Велика історія України - Микола Голубець

«Геть з Австрією!»

Заповідь відокремлення Галичини вдарила в політичні настрої галицького громадянства мов грім з ясного неба. Думка виповідженя льояльности для австрійської держави й династії почала нуртувати серед озброєної молоді на фронті, вона теж почала шукати собі форми й виразу в запіллю. Революція в Росії, розвал царату й перші державно-творчі зусилля зазбручанського українства були тим промінням, на які вхопилася тепер українська політична думка в краю. Геть з Австрією, хай живе Українська Самостійна Держава - оце була нова девіза галицької молоді. Віденське студентське товариство «Січ», на свойому зібранню з дня 3 грудня 1917 р. вперве виразно й недвозначно оформило цю розбуджену наново тягу західнього українства до свого материка, що оце пробуджувався до нового державного життя: «Українська академічна молодь - читаємо в резолюції того зібрання - домагається прилучення всіх українських територій Австро-Угорщини до Української Народньої Республики!»

Українська Військова Організація, що повстала у Відні в жовтні 1917 р. у відповідь на проголошення відокремлення Галичини, взялася за реалізацію тої ідеї. Приняли її за свою й Українські Січові Стрільці. Серед старшого покоління галицьких політиків виринула думка порозумітися з противниками центральних держав і створити натериторії Франції український лєгіои для боротьби з віроломною Австрією. Тільки парляментарна репрезентація галицьких українців не тратила віри в Австрію й надії на те, що постанову відокремлення Галичини дасться анулювати й вимогти від уряду поділ коронного краю на польську й українську частину. Тимчасом положення центральних держав на боєвих фронтах ставало чимраз гірше, катастрофа невідхильної поразки наближувалася з цілою невідхильностю. Даремне забігав австрійський цісар Карло про сепаратний мир з антантою. Над Австро-Угорщиною повисло марево розвалу, над Галичиною простяглася рука новоствореної польської держави. Зрозуміла повагу ситуації частина галицьких парляментаристів, а справу охорони Галичини перед майбутньою польською займанщиною перейняв на себе конспіративний гурток українських старшин у Львові, що назвався «Центральним Військовим Комітетом». Від серпня 1918 р. почалася жива підпольна акція над мілітарним опануванням краю.й перебранням його адміністрації в українські руки. Невідхильність розвалу Австро-Угорщини ставалася чимраз більше наявна й не було часу на довгі наради, сумніви й хитання.

Дня 14 вересня 1918 р. відкинула антанта австрійську пропозицію сепаратного мира. Одинацять днів згодом відпав один з членів Почвірного Союзу центральних держав - Болгарія, що підписала умови капітуляції. Мадярські частини почали кидати фронт, в краю знялися робітничі страйки й чимраз голосніші маніфестації голодного населення.

Урвався нарешті терпець і українській парляментарній репрезентації, що випробувавши всі позакулісні ходи для відхилення польської небезпеки над Галичиною, зважилася на скликання української конституанти, що мала вирішити державно-правне становище українських земель Австро-Угорщини.

Дня 16 жовтня появився запізнений маніфест цісаря Карла, що заповідав перетворення Австрії в союз національних держав: «Австрія, по волі своїх народів - читаємо в ньому - має статися союзною державою, в якій кожне племя, на области, яку воно заселює, творить свій власний державний організм». Тимчасове заступництво інтересів поодиноких народів передано в руки Національних Рад, створених з парляментарних послів кожної нації. По пляну австрійського уряду, з територій колишніх коронних країв Австрії (без Угорщини) мало повстати чотири національні держави - німецько-австрійська, чеська, південно-словянська та… українська. Полякам залишено волю рішення. Трієст мав творити окрему державу. Справу Боснії й Герцеговини та румунської частини Буковини залишено отвором… Це була остання доска рятунку конаючої Австрії, що вхопилася за неї запізно. Народи Австрії не хотіли вже ані австрійської ласки, ані спільноти з нею в майбутньому.

Українська Національна Рада

По вступних нарадах української парляментарної репрезентації дня 10 й засіданні Народнього Комітету дня 12 жовтня, зібралася у Львові дня 18 жовтня 1918 р. Українська Конституанта. Принявши в себе всіх українських соймових і парляментарних послів та представників усіх політичних партій, вона прозвала себе Українською Національною Радою й під проводом посла Евгена Петрушевича приступила до державно-творчої праці. Вже на другий день по свому першому зібранню проголосила вона резолюції такого змісту:

Стоючи на становищі самоозначення народів. Українська Національна Рада постановляє:

Ціла українська етнографічна область в Австро-Угорщині, зокремаж Східня Галичина з граничною лінією Сяну, з влученням Лемківщини, північно-західня Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-східньої Угорщини, творять одноцілу українську територію. Ця українська національна територія уконституовується отсим як Українська Держава. Постановляється вжити приготованих засобів, щоби це рішення перевести в життя. Взиваеться всі національні меншини, на цій українській области, при чому жидів признається за окрему національність, щоби вони уконституувалися й негайно вислали своїх представників до Української Національної Ради в скількости, що відповідає силі їх населення. Українська Національна Рада виготовить конституцію для створеної тим способом Держави на основах: загального, рівного, тайного й безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом, з правом національно-культурної автономії та з правом заступства при уряді для національних меншин. Українська Національна Рада жадає, щоби, зорганізована оце в державу українська територія мала безумовно своїх заступників на мировій конференції. Теперішньому австро-угорському міністрові закордонних справ відмовляється права переговорювати в імени цеї української території»…

В резолюції було сказане все, крім окреслення відношення Західньо-української Держави до Української Народньої Республики над Дніпром. Резерва, з якою український провід потрактував це питання, вмішала каплю отрути в чашу ентузіязму, з яким приняло резолюцію Української Національної Ради все українське громадянство. Українська студентська молодь і Українські Січові Стрільці, в яких тяга до соборности росла і виявлялася найживловіше, як теж українські соціял-демократи, дали вираз своїм почуванням устами соціял-демократа Миколи Ганкевича, що вже на всенародньому зїзді чергового дня зложив заяву такого змісту: «У великій історичній хвилині, коли валяться основи старого світа, а на його руїнах росте нове життя вольних, самостійних народів, що самі рішають свою долю й майбутність, Національне Зібрання українців австро-угорської держави проголошує торжественно перед цілим світом, що домаганням і метою всіх українців є зєдинення всіх українських земель, між іншими українських земель австро-угорської держави, в одну державу, що цілею наших національних змагань є - зєдинена, вільна, самостійна Українська Республика».

Перед вибухом

Анальогічні рішення приняли конституанти інших народів Австрії - чехословаків, південніх словян і нарешті поляків, які проголосили приєднання до Польщі тих земель, на яких «польська культура здобула собі домінуюче становище». Дня 28 жовтня відбулися в Кракові наради польських парляментаристів, на яких створено Польську Ліквідаційну Комісію, якої влада мала розтягтися на цілу Галичину… Це було заповіддю конфлікту, до якого треба було негайно готовитися… Львівська делєгація Української Національної