Прокрастинація - Джейн Б. Бурка

Ваші сьогоднішні стосунки з часом можуть характеризуватися тим його сприйняттям, яке розвинулось у вас на попередніх життєвих етапах.

Час немовляти

Немовлята проживають життя цілковито в теперішньому моменті із суто суб’єктивним часом. Неважливо, що на годиннику друга ночі, — «я хочу їсти ЗАРАЗ!». Для немовляти «час» — означає проміжок, що минає між його відчуттям якоїсь потреби та задоволенням цієї потреби. Немовлята не спроможні довго терпіти біль, і якщо їхні потреби не задовольняють достатньо швидко, в них виникає розпач: загроза виживанню.

Коли страх і тривога, яких не уникнути, виникають у подальшому житті, людина, яка реагує за принципом немовляти, вважатиме ці відчуття нестерпними та нескінченними, замість сприймати їх як нормальні відчуття, що виникають і минають. Прокрастинація допомагає людям утекти від нестерпного дискомфорту й емоційного болю, що виникає в той момент, — наприклад, від приниження через те, що ви справляєтеся з чимось не досить добре та відчуваєте себе дурнем, від убивчого розчарування, що перша спроба була провальною, від спустошливої ізоляції через самотню роботу за комп’ютером. Замість того, щоб стерпіти, ви знаходите способи здійснювати контроль на тому рівні, на якому цього не могло робити залежне немовля. Подивитися кіно! Розкласти пасьянс на комп’ютері! Здійснити набіг на холодильник! Написати повідомлення другу! Послухати музику! Навіть попри те, що прокрастинація може мати болючі наслідки у майбутньому, в ці моменти думати про наслідки так само недоцільно, як дитині, що зголодніла серед ночі, думати про завтрашній сніданок.

Час малюка

Діти віком приблизно від 1 до 3 років поступово усвідомлюють значення минулого, теперішнього та майбутнього. Хоча вони відчувають голод зараз, їм дадуть щось смачненьке за кілька хвилин. Хоча малюки живуть переважно в суб’єктивному часі, вони починають зіштовхуватись із часом своїх батьків. Батьки можуть наполягати на негайній співпраці: «Припини це негайно і вже йди сюди!» — або ж м’яко витягувати дитину з її позачасового стану, нагадуючи, що час гри підходить до завершення. Батьки хочуть, щоби малюки весь час щось робили, і часто — в контексті часу самих батьків; малюки ж швидко виявляють, що можуть мати більше влади і відмовляються співпрацювати.

Дитина може вважати годинник за ворога, що намагається її контролювати, або за союзника, який забезпечує надійність і рамки. Хоча батьківські послання про час вбудовуються загалом у систему відносин «батьки — дитина», насправді ж ідеться не про реальний час, а про якість відносин.[45] Пізніше, коли люди сприймають прокрастинацію як боротьбу проти контролю часу, вона може насправді відображати постійну боротьбу з відчуттям, що їх хтось контролює. Боротьба проти об’єктивного часу може бути просто проекцією з минулого, коли дитина проявляла постійний опір супроти батьківського часу.

Час дитини

У віці близько 7 років дитина вчиться визначати час за годинником і дізнається, що відстані між цифрами на годиннику відображають інтервали часу, який минає. Вона також стикається з більшою кількістю правил та очікувань, які існують у зовнішньому світі. Вчителі керуються розкладом і визначають певний термін для виконання шкільних завдань, а батьки очікують, що, перш ніж гратися з друзями, діти приберуть у кімнаті і допоможуть по дому. Для дітей, які вже чутливі до питань влади і контролю, час може бути гнобителем (коли ти маєш робити щось за розкладом, який для тебе придумав хтось інший) або визволителем (ти дієш за власним розкладом). Деякі діти, особливо із синдромом дефіциту уваги (СДУ) або подібними проблемами, мають не дуже хороше біологічне відчуття часу, і їм складно переходити від суб’єктивного до об’єктивного часу й навпаки, як того вимагають умови життя. У подальшому вони можуть виявити, що їхнє проживання часу не є плавним і плинним, а прокрастинація відображає це розбалансоване проживання часу.

Час підлітка

Початок статевого дозрівання позначає драматичну зміну в тому, як людина відчуває час. Є незаперечні докази того, що час минає, адже тіло підлітка помітно відрізняється від тіла дитини, і це незворотний процес. Ці підліткові зміни відкидають дитяче минуле; тілесні відчуття та пристрасні ідеали відображають сьогодення; а майбутнє, де все ще попереду, пропонує грандіозне відчуття, що в житті немає обмежень. Однак, коли виникає неминуча потреба зробити вибір щодо навчання, роботи і стосунків, майбутнє налітає на сьогодення зі своїми дедлайнами для подання заявок і вимогами прийняти рішення.

Люди, які відчувають внутрішній конфлікт у зв’язку з переходом від підліткового віку до дорослого, можуть заперечувати очевидне відкриття, що деякими дорогами піти не вийде, і можуть шукати підтримки в прокрастинації, відмовляючись дорослішати. Вперто тримаючись за підліткове відчуття безкінечності часу й безмежних можливостей, вони відкладають здійснення того, що дало би їм змогу рухатися шляхом дорослішання — закінчення школи, отримання роботи та прокладання власного шляху до незалежного життя. У якомусь сенсі вони намагаються заперечити, що час минає, і борються за те, щоб лишитися вічною дитиною.

Час молодої людини

Коли вам 25–30, час стає стриманішим відповідно до реальності, хоча продовжує тягнутися далеко в майбутнє і видається напрочуд багатим ресурсом. Прокрастинатори нерідко в цей період починають ретельніше розглядати свої стосунки з часом, розуміючи, що часу на все, можливо, не вистачить і деякі можливості проходять повз. Прокрастинація — це більше не жарт і не те, що завжди можна компенсувати пізніше. Вона починає мати серйозніші наслідки: робочі дедлайни мають вплив на кар’єру та прибутки, а коли ви розпочинаєте довготривалі стосунки, прокрастинація впливає й на інших людей.

Коли ви самотні, то ціну своїх зволікань платите лише ви самі. Та щойно ви стаєте частиною пари, ваші зволікання безпосередньо впливають на когось іще, і це може стати причиною сварок у стосунках. А коли ви стаєте батьком чи матір’ю, то того самого дня, коли у вас з’являється дитина, вас катапультою перекидає із молодшого покоління у старше. З цього часу «майбутнє» обговорюється в контексті наступного покоління. І з цього часу ваша прокрастинація має вплив на всю родину.

Час людини середнього віку

Тридцять — це велика межа. Після тридцяти ви вже більше не молода людина, у якої ще все попереду; від вас очікують реалізації власного потенціалу! Після тридцяти починається середній вік, коли відсутність кар’єрних звершень та успіхів в особистому житті можуть стати болючими дзвіночками про те, що ви вибуваєте зі змагань. Оскільки прокрастинаторам важко приймати обмеження, в середньому віці вони часто переживають приголомшливе відкриття, що можуть не досягнути якихось цілей, до яких, як їм здавалося, вони «колись» прийдуть. Деякі прокрастинатори в середньому віці страждають від депресії, адже стає зрозуміло, наприклад, що у них не буде дітей, вони не винайдуть ліки від раку, не заснують стартап на мільйон доларів і не отримають