Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

27 березня ми перейшли р. Синюху, проминувши села Бурти, Павлічова, Коростичова, затримались у с. Вуйчічова, де й заночували. На другий день — спочинок. Старшини й козаки приводили себе, коней і зброю до порядку. О 12-й — сполох: у полі за селом розляглася стрілянина. Висланий роз'їзд доніс, що це селяни на озері б'ють диких гусей…

ЗО березня на світанку вирушили через села Вікторштадт (тепер с. Маркове Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл. — Ред.), Михайлівка, Ракине, де затримались, аби прогодувати коней. У той час над'їхав ворожий роз'їзд силою до 40 коней. Обстріляний нашою заставою, повернувся на село Карбівка, в якому, за розповідями селян, стояв ворожий відділ кінноти до 200 шабель, але тримав себе пасивно. Рушили далі. На вечір прибули до м. Хмельове і розташувались ночувати.

Половина полку- в роз'їздах і на варті. За відомостями, на станціях Помічна і Новоукраїнка вивантажилася ворожа піхота великої сили, [червоні] також зайняли села Якимівку, Глодоси та Вербівку. Ці відділи мали завдання будьщо нас знищити. Тож коней на ніч ніхто не розсідлував.

31 березня — денний спочинок. Кували коней та приводили себе до порядку.

Половина полку напоготові. Гармати вкопані в напрямку Глодос. Ворог навкруги, але чомусь тримає себе пасивно, видно, ще не закінчив концентрації.

Захоплення ст. Плетений Ташлик

1 квітня 1920 р. ранком полк вирушив на Плетений Ташлик із наміром у цей день перейти дві залізниці. Перескочивши щасливо залізницю Новоукраїнка — Бобринська, в годинах пополудневих підходили до ст. Плетений Ташлик на шляху Новоукраїнка — Єлисаветград.

По дорозі до полку мали приєднатись 2-й кінний полк [Івана Литвиненка] та гарматний дивізіон [Олекси] Алмазова (після захоплення ними станції Новоукраїнки), але завдання свого вони не виконали через нерішучість. Таким чином, до ст. Плетений Ташлик підійшли тільки Чорний полк та отаман [Андрій] Гулий зі своїм штабом, який мав очолити злучену кінноту.

В роз'їзд вислано 2-гу сотню з наказом зайняти село і вести розвідку на станцію. Не доходячи до села, штаб дивізії отримав відомості від селянина, що на станцію прибув ешелон з кіннотою, близько 200 чоловік. У мене засвербіли руки — хотів якнайскоріше добратися до тих коней. [Але] отаман Гулий наказав чекати на прибуття 2-го полку та Алмазівців. По довгій надумі, не дочекавшись [2-го кінного полку] Литвиненка, нарешті дозвіл дав. На чолі 1-ї і 3-ї сотень я риссю рушив у бік станції. Яром, що вів аж до самої станції, сотні пробрались і, не розвертаючись у лаву, колоною увірим лись на ст. Плетений Ташлик. До 40 червоних потрапили в полон, не давши жодного пострілу. Але ешелон з кіннотою менше як годину тому пішов далі. Коли б отримав дозвіл відразу, здобули би 200 коней. Задовго наші отамани думають…

Весь полк і штаб дивізії підтягнулися до станції. При телеграфі — наш старшина, який невдовзі повідомив, що з Новоукраїнки проситься поїзд. Пустити.

Ворог ще не знав про захоплення станції. Полкові сапери заклали підривний матеріал під вхідні й вихідні стрілки та чекали наказу.

Назустріч потягові я вислав 3-тю сотню з поручником [Карлісом] Броже який, зустрівши потяг, наказав затриматись. Машиніст почав давати. шістки тривоги, але потяга не спиняв. Сотня відкрила вогонь, і механік пшістів з паротяга вбитий. Нарешті потяг став. Серед цивілів розпізнали Комісара, було й зо два десятки червоноармійців. Серед пасажирів знайшлися й мої близькі земляки, які знали мою родину, я запросив їх до себе на гостину.

Хорунжий [Гриць] Бурба дістав завдання знищити паротяг і вагони. В ролі машиніста відчепив паротяг, від'їхав на сотню метрів, аби набрати розгону, і дав повний хід, а сам зіскочив. Паротяг врізався в порожній потяг і, розтрощивши майже всі вагони, зійшов з рейок.

Надвечір сотні відійшли ночувати на поблизькі хутори. Коней не розсідлували. Полк — напоготові. Опівночі варта, [вислана] в бік Єлисаветграда, доповіла, що іде потяг. Я наказав 3-й сотні забрати його.

Потяг — за 200 метрів. Сотня відкрила кулеметний і рушничний вогонь, бо була певна, що має перед собою звичайний потяг, але цей "звичайний" потяг відповів вогнем відразу із 10–12 важких кулеметів і трьох гармат. На допомогу і я прискочив із рештою сотень, і теж не дав ради. Сапери позривали стрілки, що затримало ворожу панцерку майже на годину. ["Виявилось, що це був бронепотяг "Борець за свободу", — доповнив Борис Монкевич].

Мав полк щастя, що бронепотяг стояв на насипу, а ми крутились у долині, відтак непорозуміння обійшлося майже без втрат з нашого боку, бо вогонь ішов понад наші голови. Направивши зірване місце, "черепаха" відійшла на ст. Шостаківку і далі. Станція знову в наших руках. У бою поранено одного козака та троє коней.

О 3-й годині вночі полк отримав наказ вирушити на с. Нерубаївку. Гармати, кулемети й табір, а за ними і сотні рушили через залізницю, а я залишився із 3-ю сотнею, щоб зруйнувати телефон і телеграф, і лише тоді поїхав доганяти полк. Перехід — 15 кілометрів. Стали на відпочинок у Нерубаївці, де простояли два дні.

Марш на Долинську і Вознесенськ

4 квітня вранці вирушили до с. Водяне. Погода чудова. Не доходячи до Водяного, зустріли командувача армії [Михайла] Омеляновича-Павленка, який подякував полкові за минулі бої і підкреслив, що Чорний полк — один із найкращих у всій армії. До с. Водяне полк їхав з піснями, маючи на чолі командарма. На його замовлення козаки відспівали ніби марш Чорних — "Ішли жиди в школу". Пісня сороміцька, але командармові подобалася. На прощання почули від нього: "Якби був я молодшим, то хотів би бути з Чорними".

5 квітня по нічнім маршу прибули до с. Різанівка, де зустріли інші частини Запорозької дивізії. По короткому постою рушили на Бобринець, який зайняли без жодного пострілу. Ворог відійшов, а наш полк отримав наказ переслідувати його. Коні й козаки змучені великими переходами. Щоб не гнати цілий полк, наказав я виділити із сотень по 15 їздців на кращих конях і сам попровадив їх на с. Миколаєве. Мав бій з ворожою піхотою, якій нічого не міг зробити, бо вона весь час ішла в колоні і на наші атаки відповідала сальвами. Взяли одного полоненого, від якого довідався, що ця добра піхота — червоні курсанти. Наказав полоненого звільнити. Пізно вночі повернулися до полку.