського майна повинно розглядатися як повторне, якщо раніше також було вчинено розкрадання державного або громадського майна». Так, крадіжка особистого майна повинна розглядатися як повторна, якщо їй передувала крадіжка такого ж майна». Отже, поняття повторності злочинів наповнювалося принципово новим змістом, а саме: низка діянь обмежувалася лише юридично тотожними злочинами. Однак згодом Пленум знову змінив свою позицію, відступивши від принципу тотожних злочинів. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 18 червня 1957 р. «Про деякі питання по застосуванню в судовій практиці Указу Пленуму Верховного Суду СРСР від 10 січня 1955 р. «Про кримінальну відповідальність за дрібне розкрадання державного й громадського майна» розкрадання визнавалося повторним, якщо менш тяжкому розкраданню передувало більш тяжке посягання на власність[9].

У зв’язку з прийняттям Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік і Кримінальних кодексів союзних республік в 1959–1961 р.р. проблеми повторності злочинів піддаються ґрунтовному дослідженню. На відміну від минулого, в законодавстві 60-х років поняття повторності злочинів розкривають у Загальній (ст. 41 КК РСФСР) і в Особливій (примітки до ст. 89 і ст. 144 КК РСФСР) частинах КК союзних республік: значно збільшилася кількість норм, що передбачають повторність як кваліфікуючу обставину. Для цього періоду характерна активізація наукової діяльності, а поняття повторності стає одним з основних предметів наукових досліджень.

Наприкінці 50-х на початку 60-х років виходить низка фундаментальних робіт, у яких досліджено найважливіші питання кримінального законодавства: кваліфікація злочинів, призначення покарання й звільнення від кримінальної відповідальності й покарання, співучасть у злочині, диференціація кримінальної відповідальності та індивідуалізація покарання та інші питання, що пов'язані із проблемами повторності злочинів.

Після прийняття Основ з’являється багато наукових статей, зокрема, Г. Анашкіна, І. Гонтаря, І. І. Гореліка, Л. Захожого, В. Жгутова, В. Куфаєва, Б. А. Наумова, А. І. Свінкіна, П. Святохіна, В. Сидорова, Н. Семерневої, Н. Соболя, В. І. Ткаченка, О. М. Фістіна, Х. Шейніна, які присвячені теоретичному дослідженню проблем повторності злочинів. Ідеться про розгляд співвідношення повторності злочинів з неодноразовим вчиненням злочину, повторності як кваліфікуючої ознаки злочину, видів повторності злочинів, кваліфікації повторності окремих злочинів. Однак поза увагою вчених залишаються питання загальних правил кваліфікації окремих видів злочинних посягань, зокрема повторності злочинів.

Щоправда, деякі аспекти повторності злочинів розглядали під час вивчення проблем множинності суспільно небезпечних діянь. Скажімо, М. І. Бажанов, Р. Р. Галіакбаров, М. Ефімов, П. С. Дагель, Ю. О. Красіков, Г. Г. Кріволапов, З. А. Ніколаєва, Г. П. Новоселов, Н. К. Семернева, А. С. Фролов, Е. О. Фролов, Ю. Н. Юшков розглядали широке коло теоретичних і практичних питань, пов’язаних із характеристикою кримінально-правового інституту множинності злочинів. Науковці аналізу вали види одиничних злочинів як структурних елементів множинності; досліджували ознаки множинності злочинів та її види; охарактеризовували правові наслідки множинності злочинів; розглянули питання її кваліфікації та відмежування від складних одиничних злочинів. Проте, в теорії кримінального права питання щодо поняття множинності злочинів, її видів, правил кваліфікації, відмежування від одиничних злочинів завжди були дискусійними і дотепер багато з них не мають одностайного вирішення. Найбільш суперечливою є класифікація видів множинності злочинів, їх співвідношення один з одним. Це зрозуміло, оскільки вирішення прикладних питань відповідальності за окремий вид множинності безпосередньо залежить від визначення його характерних ознак.

У кримінальному праві багато вчених, які присвятили свої праці безпосередньо сукупності та рецидиву злочинів, порушували і питання повторності злочинів. Вони досліджували відмінність та подібність цих кримінально-правових понять та соціальних явищ. Це, приміром, Н. Б. Алієв, Ю. І. Битко, М. І. Блум, Т. М. Кафаров, Л. Н. Кривоченко, О. С. Нікіфоров, М. О. Стручков, Г. Т. Ткешеліадзе, О. М. Яковлєв.

Науковці А. М. Магомедов, А. М. Ораздурдиєв, А. М. Ришелюк, М. Хабібуллін, В. Чернов, розглядаючи у своїх працях продовжуваний злочин, висвітлювали питання повторності злочинів. Здебільшого вони встановлювали критерії розмежування продовжуваного злочину та повторності злочинів. Однак серед учених немає єдиного погляду на розмежування цих складних кримінально-правових понять. Одні вчені в основу розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину використовують об’єктивні ознаки складу злочину (об’єкт, предмет, спосіб, місце, тотожність злочинних діянь, суспільну небезпеку), інші — суб’єктивні (умисел, мету). Деякі науковці вважають, що для розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину немає ніяких підстав[10]. Чимало вчених дотримується думки, що структуру продовжуваного злочину складають діяння, які утворюють повний склад злочину