Споконвічна земля - Володимир Броніславович Бєлінський

Не странно ли, что напиток, который пьет хозяин пира и которым он угощает гостя, может выступить символом унижения…

Летописное выражение “черное молоко” было точным переводом… (казахського. — В. Б.) кара кумыс и означало лучший сорт кумыса. По свидетельству брата Вильгельма, высший сорт кумыса назывался черным кумысом и употреблялся исключительно знатью. Любопытно, что этот напиток был прозрачным» [41, інтернет].

Тобто все, що стосується приниження князя Данила Галицького в Літопису Руському, — є звичайними вигадками — «доважками брехні» пізніших часів російської історії.

Цікавим є також зауваження сучасних російських науковців про те, що представники Папи Римського до хана Батия (Плано Карпіні і Бенедикт Поляк), які залишили свої доповідні записки, взагалі серед завойованих країн і народів не назвали Русі та русичів. Феноменальне свідчення! Особливо якщо згадати, що сучасні російські науковці мали доступ до латинського тексту праці «Истории Тартар» брата Ц. де Бредіа, «которая является не чем иным, как сокращенным переложением донесения брата Бенедикта» [42, розділ 2].

Послухаємо текст «Истории Тартар» брата Ц. де Бредіа в перекладі сучасних російських істориків C. B. Аксьонова та О. Г. Юрченка:

«Названия же земель, которые тартары завоевали, суть таковы: Китай, Саланги, Эфиопия, Войрат, Керениты, Буритебет, Уйгур, Киргиз, Саруйхур, Меркит, Мекрит, Найман, Каракситай, Туркия, Нубия, Балдак, Урумсалдан, Бисермины, Кангиты, Армения, Георгиания, Аланы, которые называются Азами, Киркасы, Газары, Команы, которые называют себя Кусскара, Мордвины, Баскарт, то есть великая Венгрия, Билеры, Корала, Кассиды, Паросситы, Песьи, Замогеды, Несториане, Нусия, персидских султанов, которые именуют себя сарраценами» [43, розділ 34].

Цікаво зазначити, що історики С. В. Аксьонов і О. Г. Юрченко в потрактуванні латинського слова «Nusia» пояснюють, що саме таке слово вживалося у звітах Бенедикта Польського і його слід сприймати, як «Русия». «Рукописное Nusia оставляют в тексте оба издателя» [42, примечания].

Нонсенс! Поляк Бенедикт не міг іменувати Русь — Нусією! Тим паче, що відвідав напередодні Київ та перетнув Русь особисто.

Використовуючи російські писемні джерела, слід завжди пам’ятати про можливі «доважки брехні». Навіть сучасні російські історики С. В. Аксьонов і О. Г. Юрченко, перекладаючи текст американського історика Г. Д. Пейнтера, який у 1965 році вперше «опубликовал по латинской рукописи XV века текст “Истории Тартар” Брата Ц. де Бредиа, которая является не чем иным, как сокращенным переложением донесения брата Бенедикта», нічого не пояснюючи, вносять до тексту перекладу такі уточнення, які кардинально міняють текст викладу матеріалу.

Подаючи чужий матеріал, вони поруч зі словом «Нусия» в квадратних дужках написали уточнююче — «[Русия]» — немов би так вважав і Бенедикт Поляк. Отака фальшивка!

Не будемо пояснювати, що текст доповіді Плано Карпіні, вперше опублікований в імперії Катериною II у 1795 році, про що чомусь соромляться згадувати московські історики, і текст доповіді перекладача місії Бенедикта Поляка мають суттєву різницю. У доповіді Бенедикта Поляка, який краще володів ситуацією та безперечно більше міг дізнатися, особисто спілкуючись з ханами імперії, немає жодного слова згадки про «суздальських князів Ярослава Всеволодовича» та його «сина Олександра Ярославича», немає згадки про поїздку до хана Батия Великого Галицько–Волинського князя Данила Галицького тощо.

На часі українській історичній науці дослідити це питання, тому що у Літопису Руському опис поїздки Данила Галицького до хана Золотої Орди Батия переповнений цілком очевидними московськими «доважками брехні».

І, звичайно, видаючи у 1989 році Літопис Руський, та постійно звіряючи його з московським Іпатіївським зводом, професор Леонід Махновець не мав змоги очистити його від тих «доважків». Що очевидно.

IV. За Літописом Руським

Ми залишили відкритим питання поїздки Данила Галицького до хана Батия у 1250 році згідно з Літописом Руським. Українським історикам є над чим попрацювати. Однак залишимо цю тему до кращих часів, тому що хоч–не–хоч це питання треба вирішити. Отож, повернімося до Літопису Руського.

На п’ятдесяті роки, скоріше на 1255 рік, припадає перехід Пониззя з центром у місті Бакота у підпорядкування Золотої Орди. Слід зазначити, що підпорядкування відбулося добровільно. Ось як Літопис Руський описує ті події:

«У рік 6763 (1255)… У ті ж роки, чи раніше, чи потім, приїхали татари до Бакоти, і прилучився Милій (старший города) до них. Данило тоді пішов на війну проти Литви, на Новгородок, але тому, що була розкаль, послав він сина свого Льва на Бакоту, а Лев послав двірського перед собою. Напавши зненацька, схопили вони Милія… і привів Лев Милія до отця свого, і стала знову Бакота (Пониззя. — В. Б.)… отця його.

Потім же, порадившися з сином, він (Данило), одпустив його (Милія), а поручником був Лев (запевнивши отця), що той буде вірним. Але коли знову приїхали татари, то він [Милій], учинив обман і оддав її, Бакоту, знову татарам» [18, с. 413].

Зайвий раз переконуємося, що Пониззя та Галицько–Волинське князівство до 1255 року за Літописом Руським не входили до складу Золотої Орди. Одночасно дізнаємося, що Пониззя у ті роки управлялося виборною особою — Милієм.

Оскільки порубіжний тисячник Куремса постійно намагався розширити свою територію якомога далі на захід, погрожуючи застосувати силу, то з другої спроби йому вдалося привести Бакоту (Пониззя) до статусу васала улусу Бувала, а отже — Золотої Орди. Але навіть у цьому випадку Пониззя залишилося під управлінням своїх виборних отаманів. Ми далі про те говоритимемо.

Точно така сама спроба Куремси підпорядкувати Крем’янецьку землю закінчилася невдачею. Послухаємо літопис: «А потім Куремса (Коренца. — В. Б.) прийшов до Крем’янця і спустошив довкола Крем’янця. Андрій же [посадник Крем’янецький] надвоє держався. То він запевняв: “Я королів єсть”, а то [називав себе] татарським… І був він убитий, і серце його вони вирізали, але, не досягнувши нічого коло Крем’янеця, вернулися в стани свої» [18, с. 13].

Отож, і після 1255 року Крем’янець і Крем’янецька земля не стали васально залежними від Золотої Орди. Далі Пониззя Золота Орда у 1255 році не просунулася. Про те свідчить Літопис Руський! І слід знати: Данило не погодився з можливою втратою Крем’янеччини. Уже наступного року він був у тих землях. Послухаємо літопис:

«Після кременецької ж війни Куремси Данило здійняв війну проти татар. Порадившися з братом [Васильком] і з сином [Львом], послав він [воєводу] Діонісія Павловича [і] взяв [город] Межибож. А потім Данилові–таки люди і Василькові пустошили Балохів, а Львові — Побожждя…

Коли ж настала весна, послав [Данило] сина свого Шварна на Городок, і на Сімоць, і на всі [тамтешні] городи. І взяв він Городок, і Сімоць, і всі городи, що піддались татарам, Городеськ і [городи] по [річці] Тетереву до Жедечева… і Шварно прийшов [назад], узявши городи всі. А вслід за ним прийшли білобережці, і чернятинці, і