Велика історія України - Микола Голубець

якій звертає його увагу, що стихійний розмах українського еманципаційного руху вимагає нових метод його оцінки. Український рух перестав уже бути справою горстки інтелігенції, але спірається на змаганнях широких народніх мас. Деклярація підкреслювала незрозумілу ролю московського громадянства на Україні, яке старається всіми доступними собі засобами гамувати український рух і ставить до Тимчасового Уряду цілу низку постулятів, удержаних у рамцях автономістично-федеративних тенденцій. Алеж Тимчасовий Уряд, що був ліберальний на словах, а в суті мало чим різнився від свого попередника з царських часів, мало того, що знехтував усі постуляти Центральної Ради, але заявив, що він не визнає Центральної Ради за законно-правну репрезентантку України, а справу української автономії відложив до рішень майбутньої, всеросійської конституанти. На таке становище Тимчасового Уряду пішли без надуми всі московсько-жидівські, демократичні й соціялістичні організації в Києві.

Всеукраїнський Селянський Зїзд, що відбувся у Києві, приняв відповідь Тимчасовому Уряду на «Деклярацію» Центральної Ради з живловим обуренням. Попало на нім і самій Центральній Раді, що на думку зїзду, зробила зле, вдаряючися в просьби до Тимчасового Уряду, замісць ставити його перед доконані факти. Тому Селянський Зїзд доручив Центральній Раді, в порозумінню з Українською Радою Селянських Депутатів, негайно опрацювати проект автономії України й федеративно-демократичного устрою російської республики, скликати зїзд представників інших країв та народів і докласти всіх сил до приспішення організації українського, територіяльного сойму. Вирішивши перепровадити негайну українізацію, всіх державних і самоуправних установ, Селянський Зїзд розїхався в переконанню, що коли Тимчасовий Уряд не йтиме назустріч вимогам України, то не залишається їй нічого іншого, як зірвати її поневільний звязок з Московщиною.

Другий Військовий Зїзд, відбутий 20 червня, всупереч забороні петроградського Тимчасового Уряду, зібрав у Києві делегатів від поверх мільйона зорганізованих в українських частинах жовнірів. Він то порадив Центральній Раді, поменче звертати уваги на Тимчасовий Уряд і будувати автономію України від основ і то негайно.

Перший універсал

Українська Центральна Рада, спіраючись на авторитет трьох імпозатних зїздів - Національного, Селянського й Військового, проголосила свій Перший Універсал до українського народу, в якому м. і. читаємо:

«Хай Україна буде вільна! Не відмежовуючися від решти Росії, не зриваючи звязків з російською державою, хай український народ має на своїй землі право розпоряжати своїм життям. Хай порядок і лад на Україні впроваджує український сойм, вибраний на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного голосування. Всі закони, що мають запровадити в нас лад, матиме право настановляти тільки наш український сойм».

У відповідь на явно вороже відношення Тимчасового Уряду до слушних постулятів Центральної Ради, говориться в тому першому її універсалі: «Всі наші домагання Тимчасовий Уряд відкинув. Не хотів сказати, чи визнає право українського народу до автономії й до уладжування свого життя. Не захотів разом з нами творити нового ладу. Не хотів звернути грошей, збираних за нашої землі, на потреби нашої школи, освіти, й організації. І тепер Український Народе, примушено нас, щоби ми самі творили свого долю. Не сміємо допустити нашого краю до безладу й анархії. Коли Тимчасовий Уряд не всилі запровадити в нас ладу, коли не хоче станути разом з нами до великої праці, то ми мусимо взяти її на себе. І тому ми, Центральна Рада, видаємо цей універсал до цілого нашого народу й проголошуємо: відтепер творитимем самі наше життя».

Рішучий тон універсалу, зустрівся з загальним признанням українського громадянства, та разом з тим він ще більше насторожив москалів до українського автономістичного руху, що оце погрожував уже першими проявами самостійництва.

Створений Центральною Радою Генеральний Секретаріят, зложений з соціялістичних елєментів, якийсь час спинював ще Україну від остаточного зірвання з Московщиною, повертаючи свою увагу більш на суспільно-громадські, аніж на національно-політичні питання. Його перші енунціяції клали головний натиск на боротьбу з анархією на Україні й на ворожі затії матеріяльного її винищування. Але лявіни українського самостійництва не могла вже спинити ні Центральна Рада з своїм Генеральним Секретаріятом ні запізнене рішення Тимчасового Російського Уряду про готовість признати Україні повну автономію. В дальшому розвитку подій автономія, як гасло, сталася пройденим етапом.

Даремне зїхали до Києва представники Тимчасового Уряду - Корейський, Церетеллі й Терещенко, не мав теж успіху Другий Універсал Центральної Ради, в якому подано до прилюдного відома згоду Тимчасового Уряду на українську автономію, окрему військову організацію й специфічно українську форму земельної реформи.

Московсько-українська «угода» була принята українським громадянством з холодом і недовірям, на яке справді заслугувала.

«Тимчасова інструкція» для Генерального Секретаріяту Тимчасового Уряду на Україні з дня 17 серпня, яку привезли з Петербурга висланці Центральної Ради зрушувала її зі становища, яке вона вже собі здобула, а її виконавчий орган тобто Генеральний Секретаріят, перемінювала на якийсь орган звязку поміж Тимчасовим Урядом у Петербурзі й Центральною Радою у Києві.

Згідно з цею інструкцією територія автономічної України мала простягатися тільки на нецілих пять губерній (київську, волинську, полтавську, подільську й чернигівську, без пяти повітів) а сам Генеральний Секретаріят обмежено до чисто внутрішніх ресортів, та залишено в ньому місце щонайменче для 4 секретарів неукраїнців.

Така «інструкція» могла викликати тільки обурення в колах Центральної Ради й розярення в масах. Вона теж приспішила еманципацію українства зпід всяких автономічно-федеративних ілюзій. Правда, Центральна Рада, що замісць вичувати настрої й передбачувати події, тяглася все в хвості українських народніх мас, пробувала принести й пристосувати до своїх вимог петербурську «інструкцію», але вибраний на її основі Генеральний Секретаріят, з письменником Володимиром Винниченком у проводі, не довго міг переговорювати з тимчасовим урядом Керенського. Жовтнева більшовицька революція в Петербурзі змела його з лиця землі, а Україні довелося вже не так переговорювати, як лаштуватися до безоглядної боротьби з московськими більшовиками. Та покищо, заки більшовики не прийшли до рівноваги по зусиллям жовтневого перевороту Центральна Рада, могла покористуватися поневільною передишкою й працювати біля кладення підвалин під державно-політичну самостійність України.

Дня 20 листопада проголошено Третий Універсал Центральної Ради, в якому проклямовано Українську Народню Республику. «Не відокремлюючися від російської республики - читаємо в універсалі - й зберігаючи її єдність, станемо твердо на нашій землї, щоби нашими силами допомогти цілій Росії, щоби російська республика сталася федерацією рівних і вільних народів». До часу скликання всеросійської конституанти, владу на Україні виконуватиме Центральна Рада й Генеральний Секретаріят. В тому-ж універсалі окреслено територіяльні межі України, в які входили землі заселені в більшости українцями, проголошено безвикупне вивласнення землі великої посілости, заведено 8-годинний день праці й контролю над продукцією України. В ньому теж заповіджено, що Центральна Рада змагатиме до якнайскорішого заключення мира з центральними державами й у тому