Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

Прогнавши в цей спосіб зо три кілометри, наказав вертатися на заставу та краще глядіти.

26 лютого — денний спочинок. Полк у готовності. Роз'їзди вислані в усіх напрямах.

Захоплення Голованівська

Від 27-го до 29 лютого пройшли по величезній грязюці сіл Казимирівка, Мар'янівка, Красногірка та Розношенське. В останньому розташувалися. Зі штабу армії одержав наказ взяти Голованівськ. Те саме завдання мала й Київська група отамана Тютюнника.

1 березня о 3-й годині дня 2-й курінь під моєю командою рушив на Голованівське. Тут, повідомляли селяни, стояв червоний козачий полк з був ших гайдамаків ОмелянаІ Волоха силою до 300 багнетів. По 10-й вечора курінь підійшов до містечка бічною дорогою, аби обминути заставу на шляху. Патруль привів дядька, який виявився нашим. Він не тільки взявся городами підвести до казарм, а й попрохав гвинтівку, бо і йому хотілось повоювати.

Ніч була чудова. Легкий морозець скував грязюку. Місяць світив, і було видно як удень. В'їхавши в середину міста, побачили величезний вогонь біля будинку і людей, які порались біля вогню. Під'їхали, почалась балачка. Червоні смалили кабана. Приймали нас за своїх, бо цілком одверто розповідали, де розташовані їхні комісари та червоноармійці. Свист шабель розповів комуністам, з ким мають діло. Касарні з комунарами оточено, кілька ручних гранат усередину через вікна зробили своє. З вікон почулося:

— Здайомся, таваріщі!

У місті зчинилася стрілянина. Частина червоних, яка розмістилась по приватних квартирах, почала гуртуватися, щоб дати відсіч. Наказавши сотням спішитись, я за підтримки важких кулеметів повів їх в атаку. Червоні почали тікати, розсипавшись по городах. Місто зайняте. Понад 60 червоних потрапило в полон. До 50 лежало трупами, а між ними й комісар полку та ще якийсь значний комісар, що приїхав з Умані на інспекцію. Полк теж зазнав втрат: двоє коней поранено, одного з них довелося пристрелити.

Козаки сміялися з полонених, що вони так погано стріляють, і радили на майбутнє повчитись у них.

Відомості, що полк червоних сформовано винятково з волохівців, впинилися неправдивими. Було їх лише кілька. Проклинаючи Волоха, вони перейшли до нас, а решта — кацапчуки, переважно колишні денікінці.

Курінь відійшов на край міста, де легше було охоронитись, по місту весь час їздили патрулі.

Вранці курінь залишив Голованівське і перейшов у маленьке сільце сандрівку, де мали приєднатись решта сотень.

Бій під Хащуватим, захоплення Гайворона і під'їзд до Бершаді

1 березня до полку приєднався 1-й курінь, який залишив обоз, пластунів і взагалі все тяжке під охорону Запорозької дивізії. Полкові наказувалось вести в розвідку в напрямах: Бершадь, Гайсин, Ольгопіль, Балта, Саврань, а також довідатися про становище Галичан. З'єднавшись, полк перейшов доГолованівська, де і заночував. Селяни дуже задоволені з нашого приїзду, а особливо дівчата, бо багатьом припали до серця завзяті Чорні запорожці.3березня рано полк вирушив у напряму Гайворона і далі на Бершадь.

Шлях неможливий. Болото по самі вуха. Проїхавши 15 кілометрів, стали на ніч у селі Таужне. За повідомленнями населення, пару разів перевіреними, навпроти Бершаді через річку Буг був поганенький залізничний міст.

Про наш намір форсувати річку большевики знали: під натиском російських комісарів Бершадь із військовою залогою шикувалася до оборони, перетворюючи місто на імпровізовану фортецю.

4 березня полк пішов на Хащувате. Вислав я 2-гу сотню в розріз по нашій осі маршу, бо від селян мав відомості, що станція і містечко зайняті большевиками.

Залізничну станцію взяла сотня, а перед містом потрапила під обстріл. Розвернувшись у лаву, сотня, чекаючи на решту полку, бавилась у війну, то наступаючи, то відходячи.

Надійшов полк. Отримавши короткий звіт, я наказав полку перейти в наступ. Полковий сурмач засурмив "Атака!", сотенні [сурмачі] підхопили. Сотні розвернулись у лаву і на рисях пішли на місто.

Вже по пострілах було чути, що ворог нервує. Знову сигнал — лава блиснула шаблями і пішла кар'єром. З цілим розмахом сотні влетіли в місто…

Ворог був особливий. Місцеві комуністи (Б. Монкевич зазначає, що це були євреї. — Ред.) та підкуплені за гроші з пару десятків місцевих парубчаків стали чолом нашому наступові. Поплатилися страшенно: близько 40 трупів лежало в місті, а решта потоплена в Бугові.

Полк розташувався на ночівлю, виславши 2-гу сотню із завданням зайняти Гайворон.

5 березня о 6-й ранку полк рушив на Гайворон. Шлях кращий, бо йшли понад вузькоторовою залізницею. Можна було йти навіть риссю.

О 10-й прийшли до Гайворона, який ще звечора зайняла 2-га сотня. Відпочивши зо дві години на станції, полк пішов на с. Лугове, де заночував (помилка, бо Лугове за Бугом, який вони перейшли наступного дня. — Ред.).

Вислав сотню із завданням розшукати переправу на р. Буг та [взнати], що діється в Бершаді. Надвечір сотня повернулася, її командир доповів, що перехід через міст жахливий. Коні довелося провадити на поводі по трьох вузеньких дошках, покладених поміж рейки. Міст дуже благенький, понівечений льодоходом. Перехід коштував сотні двох коней, які, провалившись на мості, не могли вже встати. Довелося пристрелити, а потім, відрубавши ноги, зіпхнути у воду. Перейшовши Буг, сотня пішла на Бершадь.

По дорозі захопили комісара і трьох кіннотників Галичан, що були придані йому як охорона. При комісарові знайдено багато агітаційної літератури, скерованої проти нас. Від комісара та Галичан довідалися, що місто Бершадь зайняте 3-м Галицьким корпусом, який нараховував разом з Москалями до 12 тисяч. Уночі застава затримала якогось цивіля, який жадав розмови з командиром полку. Припровадили до мене, виявилося, що це січовий стрілець, який кинув своїх і перебіг до Чорних, бо вже мав досить співпраці з Москалями. Від нього довідався, що з бершадської залоги вислано відділ усіх родів зброї під командою поручника Мацьківа для забезпечення залізничного мосту через Буг.

По розмові із січовим стрільцем наказав сурмити "сідлання", а трохи згодом і "збірку". Полк рушив до переправи. Старшини і козаки знали, яка велика сила в Бершаді, але жодний із них не сумнівався в успіхові. Міст перейшли без пригод, бо завчасу попередив, що не тільки коня, як провалиться, скину у воду, а викупаю й козака…

Перед світанком полк підійшов до с. Устя, що за 8 км від Бершаді. Біля села полк затримався. Викликав обох командирів куренів. По короткій нараді поручник Броже із 2-м куренем риссю пішов у село, а за ним