Українські традиції - Автор невідомий

Собор св. Віта у Празькому Граді, 1344 р.

(обратно) 145

Див.: Хрестом. Церковно-словен. и древно-руск. въ пользу учен. высш. Гимн. сост. Яковъ Головацкій, въ Відни 1854, стор. 347.

(обратно) 146

Наш Густинський літопис пише про те: «Сему Купалу, бѣсу, еще и донинѣ по нѣкоихъ странахъ безумнии память совершаютъ, наченше Юнія 23. дня, въ навечеріє Рождества Іоанна Предитечи, даже до жатвы и далѣй, сицевымъ образом (въ Арх. списку прибавлено: соботки на якую память): съ вечера собираются простая чадь, обоего полу, соплетаютъ себѣ вѣнцы изъ ядомого зелія, или коренія, и препоясавшеся быпіемъ возгнѣтаютъ огнь, индъ же поставляють зеленую вѣтвь, и емшеся за руцѣ около обращаются окрестъ оного огня, поюще своя пѣсни, преплетающе Купаломъ; потомъ черезъ оный огонь прескакуютъ, оному бѣсу жертву себе приносяще». (Полн. Собр. Русск. лѣт. II, стр. 257.) На нашій Русі зберігся обряд палення вогню, що зветься соботка, ще тільки в горах Саноцького та Ясільського округів та на протилежних горах Угрів, де до цих пір напередодні різдва святого Іоанна вночі збираються селяни, особливо молодь обох статей, ставлять Віху із смерекового дерева на високій горі і закладають із сушняку вогнище, підпалюють великий вогонь і, взявшись за руки, підперезані чорнобилем, танцюють, співаючи:

Горішняни, долішняни, Сходітеся на Собітку, Спечеме си чорну китку, і т. д.

Потім скачуть через вогонь і переганяють через нього худобу. В інших сторонах Галичини не обходять того звичаю, тільки тоді ж надвечір обтикує кожна господиня стріху хати та інших будівель лопухом (Lappa vulgaris) та чорнобилем (Artemisia vulgaris), яким наостанку і підперізуються в той день, щоб (як кажуть) крижі не боліли.

(обратно) 147

У цьому літописі читаємо: «Четвертий Ладо, богь пекельный; сего вѣьрили быти богомъ женитвы, веселія, утѣшенія и всякого благополучія, якоже Еллины Бахуса; сему жертвы приношаху хотещії женитися, дабы его помощію бракъ добрый и любовный быль. Сего Ладона, бѣса, по никакихъ странахъ и до ныне на крестинахъ и на брацѣхъ величають, поюще своя нѣкія пѣсни, и руками о руку или о столь плещуще, Ладо, Ладо преплетающе пѣсни своя, многажды поминають». Полн. Собр. Русск. Лѣт., II, стр. 257.

(обратно) 148

Mater Werborum изд. В. Ганки въ Празі 1833.

(обратно) 149

До цього часу в Галицькій Русі Фреєю, Фрейкою, Фрейдою (Вацлав з Ожська 197) називається зла жінка.

(обратно) 150

Див.: Христомат. церковно-славян. и древне-русская сост. Яковь Головацкій, въ Відни 1854, стор. 343, Slovansky Narodopis sestavil P. J. Szafarzik v Praze 1842. str. 157.

(обратно) 151

«Ветеръ божій духъ». Див.: Галицкій Приповѣдки и загадки собраный Гр. Илькевичемъ. У Вѣдни 1841, стр. 17.

(обратно) 152

Див.: Пѣсни Малороссійскія изд. Мих. Максимовичемъ Моск. 1827, кн. IV. 4.

(обратно) 153

У збірнику пісень М. Максимовича (Москва, 1827) читаємо:

Як ворон до тебе У віконце закряче: З-за моря прискаче Козаченько твій. Як явор зелену голівоньку склонить, Зозуля кукукне, діброва застогне, І кінь під тобою спіткнеться, зітхне! Тоді вже не буде на світі мене. (обратно) 154

У такому розумінні співець Ігоря сказав вельми поетично: «единъ